Матеріальна відповідальність військовослужбовців та її види

Матеріальна відповідальність військовослужбовців — це юридичний обов’язок військових компенсувати шкоду, завдану державному майну під час служби. Якщо військовий випадково або умисно пошкоджує техніку, зброю чи інше майно, командування може ініціювати стягнення коштів безпосередньо з його грошового забезпечення.

На практиці командири часто зловживають своїми повноваженнями, намагаючись стягнути повну вартість дорогого обладнання навіть за відсутності вини бійця. Бездіяльність або незнання своїх прав у таких випадках призводить до значних фінансових втрат, хоча закон дає дієві інструменти для захисту.

Законодавче регулювання матеріальної відповідальності військових

Матеріальна відповідальність військовослужбовців регулюється спеціальним законодавством, яке чітко визначає межі та правила стягнення збитків. Основним документом у цій сфері є Закон про матеріальну відповідальність військовослужбовців. Цей нормативний акт встановлює, що військовий може бути притягнутий до відповідальності лише за наявності прямої дійсної шкоди, завданої його протиправними діями чи бездіяльністю.

Важливо розуміти, що загальні норми Кодексу законів про працю у цих відносинах не застосовуються, оскільки військова служба має особливий характер. Закон захищає права військових від свавілля командування, встановлюючи чіткі умови, за яких виникає обов’язок компенсувати збитки. Якщо хоча б одна з умов відсутня, будь-які відрахування є протиправними.

Практика показує, що для успішного захисту своїх прав військовослужбовцям необхідно спиратися на правові позиції вищих судових інстанцій. Наприклад, розглянемо випадок, коли шкоду було завдано третім особам. Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у справі №570/1531/17 від 02.07.2020 зазначив: «Шкода, заподіяна військовослужбовцем під час несення служби за використання джерела підвищеної небезпеки, закріпленого за правом оперативного управління за військовою частиною, що має статус юридичної особи, відшкодовується цією військовою частиною». Це означає, що у випадку ДТП на службовому авто первинний обов’язок відшкодування лягає на військову частину, а не на самого водія.

Що таке бойовий імунітет під час війни

Бойовий імунітет військовослужбовців є ключовою гарантією захисту прав захисників в умовах воєнного стану. Відповідно до законодавства, бойовий імунітет передбачає повне звільнення від матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за втрату військового майна, техніки чи озброєння, якщо це сталося під час відсічі збройній aggression. Це правило діє, якщо втрати відбулися в межах розумної обачності або виправданого ризику.

Головна мета цієї норми — дозволити військовим виконувати бойові завдання без страху бути оштрафованими за втрачений у бою автомат чи пошкоджену бронетехніку. Закон України «Про оборону України» чітко визначає цей правовий захист:

Згідно з абзацом 2 ст. 1 Закону України «Про оборону України»: «бойовий імунітет - звільнення військового командування, військовослужбовців... від відповідальності, у тому числі кримінальної, за втрати особового складу, бойової техніки чи іншого військового майна, наслідки застосування збройної та іншої сили під час відсічі збройній агресії...»

У реальному житті бойовий імунітет рятує військових від мільйонних боргів. Наприклад, оператор розвідувального БПЛА втратив квадрокоптер через раптову роботу ворожої системи РЕБ. Командування звинуватило пілота в неправильному виборі маршруту та ініціювало стягнення 220 000 грн. Захист надав докази використання противником засобів придушення сигналів у цьому секторі. Суд визнав втрату майна наслідком виправданого бойового ризику та повністю звільнив оператора від будь-яких матеріальних відшкодувань. Також діє правило: при евакуації пораненого бійця за втрачене ним особисте майно чи зброю відповідальність не настає. Проте військовий повинен якнайшвидше після стабілізації стану подати рапорт про обставини втрати майна, щоб ініціювати правильну процедуру списання.

Підстави для притягнення військовослужбовця до відповідальності

Притягнення військового до матеріальної відповідальності можливе лише за одночасного виконання чотирьох обов’язкових умов. Якщо хоча б один елемент не доведений командуванням під час розслідування, стягнення є незаконним. До цих умов належать:

• Наявність реальної шкоди. Має бути зафіксовано фізичне пошкодження, знищення чи нестача майна, що призвело до реальних збитків держави.
• Протиправна поведінка. Дії або бездіяльність військовослужбовця мають порушувати статути, інструкції чи накази.
• Причинний зв’язок. Збитки мають бути прямим наслідком саме поведінки цього конкретного військового, а не сторонніх факторів.
• Вина особи. Шкода має бути заподіяна умисно або через необережність.

