Визнали недійсним договір з ФК Ріальто. Зменшили борг з 28 до 3 тис. грн. На користь клієнта стягнули 11 тис. грн!

Номер справи: 336/3210/22

Посилання на судове рішення в реєстрі:108920453

🔍Адвокатське бюро “ЮРКОНСАЛТ” успішно супроводило справу, в якій позивачем виступало Товариство з обмеженою відповідальністю “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “РІАЛЬТО”, а відповідачем – наш клієнт. Позивач просив суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором та покласти на неї судові витрати.

Ми змогли довести суду, що умови договору які надавали кредитору право нараховувати штрафні відсотки – є незаконними!

🔍Суд, визначивши, що укладений кредитний договір був недійсним, задовольнив позов позивача лише частково. Суд встановив заборгованість відповідача перед Товариством у сумі 2 945 гривень. Крім того, суд прийняв до уваги зустрічний позов відповідача та визнав недійсним пункт договору, що передбачав несправедливі умови щодо сплати процентів за користування кредитом.

🔍На користь відповідача суд також стягнув витрати на правничу допомогу у сумі 11 248 гривень. Таким чином, рішення суду було вигідним для клієнта адвокатського бюро “ЮРКОНСАЛТ”.

🔍Варто зазначити, що адвокатське бюро “ЮРКОНСАЛТ” має великий досвід у виграші аналогічних справ. Тому клієнту достатньо укласти з бюро договір, щоб отримати якісну правову допомогу та захист своїх прав.

#юридична_допомога #судовий_процес #кредитний_договір #правовий_захист

Переглянути повний текст рішення суду:

Справа № 336/3210/22

Провадження №2/336/332/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2023 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Звєздової Н.С., за участі секретаря судового засідання Бублій Є.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Запоріжжі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІАЛЬТО» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІАЛЬТО» про захист прав споживачів та визнання недійсним пункту кредитного договору, суд-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_2 через підсистему (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просив стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором №210114-33168-1 від 14.01.2021 у сумі 18 530,29 гривень станом на 21.07.2022.

Позов обґрунтовує тим, що в ході укладення договору відступлення права вимоги №11/06/2021-Р/М-1 від 11.06.2021 між ТОВ «ФК «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «ФК «РІАЛЬТО», останнє набуло право вимоги за кредитним договором №210114-33168-1 від 14.01.2021, укладеного з ОСОБА_1 . Згідно укладеного договору, відповідачка отримала кредит у сумі 4 000 гривень, строком на 30 днів, шляхом переказу на її платіжну карту № НОМЕР_1 емітовану АТ КБ «ПРИВАТ БАНК» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,99% від суми кредиту за кожен день користування та 3,5% від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення кредиту. В подальшому відповідачка 13.02.2021 пролонгувала кредитний договір на 7 днів, шляхом оплати комісії у сумі 250,00 гривень. Відповідачка порушила договірні зобов`язання щодо строків повернення кредиту, внаслідок чого у неї станом на 21.07.2022 утворилась заборгованість у сумі 18 530,29 гривень, яка складається з: заборгованості за кредитом – 4 000 гривень, заборгованості за нарахованими процентами відповідно до п. 1.2 Кредитного договору за ставкою 1,99% за кожен день користування кредитними коштами (період з 14.01.2021 по 20.02.2021) – 2 945,20 гривень та заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 3.3 Кредитного договору за ставкою 3,5% за кожен день користування кредитом відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України (період з 21.02.2021 по 16.06.2021) – 11 585,09 гривень. Оскільки станом на день звернення з вказаним позовом до суду, заборгованість в добровільному порядку не сплачена, позивач просить стягнути із відповідачки вказану заборгованість за кредитним договором, а також судові витрати у сумі 2 481 гривня – сплаченого судового збору за подання позову та 8 000 гривень – витрати на правничу допомогу.

Ухвалою від 22.07.2022 відкрите провадження у справі, справу призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін. За клопотанням представника позивача у АТ КБ «ПРИВАТ БАНК» витребувано документи.

