Спадкування за заповітом в Україні та його правила

Спадкування за заповітом є ключовим способом розпорядження власним майном на випадок смерті, що дозволяє самостійно визначити коло спадкоємців. Це волевиявлення має пріоритет над законом і дозволяє передати власність будь-якій особі, незалежно від родинних зв’язків.

Проте для того, щоб документ мав юридичну силу, необхідно суворо дотримуватися встановлених законом вимог до його форми та посвідчення. Найменша помилка в оформленні може призвести до того, що воля покійного буде визнана недійсною в судовому порядку.

Що таке спадкування за заповітом та його суть

Спадкування за заповітом — це перехід права власності на майно від померлої особи до визначених нею спадкоємців на підставі особистого розпорядження. Згідно з ч. 1 ст. 1233 Цивільного кодексу України: «Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.» Це означає, що людина самостійно вирішує долю свого майна, не покладаючись на стандартні правила розподілу спадщини між родичами.

Заповідачем може бути виключно фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Важливо розуміти, що це односторонній правочин, який неможливо вчинити через представника чи за довіреністю — розпорядження має бути зроблено лише особисто. До складу спадщини переходять усі права та обов’язки, що належали померлому на момент відкриття спадщини і не припинилися через його смерть.

Власник майна має повне право призначити спадкоємцями будь-яких осіб, навіть тих, з якими не має жодних родинних зв’язків. Крім того, він може взагалі позбавити права на спадщину будь-кого із законних спадкоємців, окрім тих, хто має законодавчо захищене право на обов’язкову частку. Більше про загальний порядок оформлення спадщини можна дізнатися у роз’ясненні про оформлення права на спадщину.

Які основні вимоги до заповіту встановлює закон

Закон встановлює жорсткі вимоги до заповіту, недотримання яких робить документ нікчемним. Згідно з ч. 1-3 ст. 1247 Цивільного кодексу України: «Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами…» Це означає, що усна форма чи простий не завірений папір не мають жодної сили.

Якщо людина через тяжку хворобу або фізичну ваду не може підписати документ власноруч, за її дорученням та у її присутності це робить інша особа (рукоприкладник). Проте тут є суворий нюанс: закон забороняє залучати як свідків чи рукоприкладників осіб, на користь яких складено заповіт, їхніх близьких родичів, а також самого нотаріуса. Порушення цього правила є безумовною підставою для визнання документа недійсним.

У нашій практиці був випадок, коли через технічну помилку нотаріуса виник спір щодо спорідненості, але нам вдалося отримати визнання права власності на спадщину за заповітом у судовому порядку. Також варто знати, що заповідач може за життя скласти кілька заповітів на різних осіб, щоразу змінюючи свою думку. У такому разі діятиме виключно останній за часом складання заповіт, оскільки кожне нове розпорядження автоматично анулює попередні у тій частині, де вони суперечать одне одному.

Як правильно підписати документ

Підпис на документі має бути поставлений особисто заповідачем у присутності нотаріуса. Якщо залучається рукоприкладник через фізичну неможливість підписання, нотаріус обов’язково зазначає причину, чому заповідач не зміг підписатися сам. Всі свідки, які присутні при цьому, також мають поставити свої підписи на документі, підтверджуючи вільне волевиявлення особи.

Зміна та скасування волевиявлення

Заповідач має право у будь-який час скасувати або змінити своє рішення. Якщо новий заповіт згодом буде визнаний недійсним судом через дефект волі, попередній заповіт може відновити свою дію. Однак, якщо новий заповіт був просто скасований самим автором без складання нового, попереднє розпорядження автоматично не поновлюється, і тоді майно розподілятиметься за законом.

Хто посвідчує заповіти крім нотаріусів

Посвідчення заповіту зазвичай здійснюється нотаріусом, проте закон передбачає винятки для осіб, які перебувають в особливих умовах і не мають доступу до нотаріальних послуг. Згідно зі ст. 1252 Цивільного кодексу України, заповіти осіб, які перебувають на лікуванні, у плаванні чи у військових частинах, можуть бути посвідчені уповноваженими посадовими особами цих установ. Такі документи повністю прирівнюються до нотаріально посвідчених.

Зокрема, право на посвідчення мають головні лікарі лікарень, капітани суден під час плавання, начальники експедицій, а також начальники установ виконання покарань. Для військовослужбовців та працівників органів цивільного захисту заповіт може бути посвідчений командиром (начальником) військової частини або іншою уповноваженою особою.