Важливо знати, що відсутність протиправної поведінки або вини повністю знімає відповідальність. Наприклад, військова вантажівка потрапила в ДТП на дорозі загального користування. Командування звинуватило водія-військовослужбовця у пошкодженні майна військової частини та наклало стягнення. Проте матеріалами ДТП було підтверджено, що аварія сталася суто з вини цивільного водія іншого авто. Оскільки протиправної поведінки військового та його вини у ДТП не було, суд скасував наказ про матеріальну відповідальність, зазначивши, що відшкодовувати збитки має винуватець ДТП.

Також суди чітко розмежовують відповідальність самої військової частини та її службовців перед третіми особами. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі №740/4061/17 від 26.06.2019 зазначив, що обов’язок держави відшкодувати позивачу завдану шкоду, яку заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців, покладається на Міністерство оборони України та Державну казначейську службу України, а військова частина не є належним відповідачем у таких спорах.

Види матеріальної відповідальності та їх особливості

Закон про матеріальну відповідальність військовослужбовців розділяє відповідальність на три основні види залежно від характеру дій військового та типу майна. Це обмежена, повна та підвищена відповідальність. Правильне визначення виду відповідальності є критично важливим, оскільки командири часто намагаються стягнути повну вартість там, де закон дозволяє лише обмежену.

Обмежена матеріальна відповідальність військовослужбовців

Це загальне правило, яке застосовується, якщо шкоду майну було завдано з необережності під час виконання службових обов’язків. Головна особливість полягає в тому, що сума стягнення жорстко лімітована.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»: «Особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п'ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб...»

Цей ліміт застосовується і в інших специфічних випадках. Наприклад, у результаті затримки передачі звітних документів військовою частиною комерційний постачальник нарахував штраф у розмірі 50 000 грн. Командування звинуватило діловода та спробувало стягнути з нього всю суму пені. Проте за збитки, що призвели до сплати військовою частиною штрафних санкцій, діє обмежена матеріальна відповідальність військовослужбовців (до 15 прожиткових мінімумів). Спроба стягнути повну суму понад цей ліміт була успішно заблокована в суді.

Інший приклад: військовослужбовцю доручили ремонт приладу нічного бачення. Через відсутність спеціального інструменту та поспіх він випадково пошкодив матрицю приладу. Командування видало наказ про стягнення повної вартості обладнання (140 000 грн). У ході юридичного аналізу з’ясувалося, що умислу на пошкодження не було, а дії солдата є необережністю. Відповідно, відповідальність має бути лише обмеженою. Наказ командира оскаржили, і суму стягнення було законно знижено.

Повна матеріальна відповідальність військовослужбовців

Повна матеріальна відповідальність військовослужбовців означає обов’язок відшкодувати збитки у повному обсязі без будь-яких лімітів. Вона застосовується лише у випадках, чітко визначених статтею 6 Закону. Зокрема, це нестача, розкрадання, умисне знищення майна, завдання шкоди у стані алкогольного сп’яніння, або вчинення дій з ознаками кримінального правопорушення.

Також повна відповідальність настає, якщо військовий підписав письмове зобов’язання (договір) про повну матеріальну відповідальність за збереження довіреного майна. Проте навіть підписаний договір не є вироком. Розглянемо випадок: військовослужбовець підписав типовий договір про повну матеріальну відповідальність за збереження майна складу. Пізніше виявилася недостача зимового одягу. Проте службовим розслідуванням було зафіксовано, що замок складу неодноразово ламався, а рапорти бійця про відсутність належної охорони ігнорувалися командуванням. Суд став на бік військового, оскільки повна відповідальність не діє, якщо військова частина сама не створила умов для збереження майна.

Підвищена матеріальна відповідальність за втрату зброї

Підвищена відповідальність застосовується у разі розкрадання або втрати озброєння, зброї та боєприпасів. У цьому випадку збитки відшкодовуються у кратному співвідношенні до вартості майна. Проте закон обмежує це кратне стягнення.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»: «Особа за шкоду, завдану розкраданням або втратою озброєння, зброї та боєприпасів до неї, несе підвищену матеріальну відповідальність у кратному співвідношенні до вартості такого майна, але не більше десятикратного розміру.»

Командири часто порушують цю норму, самостійно збільшуючи кратність. Наприклад, з військовослужбовця вирішили стягнути вартість втраченого під час передислокації автомата, застосувавши підвищену відповідальність у 15-кратному розмірі від вартості зброї. Професійний юрист вказав суду на норму закону, яка обмежує будь-яке кратне стягнення максимум десятикратним розміром вартості. Суд задовольнив позов частково, зменшивши суму стягнення відповідно до вимог закону.