Витребувані документи надано суду 18.08.2022.

25.08.2022 представником відповідачки – адвокатом Працевитим Г.О. було подано відзив на позов, у якому просив відмовити в задоволенні позову частково та стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором №210114-33168-1 від 14.01.2021 у сумі 2 945,20 гривень. Також просив стягнути з позивача на користь відповідачки витрати на правничу допомогу у сумі 3 000 гривен за написання відзиву на позов. У відзиві зазначається, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку користування, тому проценти нараховані кредитором після сплину строку кредитування, визначеного в договорі є незаконними. Також зазначено, що встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором є несправедливими умовами.

Також, 25.08.2022 представником відповідачки – адвокатом Працевитим Г.О. було подано зустрічну позовну заяву, в якій просив: прийняти зустрічну позовну заяву до спільного розгляду з первісним позовом; звільнити позивача за зустрічним позовом від сплати судового збору; розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, прийняти до відома заяву позивача про подання ним в порядку ч.8 ст.141 ЦПК України розрахунку судових витрат; визнати недійсним пункт 3.3 Кредитного договору №210114-33168-1, укладеного 14.01.2021 між ТОВ «ФК «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ» та ОСОБА_1 .

Зустрічний позов обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 було надано фінансову послугу шляхом обрання форми укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, однак вона не підписувала договір, її не було письмово повідомлено про всю необхідну інформацію щодо умов договору, їй не було надано необхідних відомостей, які потрібні клієнту при укладанні кредитного договору. Крім того, кредитний договір містить вимоги щодо сплати позивачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання позичальником зобов`язань за договором, що є несправедливими умовами та можуть бути визнані недійсними. Так, пунктом 3.3. кредитного договору встановлюється розмір процентів у разі невиконання зобов`язань за договором, а саме 1277,50% річних, що є непропорційно великою сумою (понад п`ятдесят відсотків вартості кредиту) та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2020 (справа №640/24993/19) було задоволено апеляційну скаргу НБУ (як правонаступника Нацкомфінпослуг), якою було встановлено, що передбачені пунктом 3.3. Примірного договору ТОВ «ФК «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ» проценти, які сплачує позичальник Товариству за підвищеною ставкою від суми несвоєчасно повернутого Кредиту за кожен день користування Кредитом понад строк, передбачений у п.1.3 цього Договору, у відповідності до положень ст.548 ЦК України є неустойкою, а не нарахуванням відсотків на підставі ч.2.ст.625 ЦК України, у зв`язку з чим положення вказаного пункту суперечать п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак є несправедливими. Посилаючись на висновки Великої палати Верховного суду у справі №444/9519/12 від 28.03.2018, відповідно до якої забороняється нарахування відсотків та неустойки за кредитом, строк повернення якого минув, просив окрім визнання недійсним пункту 3.3 Кредитного договору №210114-33168-1 від 14.01.2021, стягнути з ТОВ «ФК «ФК «РІАЛЬТО» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у сумі 3 000 гривень за написання зустрічної позовної заяви та 20% від суми боргу, на яку буде зменшено суму заборгованості за вказаним кредитним договором.

