Примусові заходи медичного характеру та умови їх застосування

Примусові заходи медичного характеру призначаються судом як особливий захід державного реагування, що застосовується до осіб із психічними розладами, які вчинили суспільно небезпечні діяння. Головна практична особливість цього інструменту полягає в тому, що він не є кримінальним покаранням, а спрямований виключно на лікування людини та запобігання новим правопорушенням.

На практиці родичі пацієнтів та самі особи часто стикаються з процесуальними порушеннями, коли лікування призначається без належної судово-психіатричної експертизи або без участі адвоката. Розуміння різниці між кримінальним процесом призначення ПЗМХ та цивільною примусовою госпіталізацією допомагає уникнути незаконного обмеження свободи.

Поняття та ознаки примусових медичних заходів

Застосування примусових заходів медичного характеру регулюється Кримінальним кодексом України та є формою державного примусу, яка суттєво відрізняється від класичного покарання. Згідно з законом, ці заходи спрямовані на обов’язкове лікування осіб, які через психічні захворювання не можуть усвідомлювати свої дії або керувати ними, а також на запобігання вчиненню ними нових небезпечних діянь.

Важливо розуміти, що примусове лікування позбавлене каральної мети. Держава не карає хвору людину, а намагається покращити її стан та убезпечити суспільство.

Згідно з ч. 1 ст. 92 Кримінального кодексу України: «Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь»

Це означає, що лікарі отримують право проводити терапію незалежно від згоди пацієнта, якщо встановлено тяжкий психічний розлад.

Оскільки ці заходи є примусовими та обмежують особисту свободу, вони призначаються виключно судом. Жоден лікар чи медична комісія не мають права самостійно прийняти рішення про перебування особи в стаціонарі без судового вердикту.

Категорії осіб для призначення примусового лікування

Закон чітко визначає коло суб’єктів, до яких суд може застосувати примусові заходи медичного характеру у зв’язку з їхнім психічним станом. Є три основні категорії осіб, чий стан на момент вчинення правопорушення або під час судового розгляду виключає або обмежує можливість усвідомлювати свої дії.

Перша і найпоширеніша категорія — це особи, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності. Друга категорія — ті, хто вчинив правопорушення у стані обмеженої осудності. Третя група — особи, які захворіли на психічну хворобу вже після вчинення злочину, але до винесення вироку або безпосередньо під час відбування покарання.

Відповідно до ст. 93 Кримінального кодексу України, примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб: які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; які вчинили у стані обмеженої осудності кримінальні правопорушення; які вчинили кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

Якщо під час судового розгляду з’ясується, що неосудна особа повністю видужала, суд закриває провадження. У такому випадку людину можуть передати під опіку родичам із обов’язковим лікарським наглядом за місцем проживання, що дозволяє уникнути непотрібного перебування в лікарні.

Які види примусових заходів призначає суд

Суд обирає конкретні види примусових заходів медичного характеру залежно від тяжкості психічного розладу, характеру вчиненого діяння та рівня небезпеки особи для себе та оточуючих. Закон передбачає чотири основні варіанти — від амбулаторного нагляду до суворої ізоляції в спеціалізованому стаціонарі.

Кримінальний кодекс класифікує ці заходи за ступенем обмеження свободи пацієнта.

Згідно зі ст. 94 Кримінального кодексу України, суд може застосувати такі заходи: надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним, посиленим або суворим наглядом.

Амбулаторна допомога призначається, якщо пацієнт не потребує постійного перебування в стаціонарі, тоді як суворий нагляд передбачає максимальну ізоляцію для осіб, які становлять виняткову суспільну небезпеку.

При виборі конкретного виду лікування суд керується чіткими критеріями.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у справі №221/6664/19 від 20.10.2020 зазначив: «Застосування конкретного виду примусових заходів медичного характеру залежить від сукупності трьох критеріїв: медичного (характер і тяжкість захворювання), юридичного (тяжкість вчиненого діяння) та соціального (ступінь небезпечності психічно хворого для себе чи інших осіб)»

Вибір виду примусових заходів медичного характеру залежить від медичного, юридичного та соціального критеріїв.

Порядок судового розгляду у кримінальному провадженні

Судовий розгляд примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні відбувається за спеціальною процедурою, яка гарантує захист прав особи, яка через свій психічний стан не може повноцінно захищатися самостійно. Справа розглядається суддею одноособово за обов’язкової участі прокурора, адвоката та законного представника особи.

Процесуальний закон встановлює чіткі підстави для початку такого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 503 Кримінального процесуального кодексу України, кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.

Під час засідання суд досліджує, чи дійсно мало місце суспільно небезпечне діяння, чи вчинено воно цією особою та чи перебувала вона в стані неосудності.