Якщо вас цікавить кримінальний аспект втрати майна або процедура його офіційного списання, ви можете ознайомитися з матеріалом про відповідальність за втрату військового майна.

Як проходить службове розслідування у частині

Службове розслідування є обов’язковим етапом перед притягненням військового до матеріальної відповідальності. Без проведення розслідування будь-який наказ про стягнення коштів є протиправним. Закон встановлює чіткі строки для його призначення та проведення.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»: «У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді... письмовим наказом призначає розслідування...»

Розслідування має тривати не більше одного місяця. Наказ про притягнення до матеріальної відповідальності має бути виданий командиром протягом 15 днів з дня затвердження акта службового розслідування. Крім того, командири часто оцінюють збитки за первинною балансовою вартістю майна. На практиці закон вимагає обов’язково враховувати відсоток зносу (амортизації) техніки чи речей на момент їх пошкодження чи втрати, що суттєво зменшує фінальну суму стягнення.

Дуже важливий процедурний нюанс: якщо під час службового розслідування від військовослужбовця не відібрали письмові пояснення (або не зафіксували його офіційну відмову від їх надання), це вважається судовими органами порушенням права на захист та є підставою для скасування наказу в суді. Наприклад, після проведення фінансового аудиту військової частини було виявлено недостачу пального. Командир автоматично видав наказ про стягнення збитків з начальника служби пально-мастильних матеріалів без проведення службового розслідування та відбору пояснень. Позивач звернувся до суду. Верховний Суд зазначив, що відсутність повноцінного службового розслідування, де встановлюється конкретна вина особи, робить наказ про стягнення протиправним, і повністю скасував стягнення.

Також варто пам’ятати, що будь-які відрахування на виконання наказу здійснюються виключно з «чистого» грошового забезпечення військовослужбовця — тобто лише після утримання всіх податків та зборів (зокрема військового збору). При цьому розмір щомісячного відрахування не може перевищувати 20 відсотків його місячного грошового забезпечення.

Стягнення збитків у разі переведення або звільнення

Переведення військовослужбовця до іншого місця служби або його звільнення не звільняє від обов’язку відшкодувати завдану шкоду. Проте у цих процесах є свої особливості:

• При переведенні. Якщо рішення про притягнення до відповідальності вже прийнято, стягнення продовжується за новим місцем служби на підставі відповідних документів. Якщо рішення ще не прийнято, всі матеріали службового розслідування передаються за новим місцем служби протягом 5 днів.
• При звільненні. Якщо військовослужбовець звільняється зі служби, а рішення про стягнення не виконано, відшкодування здійснюється в судовому порядку. Військова частина має право звернутися з позовом до суду загальної юрисдикції.

На практиці командування часто припускається грубих процедурних помилок при переведенні. Наприклад, військовослужбовця перевели до іншої бригади. Через пів року на попередньому місці служби виявили недостачу запчастин і видали наказ про вирахування коштів з його нової зарплати. Хоча переведення не звільняє від відповідальності, командування порушило порядок — не було проведено належної інвентаризації при здачі посади та пропущено строки розслідування. Наказ про стягнення було скасовано судом.

Для вирішення спорів щодо виплат та окладів може бути корисним успішний кейс стягнення коштів з військової частини.

Порядок оскарження наказу про стягнення коштів

Якщо ви вважаєте наказ про притягнення до матеріальної відповідальності незаконним, ви маєте повне право його оскаржити. Закон передбачає два основні шляхи оскарження: адміністративний (старшому командиру) або судовий.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»: «Рішення про притягнення до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду...»

Для оскарження встановлено чіткі строки. Скаргу старшому командиру можна подати протягом одного місяця з дня ознайомлення з наказом. Позовну заяву до суду можна подати протягом трьох місяців з дня, коли ви дізналися про порушення свого права (наприклад, з дня отримання копії наказу або першого відрахування з грошового забезпечення). Позов подається до Окружного адміністративного суду за місцем знаходження військової частини або за місцем вашого проживання.

У судовому порядку шанси на скасування незаконного стягнення є дуже високими, якщо командування припустилося процедурних порушень: не провело розслідування, не відібрало пояснень, неправильно оцінило вартість майна без урахування зносу або пропустило строки. У разі скасування наказу судом усі вже утримані кошти мають бути повернуті військовослужбовцю.

Якщо ви маєте суміжний спір із командуванням, зверніть увагу на наш судовий спір проти військової частини, який демонструє захист прав військових у судах.