02.09.2022 представником ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» через підсистему (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» подано відповідь на відзив, у якому, посилаючись на підстави аналогічні зазначеним у позові, просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість станом на 11.07.2022 у сумі 19 480,29 гривень, яка складається з: заборгованості за кредитом – 4 000 гривень, заборгованості за нарахованими процентами відповідно до п. 1.2 Кредитного договору за ставкою 1,99% за кожен день користування кредитними коштами (період з 14.01.2021 по 20.02.2021) – 2 945,20 гривень та заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 3.3 Кредитного договору за ставкою 3,5% за кожен день користування кредитом відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України (період з 21.02.2021 по 16.06.2021) – 12 535,09 гривень. Розмір вказаної заборгованості пояснює тим, що відповідно до Акту приймання-передачі прав №1 від 11.06.2021 до Договору відступлення права вимоги №11/06/2021-Р/М-1 від 11.06.2021, заборгованість ОСОБА_1 перед Товариством станом на 11.06.2021, становила 23 185,20 грн., проте ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» як фінансовою установою було здійснено подальше нарахування платежів за Договором №210114-33168-1 від 14.01.2021, а також Позичальницею булоздійснено оплату за Договором №210114-33168-1 від 14.01.2021 на суму 4 654,91 гриві, тому станом на 11.07.2022, заборгованість за Договором №210114-33168-1 від 14.01.2021 становить 19 480,29 гривень. Також, у відзиві просив стягнути з ОСОБА_1 судовий збір 2 481,00 гривню та витрати на правову допомогу 8 000,00 гривень. Додатково зазначив, що нарахування та стягнення процентів за користування кредитом відповідно до п.3.3 Договору вважає законними, оскільки ним встановлено розмір процентної ставки, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, як відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Зазначив, що відповідачкою було сплачено 4 654,91 гривні, які, згідно з п.3.6 Договору було спрямовано першочергово на погашення процентів за кредитом. Також, позивач на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у сумі 8 000 гривень вказав, що сума витрат на оплату послуг адвоката у вказаному розмірі є співмірною із складністю справи та наданими адвокатом послугами, витраченим часом, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для позивача. Заперечень стосовно стягнення з Товариства на користь відповідачки витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному у відзиві не надав.

04.10.2022 представником ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» через підсистему (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» подано заяву про розгляд справи без участі їх представника.

Ухвалою суду від 31.10.2022 зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» про захист прав споживачів та визнання недійсним пункту кредитного договору об`єднано в одне провадження з первісним позовом ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Розгляд справи призначено провести за правилами загального позовного провадження з призначенням справи у підготовче судове засідання. Копію ухвали направлено учасникам справи

15.11.2022 представником ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» через підсистему (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» подано відзив на зустрічну позовну заяву, який помилково було зазначено як «відповідь на відзив», (про що зазначено в самому документі), в якому, посилаючись на обґрунтування аналогічні тим, що зазначені у первісному позові, просив відмовити в задоволенні зустрічного позову та зменшити витрати ОСОБА_1 на оплату правничої допомоги, оскільки відсутні докази сплати їх вартості, розгляд справи проводити без участі представників Товариства.Додатково зазначив, що сторони уклали кредитний договір №210114-33168-1 від 14.01.2021 в електронній формі, ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами кредитного договору, на які погодилась, підписавши договір, що пунктом 3.3. Договору встановлюється розмір процентної ставки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, як відповідальність за порушення грошового зобов`язання, що позичальник сплачує чіткі та зрозумілі процентні ставки. Також у відповіді на відзив наводить детальний опис процедури укладення кредитного договору в електронній формі.

29.11.2022 до суду надійшла відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, в якій адвокат Працевитий Г.О. просив задовольнити у повному обсязі зустрічний позов ОСОБА_1 , відмовити у стягненні з неї відсотків нарахованих за ставкою, визначеною п.3.3 Договору. Додатково зазначив, що розмір відсотків, встановлений кредитором на підставі ст.625 ЦК України, повинен бути співмірним та справедливим, і встановлюватися з урахуванням законодавства про захист прав споживачів. Виходячи з аналізу спірного договору, графіку розрахунків, який є додатком до цього спірного договору і розрахунку заборгованості, з 14 530,29 гривень, зазначених відповідачем (позивачем за первісним позовом) як сума заборгованості за відсотками лише 2 945,20 гривень є відсотками, які ОСОБА_1 мала сплатити за користування кредитними коштами в межах дії строку кредитування, решта коштів – 11 585,09 грн. (14 530,29 грн. – 2 945,20 грн.) є нарахованими відсотками за п. 3.3 спірного договору, тобто відсотками за невиконання умов договору, поза строком кредитування, тобто за несправедливими умовами договору. Така сума відсотків за порушення умов договору перебільшує загальну суму отриманого кредиту та є несправедливою. Крім того, ОСОБА_1 заперечується, що саме наданий відповідачем (позивачем за первісним позовом) договір нею було укладено з ТОВ «ФК «ФІНАНС ІНОВАЦІЯ», оскільки вона не могла погодитись на умови щодо сплати 1277,5% річних, які є вкрай невигідними, і якби їй було відомо про такі умови, то вона відмовилась від співпраці з Товариством. Крім того, наданий договір №210114-33168-1 від 14.01.2021 не містить одноразового ідентифікатора ОСОБА_1 , вираженого у алфавітно-цифровій послідовності, а містить виключно цифрову послідовність, що суперечить вимогам Закону України «Про електронну комерцію», тобто відповідач (позивач за первісним позовом) свої вимоги ґрунтує умовами не підписаного сторонами договору.

