Приватбанку відмовлено в позові по картці на 130 000 грн!

Справа № 323/947/20

Провадження № 2/323/379/20

РІШЕННЯ

іменем УКРАЇНИ

16.11.2020м. Оріхів

Оріхівський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Смоковича М.В., при секретарі судового засідання Дзюбаненко О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, –

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір без номеру, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Відповідач порушує вимоги кредитного договору, а саме не виконує в обумовлені строки зобов`язання щодо сплати кредиту та відсотків. У зв`язку з цим, станом на 16.03.2020 року виникла заборгованість відповідача за кредитним договором у розмірі 128958,05 грн., яка складається з наступного: 80962,44 грн.- заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 20,00 грн.- заборгованість за поточним тілом кредиту; 80942,44 грн.- заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн.- заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн.- заборгованість за простроченими відсотками; 20721,18 грн.- заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 20657,38 грн.- нарахована пеня; 0,00грн.- нарахована комісії; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн.- штраф (фіксована частина), 6117,05 грн.- штраф (процентна складова). Тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою суду від 12.05.2020 року було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження та призначеного судове засідання на 16.06.2020 року, а також запропоновано сторонам надати до суду відзив на позовну заяву, відповідь на відзив на позовну заяву, заперечення на відзив на позовну заяву.

11.06.2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому останній просить у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі. В обгрунтування відзиву на позовну заяву зазначає, що окремого підпису про підписання ОСОБА_1 . Умов та правил надання банківських послуг матеріали справи не містять, що свідчить про безпідставність вимог банку щодо стягнення заборгованості по кредиту, нарахування відсотків, пені та штрафів в порядку, визначеними Умовами та правилами, які відповідач не підписувала та не погоджувалася з ними. Крім цього до відзиву на позовну заяву представником відповідача надано суду контррозрахунок заборгованості відповідача перед позивачем, відповідно до якого відповідачем було знято коштів за 23.02.2011 року по 14.05.2020 року у розмірі 118000,00 грн.; повернуто коштів за вказаний період 205501,00 грн.; залишок по рахунку повинен становити 86564,56 грн.

Судове засідання, яке було призначено на 16.06.2020 року у зв`язку з неявкою усіх учасників справи було відкладено на 14.07.2020 року.

Судове засідання, яке було призначено на 14.07.2020 року у зв`язку з неявкою усіх учасників справи було відкладено на 18.09.2020 року.

Судове засідання, яке було призначено на 18.09.2020 року у зв`язку з неявкою усіх учасників справи було відкладено на 16.10.2020 року.

06.10.2020 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обгрунтування відповіді на відзив зазначає, що суду надано достатньо доказів, які підтверджують надання банком кредитного ліміту, його використання відповідачем та сплату відсотків за його користування. Також зазначає, що позивач звернувся до суду в межах позовної давності, так як останнє погашення заборгованості відповідачем було здійснено 24.12.2019 року, тоді як з позовною заявою позивач звернувся 12.04.2020 року, а тому строк позовної давності позивачем дотримано при зверненні до суду. Крім того зазначає, що сума витрат, яка заявлена представником відповідача значно перевищує встановлені діючим законодавством та нормативно-правовими актами граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу, є неспівмірною із складністю цивільної справи, не є доведеною, що була фактичною та неминучою.

Судове засідання, яке було призначено на 16.10.2020 року у зв`язку з неявкою усіх учасників справи було відкладено на 16.11.2020 року.

16.10.2020 року до суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі через їх необґрунтованість та не наданням позивачем жодних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

27.10.2020 року, 02.11.2020 року на електронну адресу суду та 05.11.2020 року до канцелярії суду від представника позивача надійшли письмові пояснення, в яких представник позивача, посилаючись на достатність та належність наданих суду доказів, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

12.11.2020 року на електронну адресу суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення, в яких представник відповідача, посилаючись на відсутність належних та допустимих доказів погодження будь-яких Умов та Правил в момент написання анкети-заяви, просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Також просить стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрати в розмірі 18895,00 грн.

