Зменшено суму заборгованості перед Приватбанком з 78 000 до 10 000 дол. Скасовано поруку!

Дата документу 26.10.2021 Справа № 332/1142/16-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 332/1142/16 Головуючий в 1-й інстанціїСінєльнік Р.В.

Провадження №22-ц/807/2765/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2021 рокумісто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кочеткової І.В.,суддів:Дашковської А.В., Кримської О.М.,секретарСеменчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості у сумі 82745,66 доларів США, обґрунтовуючи вимоги тим, що 17.07.2008 між позивачем та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 14.14823, та позивач зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 12 000,00 Доларів США на термін до 17.07.2013, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом в строки тапорядку встановлені кредитним договором. В забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим кредитним договором того ж дня з ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 14.14823-1, за яким поручитель зобов`язався нести солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання умовосновного зобов`язання усім належним йому майном та грошовими коштами. У зв`язку з порушеннями позичальником зобов`язань за кредитним договором відповідачі станом на 23.03.2016 мають заборгованість 82 745,66 доларів США, яку позивач просив стягнути з них солідарно.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2019 року, позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № 14.14823 від 17.07.2008 у розмірі 78 796,27 доларів США, що за курсом 26,10 відповідно до службового розпорядження НБУ від 23.03.2016 складає 2056582, 78 грн.

В задоволенні інших позовних вимог акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги банку у частині стягнення заборгованості за кредитом, визначена станом на 23.03.201, на суму 10 482,08 доларів США, по процентам за користування кредитом на суму 25 421,31 доларів США, по комісії за користування кредитом у розмірі 7 279,77 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором 35 613,11 доларів США є законними та обґрунтованими, так як відповідачі порушили свої договірні зобов`язання. Разом із тим, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення свідчить про недотримання положень, закріплених устатті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Отже, позовні вимоги банку щодо одночасного стягнення штрафу у фіксованій частині та процентній складовій задоволенню не підлягають.

Крім того, встановлено, що відповідачі погашали кредит у липні 2014 року та у червні 2015 року, а позов пред`явлено у квітні 2016 року.

Також пред`явлення банком позову у 2009 року про звернення стягнення на предмет застави, який було задоволено заочним рішенням судувід 11 вересня 2009 року у справі № 2-1269/2009, перервало перебіг позовної давності. Сторонами підтверджено, що розмір грошових коштів, які надійшли на користь банку при реалізації заставного майна (автомобіля), виключені із заявленого банком розміру заборгованості, але для погашення кредиту їх не достатньо.

Не погоджуючисьіз зазначенимрішенням судупершої інстанції ОСОБА_1 ,ОСОБА_2 вособі представникаадвокатаПрацевитого Г.О. подали апеляційну скаргу.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що у травні 2009 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, таким чином було змінено строк повернення кредиту на 25 травня 2009 року, у зв`язку з чим Банк мав право на подання позову про стягнення заборгованості за кредитним договором у строк до 25 травня 2014 враховуючи навіть встановлений кредитним договором термін позовної давності п`ять років. Оскільки позов про стягнення заборгованості по даній справі було подано 11 квітня 2016 року, позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою відмови у позові. Нарахування відсотків, комісії, пені та штрафів, про які заявляє у позові Банк нараховані поза межами строку кредитування. Зволікання банку щодо реалізації вилученого майна протягом майже 6 років не може бути причиною для нарахування стягнення заборгованості з відповідачів за кредитним договором. Строк на подання позовних вимог до поручителя сплив 11 березня 2010 року.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року апеляційну скаргу задоволено. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що станом на час звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави банк змінив умови кредитного договору та вимагав звернути стягнення на заставлене майно в рахунок погашення всієї заборгованості за кредитним договором. Отже, банк змінив строк виконання зобов`язання шляхом його дострокового припинення. За таких обставин, а також, враховуючи відсутність позовних вимог щодо стягнення коштів у порядкустатті 625 ЦК України, вимоги банку про стягнення кредитної заборгованості є безпідставними.

Банк звернувся до суду із даним позовом 11 квітня 2016 року, тобто більше ніж через 5 років після дострокового звернення стягнення на предмет застави за кредитним договором згідно з рішенням суду від 11 вересня2009 року й більше 6 місяців після пред`явлення вимоги до поручителя. Змінивши строк виконання основного зобов`язання, позивач у даній справі набув право на звернення до суду з позовом про стягнення всієї заборгованості ще в 2009 році.

