Порядок повернення заощаджень Ощадбанку СРСР

Повернення заощаджень Ощадбанку СРСР залишається болючим питанням для мільйонів громадян, які втратили свої накопичення через знецінення радянського рубля. Держава на законодавчому рівні визнала ці кошти своїм боргом, проте реальний механізм отримання грошей наразі фактично заблокований.

Для багатьох власників ощадних книжок та їхніх спадкоємців важливо розуміти реальний юридичний статус цих заощаджень. Хоча закон гарантує відновлення реальної вартості вкладів, на практиці люди стикаються з відмовами банків через відсутність бюджетного фінансування.

Законодавчі гарантії та компенсація вкладів Ощадбанку СРСР

Держава офіційно взяла на себе зобов’язання щодо повернення заощаджень Ощадбанку СРСР ще у 1996 році. Згідно з профільним законом, ці кошти визнані внутрішнім державним боргом, який має бути компенсований громадянам після індексації.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України»: «На підставі цього Закону встановлюються зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України...»

Попри наявність закону, реальна цінність цих вкладів суттєво зменшилася. Коли ухвалювали Закон про державні гарантії відновлення заощаджень, курс індексації встановили на рівні 1 карбованець до 1,05 гривні. Через те, що цей показник жодного разу не переглядався з урахуванням інфляції, сьогодні реальна купівельна спроможність проіндексованих сум є мізерною. Навіть у разі відновлення виплат громадяни отримають номінально дуже малі суми порівняно з радянськими накопиченнями.

Хто має право на повернення радянських заощаджень

Право на компенсацію вкладів Ощадбанку СРСР мають три основні категорії осіб: громадяни України, іноземці із заощадженнями на території України станом на 1992 рік, а також спадкоємці померлих вкладників. Усі вони мають бути внесені до спеціального інформаційного реєстру для ідентифікації.

Закон чітко визначає коло осіб, які можуть претендувати на виплати. Перша група — це громадяни України, які безпосередньо втратили свої кошти, поміщені на рахунки до 2 січня 1992 року. Друга група — це іноземці та особи без громадянства, які на вказану дату мали вклади в українських відділеннях Ощадбанку СРСР. Третя група — це спадкоємці померлих вкладників, які успадкували право на компенсаційні рахунки.

У контексті спадкування, якщо ви оформлюєте права на майно померлих родичів, варто знати, що компенсаційні рахунки також підлягають успадкуванню. Це дещо схоже на спадкування права на компенсацію за зруйноване житло, де спадкоємець отримує всі майнові права спадкодавця.

Щоб теоретично отримати право на виплату, відомості про вкладника мають бути внесені до інформаційно-аналітичної системи "Реєстр вкладників заощаджень громадян". Це робиться безпосередньо в Ощадбанку безкоштовно.

Чому виплати за вкладами Ощадбанку СРСР призупинені

Масові виплати за радянськими вкладами повністю призупинені з 2013 року через відсутність відповідних видатків у Державному бюджеті України. Закон прямо пов’язує повернення заощаджень з наявністю фінансових можливостей держави на поточний рік.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України»: «Проіндексовані грошові заощадження повертаються вкладникам... у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на поточний рік...»

Багато громадян помилково вважають, що гроші їм має виплатити сам Ощадбанк зі своїх прибутків. Проте банк є лише технічним агентом держави, який обслуговує цей процес. Головним боржником виступає держава в особі Міністерства фінансів. Оскільки з 2013 року Кабінет Міністрів України не приймав постанов про порядок проведення виплат, а Верховна Рада не закладала на це кошти в бюджеті, Ощадбанк не має законних підстав і фінансових ресурсів для видачі грошей.

На відміну від радянських заощаджень, де банк є лише посередником, сучасні кошти на рахунках Ощадбанку захищені набагато краще. Наприклад, якщо з вашої сучасної картки несанкціоновано списали гроші, ви можете ініціювати повернення коштів з Ощадбанку через суд. Наші юристи мають значний досвід у таких справах, зокрема, ми провели успішний суд з Ощадбанком, повернувши клієнту викрадені шахраями гроші. Також ми допомагали клієнтам у спорах щодо кредитних зобов’язань, домігшись у суді такої процедури як скасування боргу перед Ощадбанком для військовослужбовця.

Компенсація на поховання померлого вкладника

Компенсація на поховання померлого вкладника є єдиним винятком, який теоретично дозволяє отримати частину вкладу у разі смерті його власника. Спадкоємці або особи, які організували похорон, мають право на одноразову виплату для покриття ритуальних витрат.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України»: «У разі смерті вкладника спадкоємці або інші особи... які взяли на себе організацію похорону, можуть за умови пред'явлення ощадної книжки або страхового свідоцтва вкладника та свідоцтва про його смерть одержати в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху... частину проіндексованого вкладу...»

На практиці навіть ця соціальна виплата стикається з бюджетними обмеженнями. Розмір компенсації на поховання визначається Кабінетом Міністрів і не може бути меншим за прожитковий мінімум для непрацездатних осіб. Проте, оскільки бюджетні програми заморожені, Ощадбанк часто відмовляє у виплаті через відсутність виділених лімітів.

Незважаючи на це, юристи рекомендують обов’язково оформлювати спадщину на радянський вклад у нотаріуса. Нотаріус надішле запит до банку та видасть свідоцтво про право на спадщину. Це зафіксує ваше юридичне право на ці кошти на випадок відновлення державних виплат у майбутньому.

Судова практика та позиція ЄСПЛ щодо заощаджень

Судова практика в Україні та на міжнародному рівні однозначно вказує, що примусове стягнення радянських вкладів через суд є безперспективним. Суди не можуть зобов’язати банк або уряд виплатити кошти за відсутності бюджетного фінансування.

Європейський суд з прав людини в ухвалі у справі «Гайдук та інші проти України» зазначив: «Суд зазначає, що стаття 1 Першого протоколу не гарантує право на набуття майна... загальне зобов'язання держав підтримувати купівельну спроможність сум, депонованих у фінансових установах... не може розглядатися як законне сподівання в розумінні Конвенції...»

Вітчизняні суди, розглядаючи такі спори, керуються Єдиним державним реєстром судових рішень та виходять з того, що повернення вкладів регулюється спеціальним законодавством, а не загальними нормами про порушення договорів. Оскільки суди не можуть підміняти собою Кабмін та самостійно розподіляти бюджет, позови про стягнення радянських вкладів відхиляються. Це підтверджує і практика ЄСПЛ: якщо немає остаточного рішення національного суду про стягнення конкретної суми, загальне право на компенсацію не створює безумовного права власності, яке захищає Конвенція.

Звернення до суду з позовом про примусове повернення вкладу закінчиться відмовою, оскільки суди не мають права перебирати на себе дискреційні повноваження уряду щодо розподілу бюджетних коштів. Наприклад, у 2023 році один із вкладників спробував через суд стягнути з державного банку та Міністерства фінансів проіндексований вклад та компенсацію моральної шкоди в астрономічному розмірі у 9,6 квадрильйона гривень. Суд повністю відмовив у позові, підтвердивши, що подібні вимоги є безперспективними та ведуть лише до втрати судового збору.