Апеляційним судом залишено без змін рішення суду про повернення будинку нашому клієнту, який забрало ТОВ “Кей-Колект”!

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

04 жовтня 2016 рокусправа № 808/641/16Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.

суддів: Сафронової С.В. Поплавського В.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Царьової Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, тертя особа – Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з вищевказаним позовом до суду, в якому просили визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 27070270 від 14.12.2015 16:01:25, яким зареєстроване право власності за ТОВ «Кей-Колект» на нерухоме майно – житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову посилаються на відсутність підстави проводити державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно, оскільки на час проведення державної реєстрації на спірне майно був чинним Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України», крім того, реєстрація права власності на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки була здійснена без дотримання умов договору іпотеки.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Кей-Колект» просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Посилається на те, що суд першої інстанції неналежним чином дослідив обставини справи, невірно витлумачив норми права, здійснив неправильну правову кваліфікацію спору, що призвело до невірного застосування норм матеріального права та ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, яке жодним чином не встановлює порушене право позивача та його поновлення.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з’явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, а тому відповідно до ст. 41 КАС України фіксування судового засідання не здійснюється.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 19 серпня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі – Банк, АКІБ «УкрСиббанк») та громадянкою ОСОБА_4 був укладений договір про надання споживчого кредиту №1135067000 та додаткова угоду до цього договору. Предмет договору – надання ОСОБА_4 кредиту в іноземній валюті у розмірі 66414 дол. США.

Разом з цим, 19.08.2008, між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5, спадкоємцями якого є позивачі у справі, був укладений договір іпотеки №11385067000, відповідно до якого ОСОБА_5 для забезпечення виконання всіх грошових зобов’язань за кредитним договором №1135067000 від 19.08.2008 передав в іпотеку нерухоме майно – житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, який є його власністю на підставі відповідного договору купівлі-продажу.

Так розділом 5 Договору іпотеки встановлені застереження щодо задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до п. 5.2 зазначеного договору позасудове врегулювання здійснюється одним із наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: 5.2.1. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; 5.2.2. Отримання Іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені Іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

12 грудня 2011 року між Банком (Клієнт) та ТОВ «Кей-Колект» (Фактор) було укладено договір факторингу №1, відповідно до якого Банк зобов’язується передати у власність ТОВ «Кей-Колект», а Фактор прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Обсяг (сума) прав вимоги станом на дату укладення цього договору визначений у додатку №1 до договору. Одночасно із відступленням прав вимоги до фактора переходять усі права клієнта за усіма договорами забезпечення. У виписці з додатку №1 до договору факторингу №1 від 12.12.2011 зазначений кредитний договір №1135067000 від 19.08.2008.

12.12.2011 між Банком (цедент) та ТОВ «Кей-Колект» (цесіонарій) було укладено договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки, в тому числі і за договором іпотеки №11385067000 від 19.08.2008, укладеного між Банком та ОСОБА_5, про що свідчить виписка з додатку №1 до договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12.12.2011.

14 грудня 2015 року державний реєстратор прав на нерухоме майно приватний нотаріус Кобелєва А.М., Київський міський нотаріальний округ, розглянувши заяву ТОВ «Кей-Колект» від 14.12.2015 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за реєстраційним номером 14838925, керуючись ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 16 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 за №703, прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: Запорізька обл., АДРЕСА_1, за ТОВ «Кей-Колект», податковий номер 37825968.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, оскільки, предмет іпотеки підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України», відсутності окремого договору на задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання, а також не виконання вимоги ст. 35 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлення іпотекодавця про порушення умов основного зобов’язання, крім того вчинена відповідачем дія не була пов’язаною із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Пунктом 1 частини 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV від 01.07.2004 (далі – Закон №1952-IV)., у редакції на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право власності на нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону №1952-IV, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав проводиться на підставі:

1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом, та актів прийому-передачі активів та/або зобов’язань неплатоспроможного банку приймаючому або перехідному банку, крім випадків, визначених законом;

2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;

3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;

4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;

5) рішень судів, що набрали законної сили;

6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

На час виникнення спірних правовідносин процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов’язки суб’єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна було врегульовано Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 17.10.2013 за №868 (далі – Порядок №868).

Частиною 1 п. 36 Порядку №868 передбачено, що для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Згідно до абзацу 1 п. 37 Порядку №868, для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Відповідно до п. 39 Порядку №868, для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, яке набувається у зв’язку з настанням або ненастанням певної події, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає документ, що підтверджує факт настання або ненастання такої події.

В пункті 40 Порядку №868 зазначено, що для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці або податковій заставі, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає документ, що підтверджує факт надання іпотекодержателем або контролюючим органом згоди на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна. Дія цього пункту не поширюється на випадки внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно, реєстрація яких проведена до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Відповідно до п. 42 Порядку №868, для проведення державної реєстрації речових прав на об’єкт нерухомого майна в разі, коли в документах, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на такий об’єкт, відсутні відомості про його технічні характеристики, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає технічний паспорт на об’єкт нерухомого майна.