У судове засідання представник позивача Нечет О.О. не з`явився, надав заяву у якій просить розглянути справу без його участі, прохає суд позов задовольнити.

Крім цього, суд зазначає, що на електронну адресу суду 17.11.2020 року, тобто після винесення судом вступної та резолютивної частини рішення, від представника позивача Савіхіної А.М. надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю додаткового часу для надання доказів та пояснень по справі, яка судом до уваги не приймалася, так як надійшла із запізненням.

Відповідач, будучи належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася, про причини неявки не повідомила.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, до суду надав заяву про розгляд справи без його участі та без участі відповідача, в задоволенні позовних вимог просить відмовити у зв`язку з безпідставністю заявлених позовних вимог та недоведеністю їх належними доказами, а також просить стягнути з позивача на користь відповідача понесені нею судові витрати.

Фіксування судового процесу технічними засобами звукозапису не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши відповідні норми матеріального права, суд приходить до такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору позивачем надано фотокопію Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 23.02.2011 року. У зазначеній Анкеті-заяві містяться анкетні відомості про відповідача, а також у відповідних графах містяться підписи відповідача та представника позивача.

У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку. Крім того, Анкета-заява містить згоду відповідача на отримання примірника договору шляхом роздрукування з офіційного сайту позивача, а також зобов`язання відповідача регулярно ознайомлюватись із змінами Умов та Правил надання банківських послуг на офіційному сайті позивача.

Водночас Анкета-заява не містить жодних відомостей про розмір кредитного ліміту, процентну ставку за користування кредитом, строк кредитування, ставки штрафу, пені та комісії тощо.

Позивач додав також до позовної заяви Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс, повні версії яких розміщені на сайті https://privatbank.ua.При цьому зазначені документи не містять підписів сторін та дати їх складання.

Крім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Пам`ятку клієнта, а також доказів фактичного отримання відповідачем Пам`ятки клієнта, кредитної картки та пін-коду до неї, позивач суду взагалі не надав.

Сукупність встановлених судом фактів вказує на те, що при вирішенні споруу цій справі підлягають застосуванню правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 03.07.2019 року у справі 342/180/17, а саме:

1)оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період – з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову, – до вказаних правовідносин неможливо застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України щодо правил укладання договору приєднання;

2)за таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин;

3)надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку – в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

4)з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг – це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Крім того,роздруківка із сайту позивача, як і електронний доказ у виді змісту розділу 2.1 Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному веб-сайті АТ КБ «Приватбанк» за посиланням http://privatbank.ua/terms, належними доказами бути не можуть, оскільки вони повністю залежать від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що й у цій справі відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Відсутність домовленості сторін щодо такої істотної умови кредитного договору, як розмір кредиту, процентна ставка за користування кредитом, а також умов щодо кінцевого строку повернення кредитних коштів та відповідальності за їх несвоєчасне повернення, означає те, що відповідні зобов`язання між сторонами не виникли, що унеможливлює й задоволення вимог позивача у цій частині.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення із відповідача заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно до ст.625 ЦК України в розмірі 20721,18 грн.

Однак позивачем не надано зрозумілого розрахунку вказаної суми. Зокрема, в розрахунку заборгованості вказано розрахункову величину для нарахування вказаних відсотків – 84 відсотки річних. Нарахування вказаних відсотків розпочалося з 01.10.2019 року.

У позовній заяві позивачем не вказано, з чого виходив позивач при встановленні такої відсоткової ставки за ст.625 ЦК України, враховуючи те, що вказаною статтею передбачена відповідальність за прострочення виконання зобов`язання в розмірі 3% річних від простроченої суми.

Підписана відповідачем анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 23.02.2011 року, Витяг з Умов та правил надання банківських послугне містить договірної величини відсотків, розрахованих згідно до ст.625 ЦК України.

З урахуванням зазначеного у стягненні вказаної суми відсотків слід відмовити за недоведеністю заявленого розміру.