16.11.2022 представником ОСОБА_1 – адвокатом Горпиненко В.В., яка діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги від 15.11.2022 подано клопотання про відкладення розгляду справи для надання часу ознайомитись з відзивом на зустрічну позовну заяву та підготувати заперечення на відповідь на відзив.

05.12.2022, 12.12.2022, 10.01.2023 представником ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» через підсистему (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» подавалися заяви про розгляд справи без участі їх представника.

16.12.2022 представником ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» подано додаткові пояснення щодо укладення кредитного договору в електронному вигляді шляхом реєстрації ОСОБА_1 на сайті в мережі Інтернет. Наведено детальний опис хронології оформлення позики за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем та додано диск з електронним Договором №210114-33168-1 від 14.01.2021. Додатково просив стягнути з відповідачки витрати на правничу допомогу у сумі 3 000,00 гривень.

Ухвалою суду від 22.12.2022 закрито підготовче провадження по справі, призначено судовий розгляд справи на 24.01.2023.

24.01.2023 представником ОСОБА_1 – адвокатом Горпиненко В.В. подано клопотання про відкладення розгляду справи для надання часу ознайомитись з матеріалами справи. Клопотання задоволено, розгляд справи відкладено на 10.02.2023.

Представник ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» у судове засідання не з`явився. 07.02.2023 через підсистему (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» подав заяву про розгляд справи без участі їх представника.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася. ЇЇ представник – адвокат Працевитий Г.О. подав заяву про розгляд справи без їх участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував. Просив зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

Дослідивши позовну заяву та письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що згідно договору про відступлення права вимоги № 11/06/2021-Р/М-1 від 11 червня 2021 року, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ» відступило ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІАЛЬТО» право вимоги до позичальників, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором №210114-33168-1 від 14.01.2021.

Так, 14 січня 2021 року між ТОВ «ФК «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ» та ОСОБА_1 було укладено договір №210114-33168-1, відповідно до якого Товариство надало останній кредит у сумі 4 000,00 гривень строком на 30 днів, шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ КБ «ПРИВАТ БАНК» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,99 % від суми кредиту за кожен день користування та 3,5 % від залишку суми кредиту за кожен день користування кредитом понад строк.

Кредитний договір укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації ОСОБА_1 на веб-сайті в мережі Інтернет https://monetka.com.ua та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Частиною першою ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор – алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З вищевказаного вбачається, що договір позики між Товариством та ОСОБА_1 укладено у формі електронного документу з електронними підписами сторін.

Вказане також підтверджується наданим представником ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» диском з електронним Договором №210114-33168-1 від 14.01.2021.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

ТОВ «Фінансова компанія «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ» виконало взяті на себе зобов`язання та перерахувало на картковий рахунок ОСОБА_1 позику у сумі 4 000,00 гривень, що підтверджується чеком від 14.01.2022, а також Випискою по рахунку останньої за період з 13.01.2021 по 20.01.2021, наданою АТ КБ «ПРИВАТ БАНК» на виконання ухвали суду від 22.07.2022. Крім того, вказана обставина визнана самою ОСОБА_1 .