Згідно із пунктом 46 Порядку №868, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов’язання, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Відповідно до п. 63 Порядку №868, під час проведення державної реєстрації іпотеки заінтересованою особою є іпотекодержатель. У разі проведення державної реєстрації припинення іпотеки заінтересованою особою також є особа, якою припинена іпотека, особа, в інтересах якої припинено іпотеку, та у випадку, передбаченому Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, – державний виконавець.

Тобто обов’язковою умовою для проведення державної реєстрації права власності на об’єкт нерухомості, що перебуває в іпотеці є подання заявником документу, що підтверджує перехід права власності на предмет іпотеки, технічного паспорту на об’єкт нерухомого майна та копії письмової вимоги про усунення порушень разом із документом, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги.

Відповідно до п. 15 Порядку №868, під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо:

1) обов’язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках);

2) повноважень заявника;

3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону;

5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов’язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Згідно п. 20 Порядку №868, за результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку”» встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 5.2.1. договору Іпотеки від 19.08.2008, укладеного АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5, встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання можливе лише на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», в редакції чинній на час укладення договору іпотеки, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

В той же час як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції жодних окремих договорів про задоволення вимог іпотекодержателя, як то передбачено ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» не укладалося.

За такого правового врегулювання, колегія суддів прийшла до висновку, що звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом передачі іпотекодержателю прав власності на предмет іпотеки набуває лише за умови надання до державного реєстратора відповідних документів, які, в свою чергу, необхідно перевірити не тільки на наявність, а й на зміст та повноту поданих документів, зокрема, наявність застереження, про яке домовились сторони договору.

З матеріалів справи вбачається, що державним реєстратором при прийнятті спірного рішення не перевірено надходження до позивача як іпотекодавця від іпотекодержателя іпотечне повідомлення з вказівкою на загальну суму боргових зобов’язань та граничний строк погашення боргових зобов’язань.

Доводи апеляційної скарги про те, що у спірних правовідносинах мав місце добровільний перехід права власності на нерухоме майно – будинок 148 по вул.. Панфьорова, м. Запоріжжя до Іпотекодержателя – ТОВ «Кей-Колект», примусове стягнення предмета іпотеки (зазначеної вище квартири) не відбулось, тому норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» у спірних правовідносинах не підлягають застосуванню, колегія суддів вважає безпідставними.

Так 7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

– таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

– загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Статтею 3 цього Закону передбачено, що зазначений Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає в бухгалтерському та (або) податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Тобто як вірно зазначив суд першої інстанції, мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не звільнення від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом «Про мораторій», не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно.

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону «Про мораторій» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

З матеріалів справи вбачається, що спірний будинок, наданий в забезпечення кредиту в іноземній валюті, використовується позивачами як місце свого постійного проживання, що не спростовано під час судового розгляду справи. Іншого житла в м. Запоріжжі позивачі не мають. Загальна площа будинку складає 80,4 кв. м і не перевищує передбачений законом розмір. Зазначені факти також спростовують доводи апеляційної скарги з приводу відсутності порушеного права позивачів які підлягають захисту та поновленню.

Колегія суддів приходить до висновку, що предмет іпотеки підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та не міг бути примусово відчужений без згоди власника. Враховуючи, що протягом дії вказаного Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм, у відповідача не було підстав проводити державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно (будинок).

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, враховуючи дану обставину колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстнацїі, що ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» не було виконано вимоги ст. 35 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлення іпотекодавця про порушення умов основного зобов’язання.

Крім того, п.п. 2 п. 46 Порядку №868 передбачено необхідність подання заявником для проведення державної реєстрації документу, що підтверджує звершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця письмової вимоги іпотекодержателя. Як вбачається з надісланої відповідачем на вимогу суду копії свідоцтва від 18.11.2015 (а.с.41), заява про вимогу була передана ОСОБА_5 цінним рекомендованим листом із описом вкладення та зворотнім повідомленням через ДП «Укрпошта» та повернуто з закінченням терміну зберігання 03.11.2015р., отже як вірно зазначив суд першої інстанції ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» не було і не могло бути надано відповідачеві доказу завершення 30-денного строку саме з моменту отримання ОСОБА_6 письмової вимоги.

Частиною 1 ст. 9 Закону №1952 зокрема передбачено, що державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством юстиції України. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.9 ст. 15 Закону №1952, державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.

Пунктом 2 Порядку №868 зокрема передбачено, що нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже законодавство наділяє нотаріуса окремими повноваженнями державного реєстратора щодо прав на нерухоме майно лише у результаті вчинення нотаріальних дій з таким майном та за наслідками перевірки правильності оформлення документів в офіційному порядку.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що реєструючи прав власності на вищевказаний житловий будинок за ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» відповідачем порушено вищезазначені приписи законодавства, оскільки вчинена ним дія не була пов’язаною із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном.

В зв’язку з чим суд першої інстанції прийшов до вірних висновків про протиправність оскарженого рішення

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апеляційної скарги не спростовані, а лише зводяться до їх переоцінки, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, –

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» – залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Д.В. Чепурнов

Суддя: С.В. Сафронова

Суддя: В.Ю. Поплавський