Таким чином, вимоги про стягнення заборгованості за кредитом є обґрунтованими, однак заявлені поза межами строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачами, а тому у задоволенні цих вимог необхідно відмовити. Позивач пропустив також строк звернення до суду із вимогами до поручителя (частина четвертастатті 559 ЦК України).

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу.

Постановою Верховного Суду від 09 червня 2021 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2020 рокув частиніпозовним вимог АТ КБ «ПриватБанк»про стягнення боргу по кредиту (тіло кредиту) йпеніскасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Отже, предметом розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення боргу по кредиту (тіло кредиту) й пені.

В засідання апеляційного суду відповідачі і їх представник адвокат Працевитий Г.О. не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, повістку про виклик у судове засідання адвокат Працевитий Г.О. отримав власноручно в приміщенні суду 10.08.2021, що підтверджується його підписом в розписці про отримання судової повістки. Причини неявки в судове засідання відповідачі і адвокат Працевитий Г.О. суду не повідомили, колегія визнала за можливе розглядати справу за їх відсутності.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, заперечення представника АТ КБ «ПриватБанк» Якушева С.О., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині, що не набрала законної сили та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 липня 2008 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 14.14823, відповідно до якого позивач зобов`язався надати ОСОБА_1кредит у розмірі 12 000,00 доларів США на термін до 17 липня 2013 року, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом в строки та порядку встановлені кредитним договором (т.1, а.с. 11-14).

В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за цим кредитним договором того ж дня з ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 14.14823-1, згідно з яким поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання останнім умов основного зобов`язання усім належним йому майном та грошовими коштами, у випадку невиконання позичальником його зобов`язань за кредитним договором, поручителі погашають суму кредиту, нараховані проценти та штрафні санкції за несвоєчасне повернення позичальником коштів. (т.1, а.с. 15).

У зв`язку з не виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором у травні 2009 року Банком було подано позов про звернення стягнення на предмет застави.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 вересня 2009 року у справі № № 2-1269/2009, що набрало законної сили,позов ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави задоволено. Передано в заклад ЗАТ КБ «ПриватБанк» шляхомвилученняу ОСОБА_1 належне йому на праві власності заставленемайно,а саме: автомобіль МАЗ(модель:64229 рік випуску: 1992 тип ТЗ: вантажний сідловин тягач № кузова/шасі: НОМЕР_1 реєстраційний номер: НОМЕР_2 ); автомобіль МАЗ (модель: 93866 рік випуску: 1994 тип ТЗ: напівпричіп бортовий тентовий № кузова/шасі: НОМЕР_3 реєстраційний номер: НОМЕР_4 ).

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17 липня 2008 року № 14.14823 звернуто стягнення на вказаний автомобіль шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання ЗАТ КБ «ПриватБанк» договору купівлі-продажу цих автомобілів від імені ОСОБА_1(т.1, а. с.138-142).

Як встановлено заочним рішенням від 11 вересня 2009 року, станом на 06 травня 2009 року заборгованість позичальника за кредитним договором становила 12643, 73 долари США, із яких: 11131, 81 доларів США за тілом кредиту, 781, 12 доларів СШАза відсотками, 92, 70 доларів СШАзаборгованість по комісії, 5, 10 доларів СШАпеня за несвоєчасне виконання зобов`язання, 633, 01 долар СШАштрафи.

На виконання зазначеного судового рішення 11 грудня 2009 року та 05 березня 2010 року за Актами прийому ОСОБА_1 передав Банку заставний автомобіль МАЗ 93866 напівпричеп, 1994 року випуску, та заставний автомобіль МАЗ 64229, 1992 року випуску (т.3, а.с.16,17).

Заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 04 жовтня 2013 року у справі №202/27739/13-ц , що набрало законної сили, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , УДАІ ГУМВС України в Дніпропетровьскій області про звернення стягнення задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №14.14823 від 17 липня 2008 року у сумі 40647, 74 долари США звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль МАЗ(модель:64229 рік випуску: 1992 тип ТЗ: вантажний сідловин тягач № кузова/шасі: НОМЕР_1 реєстраційний номер: НОМЕР_2 ); автомобіль МАЗ (модель: 93866 рік випуску: 1994 тип ТЗ: напівпричіп бортовий тентовий № кузова/шасі: НОМЕР_3 реєстраційний номер: НОМЕР_4 ) з правом їх продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням договору купівлі-продажу цих автомобілів будь-яким способом з іншою особою від імені ОСОБА_1(т.3, а. с.14-15).

Відповідно до вказаного рішення суду, звернено стягнення в рахунок погашення кредитної заборгованості, яка станом на 28 травня 2013 року склала 40647,74 дол. США, у тому числі: заборгованість за кредитом11 131,81 дол. США; заборгованість по процентам за користування кредитом13054,78 дол. США; заборгованість по комісії за користування кредитом7020,71 дол. США; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором7475,03 дол. США, 31,29 дол. СШАштраф (фіксована частина), 1934,12 дол. СШАштраф (процента складова).

22 червня 2015 року виручені Банком кошти від реалізації заставного майна у загальній сумі 444, 44 долари США були спрямовані на погашення пені за кредитним договором (т.1, а.с.170).

У зв`язку з тим, що виручених від реалізації заставного майна коштів виявилося недостатньо для погашення заборгованості за кредитним договором станом на 23 березня 2016 року за розрахунками банку ОСОБА_1 має заборгованість на суму 82 745,66 доларів США, із яких: заборгованість за кредитом10 482,08 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом25 421,31 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом7279,77 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором35 613,11 доларів США; а також штрафи відповідно до договору: 9,58 доларів США – штраф (фіксована частина), 3939,81 доларів СШАштраф (процентна складова), що підтверджується розрахунком (т.1, а.с.4-7).

Задовольняючи вимоги позову частково, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги, щодо стягнення: заборгованості за кредитом10 482,08 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом25421,31 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом7 279,77 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором35 613,11 доларів США є законними та обґрунтованими.

Оскільки штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції Українищодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, позовні вимоги банку щодо одночасного стягнення 9,58 доларів США – штрафу (фіксована частина), та 3939,81 доларів СШАштрафу (процентна складова)задоволенню не підлягають.

Предметом повторного розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення боргу по кредиту (тіло кредиту) на суму 10482, 08 доларів США, та пені на суму 35613, 11 доларів США.

З висновками суду першої інстанції щодо солідарного стягнення з позичальника і поручителя заборгованості за тілом кредиту на суму 10482, 77 доларів США і пені на суму 35613, 11 доларів США погодитись не можна з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятоїстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

За змістомстатті 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства.

У частині першійстатті 1054 ЦК Українипередбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу(частина друга статті 1050 ЦК України).

Відповідно до частини четвертоїстатті 591 ЦК України, якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно достатті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістомстатті 24 Закону України «Про заставу»у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України.

Таким чином, у позивача на підставі положеньстатті 591 ЦК України,статті 24 Закону України «Про заставу»виникло право щодо стягнення залишку боргу за кредитним договором.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про пропуск Банком строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за тілом кредитує неспроможними.

Згідно зістаттею 599 ЦК Українизобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Представник відповідачівОСОБА_4 у квітні 2019 року подав до суду відзив на позовну заяву банку, в якій просив застосувати положення про позовну давність до позичальника і положення частини четвертоїстатті 559 ЦК Українидо поручителя та відмовити в позові (а. с. 182-185, т.1).

Відповідно достатті 256 ЦК Українипозовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четвертастатті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Згідно зістаттею 257 ЦК України загальнапозовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина другастатті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), якщо такий строк не змінено за домовленістю сторін (стаття 259 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Згідно з пунктом 6.4. кредитної угоди від 17 липня 2008 року, підписаної сторонами, нарахування неустойки по кожному випадку окремо, здійснюється протягом трьох років із дня, коли останнє зобов`язання повинно було бути виконане позичальником.

Пунктом 6.8 договору сторони визначили, що строк позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків, винагороди, неустойкипені та штрафів встановлюється сторонами тривалістю 5 років (т.1, а.с.11-14).

Згідно з частиною першоюстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Аналогічне положення закріплене в частині першійстатті 15 ЦК України.