Важливою процесуальною гарантією є особиста участь особи у процесі.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у справі №450/1333/16-к від 24.01.2023 зазначив: «Здійснення судового провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру без участі особи, стосовно якої вирішується це питання, є істотним порушенням кримінального процесуального закону»

Судовий розгляд про застосування ПЗМХ без участі самої особи є істотним порушенням закону. Також суд не встановлює вину особи у класичному розумінні.

У справі №761/37225/20 від 16.01.2023 Верховний Суд підкреслив: «Встановлення будь-якої форми вини у діях неосудної особи об’єктивно є неможливим»

Встановлення будь-якої форми вини у діях неосудної особи є об’єктивно неможливим.

У практиці нашого бюро був випадок, коли слідчий намагався направити обвинувальний акт щодо особи з хронічним психічним розладом у загальному порядку. Тільки після втручання нашого адвоката провадження було перекваліфіковано за спеціальною процедурою (Глава 39 КПК України), що дозволило забезпечити належні права пацієнта. Обов’язкове залучення захисника має відбуватися з моменту виникнення перших сумнівів у психічній повноцінності особи. Хоча наше бюро частіше вирішує такі питання, як зняття арешту з рахунку у кримінальному провадженні або скасування штрафу ТЦК за неявку на ВЛК, захист прав громадян у кримінальних провадженнях щодо ПЗМХ є критично важливим напрямком.

Примусова госпіталізація до психіатричного закладу

Примусова госпіталізація до психіатричного закладу в цивільному порядку застосовується до осіб, які не вчиняли кримінальних правопорушень, але через тяжкий психічний розлад становлять безпосередню небезпеку для себе чи оточуючих. Цей процес суттєво відрізняється від кримінальних ПЗМХ і регулюється цивільним законодавством.

Підстави для обмеження свободи особи без її згоди в цивільному порядку є дуже суворими.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», особа може бути госпіталізована без її усвідомленої згоди, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні тяжкого психічного розладу, внаслідок якого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або є неспроможною самостійно задовольняти свої основні життєві потреби.

Важливо, щоб небезпека була реальною та безпосередньою, а не уявна чи перебільшена родичами.

У практиці трапляються випадки зловживання цим інструментом. Наприклад, опікун помістив недієздатного сина до психіатричного стаціонару за власною письмовою згодою, без судового рішення. Оскільки сам пацієнт не міг висловити згоду, Верховний Суд визнав таке поміщення незаконним позбавленням свободи, зазначивши, що згоди опікуна недостатньо — необхідне виключно судове рішення. Також ЄСПЛ неодноразово констатував порушення прав громадян, коли лікарні госпіталізували людей за заявами родичів через «дивну поведінку» без реальних доказів безпосередньої небезпеки для суспільства.

Особливості розгляду цивільних справ у суді

Судовий розгляд цивільних справ про примусову госпіталізацію характеризується надзвичайно стислими строками та обов’язковим судовим контролем. Закон зобов’язує суди діяти оперативно, щоб мінімізувати час перебування особи в медичному закладі без судового рішення.

Цивільний процесуальний кодекс України встановлює жорсткі часові рамки для розгляду заяв медичних закладів. Заява про примусовий психіатричний огляд розглядається судом протягом трьох днів, заява про примусову госпіталізацію — протягом 24 годин, а про надання амбулаторної допомоги — у десятиденний строк. Для спрощення доступу до правосуддя, за подання таких заяв у цивільному процесі судовий збір не сплачується. Важливою умовою є те, що висновок комісії лікарів-психіатрів має статус звичайного доказу і суд повинен оцінювати його в сукупності з іншими матеріалами справи.

Для наочного розуміння відмінностей між двома правовими режимами примусового лікування, ми підготували порівняльну таблицю:

Критерій порівняння	Кримінальний порядок (ПЗМХ)	Цивільний порядок (Госпіталізація)
Підстава застосування	Вчинення суспільно небезпечного діяння у стані неосудності чи обмеженої осудності	Тяжкий психічний розлад, що створює безпосередню небезпеку для себе чи оточуючих
Ініціатор процесу	Прокурор у кримінальному провадженні	Представник психіатричного закладу або лікар-психіатр
Строк розгляду справи судом	У межах загальних строків кримінального судочинства	Протягом 24 годин з моменту надходження заяви до суду
Судовий збір	Не сплачується (кримінальний процес)	Не сплачується відповідно до Закону України «Про судовий збір»
Максимальний строк дії рішення	Безстроково, але з обов’язковим судовим переглядом кожні 6 місяців	Не більше 6 місяців без нового судового рішення

Якщо ви бажаєте дізнатися більше про порядок зміни або скасування вже призначеного судом лікування, ви можете ознайомитися з нашою окремою статтею про припинення примусових заходів медичного характеру. Для розуміння загальних прав пацієнтів та випадків добровільного лікування корисною буде інформація щодо відмови від медичного втручання.