В умовах воєнного стану діють особливі правила реєстрації таких документів. Якщо заповіт посвідчено командиром військової частини, він зобов’язаний надіслати його до Міністерства юстиції України для внесення відомостей до Спадкового реєстру. Більше про специфіку оформлення документів у цей період можна дізнатися, переглянувши строки прийняття спадщини під час війни. Також детальніше про теоретичні засади читайте в офіційній довідці про спадкування за заповітом.

Які існують види заповітів в Україні

Українське законодавство пропонує кілька гнучких інструментів для розпорядження майном, що дозволяє обрати найбільш зручний формат волевиявлення. Залежно від життєвої ситуації, заповідач може скласти стандартний документ, секретне розпорядження, виставити певні умови спадкоємцям або оформити спільне рішення з чоловіком чи дружиною.

Кожен із цих видів має свої процедурні особливості та правові наслідки, які важливо враховувати ще на етапі планування. Неправильне розуміння умов або обмежень може заблокувати процес оформлення майна для ваших близьких у майбутньому.

Секретний заповіт

Секретний заповіт подається нотаріусу в заклеєному конверті, і його зміст залишається таємницею для всіх до моменту відкриття спадщини. Після смерті заповідача нотаріус призначає день розкриття конверта та зачитує волю померлого вголос у присутності заінтересованих осіб та свідків, обов’язково складаючи протокол розкриття.

Заповіт з умовою

Заповідач може обумовити виникнення права на спадщину виконанням певної умови, наприклад, здобуттям вищої освіти чи народженням дитини. Спадкоємець має надати нотаріусу офіційні документи (наприклад, диплом про освіту), які підтверджують виконання цієї умови на момент відкриття спадщини.

Спільний заповіт подружжя

Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності. Після смерті одного з подружжя його частка автоматично переходить до того, хто пережив, проте на майно накладається заборона на відчуження (продаж чи дарування) до моменту смерті другого з подружжя, і лише після цього спадщина переходить до призначених ними спадкоємців.

Хто має право на обов’язкову частку

Свобода заповіту в Україні не є абсолютною — держава обмежує її для захисту найбільш вразливих членів сім’ї покійного. Згідно з ч. 1 ст. 1241 Цивільного кодексу України: «Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом…»

Ця норма закону захищає права непрацездатних родичів першої черги. Важливо знати, що право на обов’язкову частку у спадщині не залежить від волі самого заповідача чи згоди інших спадкоємців. Навіть якщо у тексті заповіту прямо вказано про позбавлення такого права, це положення повністю ігнорується нотаріусом. Детальніше про правила розрахунку читайте у роз’ясненні про право на обов’язкову частку у спадщині.

На практиці часто виникають конфлікти, коли спадкодавець заповідає все майно сторонній особі, ігноруючи, наприклад, непрацездатну дружину-пенсіонерку. У такому разі дружина має звернутися до нотаріуса для отримання своєї законної частки. Іноді процес оформлення спадщини блокується через старі обтяження на майно. Наприклад, юристи нашого бюро успішно провели зняття арешту з квартири для оформлення спадщини, який був накладений понад 17 років тому.

Коли заповіт можна визнати недійсним у суді

Якщо родичі вважають, що заповіт не відображає справжньої волі померлого, вони мають право оскаржити його дійсність. Згідно з ч. 1-2 ст. 1257 Цивільного кодексу України, заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми чи посвідчення, є нікчемним, а за позовом заінтересованої особи суд може визнати його недійсним, якщо буде встановлено дефект волі заповідача.

Найчастішими підставами для судових спорів є підозра у підробці підпису або твердження, що спадкодавець не усвідомлював значення своїх дій через тяжку хворобу чи дію сильних медичних препаратів. У таких справах суд призначає судово-почеркознавчу або судово-психіатричну експертизу, які стають ключовими доказами.

Важливий процедурний нюанс: оскаржити заповіт за життя заповідача неможливо, оскільки права потенційних спадкоємців вважаються порушеними лише після його смерті. Крім того, Верховний Суд у постанові від 04.05.2022 у справі № 752/11266/20 зазначив, що підстави для недійсності заповіту мають існувати саме на момент його вчинення. Якщо ви пропустили строки звернення до нотаріуса або виникла потреба захищати свої права у судовому порядку, ви можете оформити спадщину через суд.