У запереченнях на апеляційну скаргу Банк посилався й на те, що, не реалізувавши заставний автомобіль,він не знав і не міг знати, що коштів від реалізації майна буде недостатньо для повного погашення кредитної заборгованості, а саме для цього і ухвалювалось у 2009 році рішення суду.

До виконання рішення суду для пред`явлення нового позову не було доказів того, що кредитна заборгованість не буде погашена.

Банк дізнався про порушення свого права лише у червні 2015 року, тому з цього часу і слід відраховувати строк позовної давності.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про пропуск Банком строку позовної давності є безпідставними, а тому суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за тілом кредиту на суму 10482, 08 доларів США.

Проте, висновки суду першої інстанції про задоволення вимог Банку про стягнення заборгованості за неустойкою (пенею) є помилковими.

Частинами першою, третьою статті 549ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом статей 550, 551ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання.

Статтею 1050ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом частини другої статті 625ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Звернувшись до суду у травні 2009 року з вимогами про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, Банк скористався правом дострокового повернення кредиту.

Тобто, у травні 2009 банк використав право дострокового погашення заборгованості, чим змінив строк виконання основного зобов`язання за договором кредиту з 18 липня 2013 року на 05 травня 2009 року.

З наданого банком розрахунку видно, що неустойка (пеня) за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 35613,11 доларів США нарахована за період з 12 травня 2009 року по 23 березня 2016 року.

Проте, право позивача нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припинилось у зв`язку з пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, тобто, з 05 травня 2009 року.

За таких обставин вимоги Банку про стягнення з позичальника і поручителя пені у розмірі 35613,11 доларів США не ґрунтуються на законі, а тому в зазначеній частині рішення суду на підставі ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням новогопро відмову у позові.

Ухвалюючи рішення про солідарне стягнення з ОСОБА_2 заборгованості , суд першої інстанції також допустився порушень норм матеріального праваю

За положеннями ч. 1 ст. 553 та ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом указаних норм матеріального права поручитель, хоча й пов`язаний із боржником певними зобов`язальними відносинами, є самостійним суб`єктом у відносинах із кредитором.

За правилами ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Якщо договором не визначено інші умови виконання основного зобов`язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором строк пред`явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов`язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов`язання у повному обсязі або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Зазначена правова позиція була висловлена Верховним Судом України в постановах від 10 вересня 2014 року у справі № 6-28цс14, від 18 липня 2012 року у справі № 6-78цс12, у справі 6-263 цс15 від 23.09.2015 року, 6-1348 цс 15 тощо.

Як відомо із матеріалів справи та встановлено судом, у договорі поруки сторони не визначили строку його дії, а тільки зазначили, що термін договору встановлюється до повного виконання зобов`язання.

Зважаючи на те, що у травні 2009 року Банк визнав строк виконання зобов`язання таким, що настав, а з відповідним позовом до суду кредитор звернувся у квітні 2016 року, тобто з пропуском строку пред`явлення вимоги до поручителя, в силу ч.4 ст.559 ЦК України порука вважається припиненою.

За вказаних обставин вимоги Банку про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, оскільки порука останньої припинилася.

Аналіз вищевикладеногосвідчить проте,що рішеннясуду першоїінстанції впорядку статті376ЦПК Українив частиністягнення зОСОБА_135613,11доларів СШАпені,та вчастині стягненняз ОСОБА_210482,08доларів СШАзаборгованості затілом кредитуі 35613,11доларів СШАпені підлягає скасуванню з ухваленням новогопро відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представникаадвоката Працевитого Геннадія Олександровича задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2019 року у цій справі в частиніпозовним вимогАТ КБ«ПриватБанк» простягнення зОСОБА_135613,11доларів СШАпені,та вчастині солідарногостягнення зОСОБА_2 10482,08доларів СШАзаборгованості затілом кредитуі 35613,11доларів СШАпені скасувати.

У задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_135613,11доларів СШАпені,та просолідарне стягненняз ОСОБА_210482,08доларів СШАзаборгованості затілом кредитуі 35613,11доларів СШАпені відмовити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2019 року у цій справі в частині позовним вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 10482, 08 доларів США заборгованості за тілом кредиту залишити без змін.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядалося.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 27 жовтня 2021 року.

Головуючий І. В. Кочеткова

Судді:А.В. Дашковська

О.М. Кримська