При цьому суд бере до уваги, що відповідач не надав заперечень проти стверджень позивача про те, що відповідач фактично користувався коштами, доступними за допомогою кредитної картки, тому суд виходить з того, що фактично отримані та використані відповідачем кошти породжують зобов`язання останнього їх повернути в порядку ст. 530 ЦК України.

Однак, як випливає з наданої позивачем виписки про рух коштів по рахунку, яким користувалася відповідач, в період часу з 23.02.2011 року по 14.05.2020 рокувідповідач використала доступних їй за допомогою кредитної картки коштів на загальну суму 117793,84 грн., апоповнена ця картка за цей же період грошовими коштами на загальну суму 204872,51 грн., що значно більше, ніж було використано.

Відтак, підстави для задоволення позову відсутні.

Щодо розподілу понесених сторонами судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача; у разі відмови в позові – на позивача; у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно до матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2102,00 грн.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі, то судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви, покладаються на позивача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Згідно до вимог ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини 5 статті 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Представник відповідача, у своїх письмових поясненнях, які надійшли на електронну адресу суду 12.11.2020 року, окрім іншого, просить суд стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрати по справі у розмірі 18 895,00 грн.

На підтвердження понесених витрат представником відповідача було надано договір про надання правової допомоги від 22.05.2020 року, укладений із Адвокатським бюро «ЮРКОНСАЛТ» Геннадія Працевитого», додатковий договір до вказаного договору, чотири акти надання послуг до договору, підписані відповідачем та адвокатом, та три рахунки-фактури, в яких зазначено про отримання адвокатом коштів за договором від позивача на загальну суму 6000,00 грн.

Здійснюючи розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу, керуючись критерієм розумності розміру адвокатських витрат, з урахуванням обставин справи, суд виходить із встановленої договором про надання правової допомоги від 22.05.2020 року ставки послуг Адвокатського бюро за одну годину у розмірі 1000,00 грн.

Враховуючи конкретні обставини справи, в загальній кількості достатнім, об`єктивним і співмірним зі складністю справи є затрачений час Адвокатського бюро у кількості 6 годин (3 години написання відзиву на позовну заяву + 2 години написання заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву + 1 година написання письмових пояснень по справі).

6 годин витраченого Адвокатським бюро часу, з урахуванням встановленої договором про надання правової допомоги від 22.05.2020 року ставки послуг Адвокатського бюро за одну годину у розмірі 1000,00 грн. на думку суду становлять співмірні і розумні витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн., а тому саме таку суму суд вважає за необхідне покласти на відповідача.

Інша заявлена частина понесених судових витрат на гонорар адвоката в розмірі 12895,00 грн. є так званим «гонораром успіху», обумовленим позивачем та Адвокатським бюро в пункті 3.1. Додаткового договору № 1 від 22.05.2020 року до договору про надання правової допомоги від 22.05.2020 року.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно -виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

За наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У цій справі підставою для винесення рішення щодо розподілу судових витрат є приписи статей 133, 137, 141 ЦПК України, і вимога представника відповідача, обумовлена саме необхідністю вирішити питання про розподіл сплачених відповідачем судових витрат (визначених як професійна правнича допомога), що відповідно до вказаних норм процесуального права підлягають розподілу між сторонами.

Сума коштів в розмірі 12895,00 грн., обумовлена позивачем та Адвокатським бюро до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат.

Однак, враховуючи суму заборгованості в розмірі 128958,05 грн., яку просив позивач стягнути з відповідача, така сума «гонорару успіху» є неспівмірною з сумою, яку просив позивач стягнути з відповідача, складністю справи та її значенням для відповідача.

Тому суд вважає за необхідне зменшити суму вказаних витрат до 4000,00 грн.

Враховуючи вищенаведене, на підставі ст. ст. 6, 267, 634, 638-642, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 2, 7, 10, 81, 82, 84, 19, 141, 176, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити у повному обсязі.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (МФО 305299, Код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код № НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Повний текст рішення виготовлений 23.11.2020 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається до Запорізького апеляційного суду через Оріхівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі, якщо в судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя Оріхівського районного суду

Запорізької області М.В. Смокович