Відповідно графіку розрахунків, який є додатком до договору від 14.01.2021 ОСОБА_1 мала повернути ТОВ «ФК «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ» 4000 гривень – сума кредиту, 2388 гривень – нарахована сума процентів, що разом становить 6388 гривень.

В подальшому ОСОБА_1 13.02.2021 пролонгувала кредитний договір на 7 днів, до 20.02.2021 шляхом оплати комісії у сумі 250,00 гривень, що підтверджується чеком від 13.02.2021, розрахунком заборгованості та не було спростовано самою ОСОБА_1 .

Відповідно до вищевказаного, ОСОБА_1 станом на 20.02.2021 повинна була сплатити Товариству вже не 6 388 гривень, а 6 945,20 гривень, з яких: 4 000 гривень – сума кредиту, 2 945,20 гривень – нарахована сума процентів за користування кредитними коштами.

ОСОБА_1 заборгованість за Договором №210114-33168-1 від 14.01.2021 вчасно погашена не була, у зв`язку з чим, Товариство розпочало нарахування відсотків за прострочення сплати заборгованості відповідно до п.3.3 Договору.

Відповідно до наданого представником ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» розрахунку заборгованості станом на 21.07.2022, ОСОБА_1 станом на 13.02.2021 мала сплатити на користь Товариства заборгованість у сумі 18 530,29 гривень, яка складалася з: простроченої заборгованості за сумою кредиту – 4 000,00 гривень, простроченої заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитними коштами (за період з 14.01.2021 по 20.02.2021) – 2 945,20 гривень, заборгованість по несплаченим процентам за неправомірне користування грошовими коштами, згідно п.3.3 Договору – 11 585,09 гривень.

Згідно вказаного розрахунку, 19.10.2021 ОСОБА_1 на користь Товариства було сплачено грошові кошти у сумі 4 654,91 гривні. Вказана обставина визнана самою ОСОБА_1 .

У відповіді на відзив та у відзиві на зустрічну позовну заяву, представник Товариства, не зазначаючи про уточнення позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у сумі 19 480,29 гривень, яку обґрунтовував тим, що відповідно до Акту приймання-передачі прав №1 від 11.06.2021 до Договору відступлення права вимоги №11/06/2021-Р/М-1 від 11.06.2021, заборгованість ОСОБА_1 перед Товариством станом на 11.06.2021, становила 23 185,20 грн., проте ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» як фінансовою установою було здійснено подальше нарахування платежів за Договором №210114-33168-1 від 14.01.2021, а також Позичальницею було здійснено оплату за Договором №210114-33168-1 від 14.01.2021 на суму 4 654,91 гриві, тому станом на 11.07.2022, заборгованість за Договором №210114-33168-1 від 14.01.2021 становить 19 480,29 гривень.

В обґрунтування вказаного до позову долучено копію відповідного Акту.

Проте, суд критично ставиться до вказаних вимог та вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з огляду на те, що заборгованість ОСОБА_1 у сумі 19 480,29 гривень була станом на 11.06.2021, а заборгованість у сумі 18 530,29 гривень, вже була станом на 20.07.2021, тобто пізніше.

Крім того, сума заборгованості 18 530,29 гривень підтверджується долученим до позову розрахунком, в той час як сума боргу 19 480,29 гривень не підтверджена жодним документом, окрім як Актом приймання-передачі боргу станом на 11.06.2021.

Щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства суми заборгованості по несплаченим процентам за неправомірне користування грошовими коштами, згідно п.3.3 Договору у сумі 11 585,09 гривень, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства ( ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ч.1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.ч. 2,3 ст. 215 ЦК України).

В п. 8 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Згідно ч.1 ст.13 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Пунктом 1.3 договору визначено, що строк надання кредиту становить 30 днів.

Пунктом 3.3 оспорюваного договору, який знаходиться в розділі 3. «Відповідальність сторін та порядок повернення кредиту», передбачено, що у випадку порушення строків повернення Кредиту, встановлених пунктом 1.3 Договору (з урахуванням пролонгації строку дії Договору), Позичальник сплачує Товариству плату за неправомірне користування Кредитом за процентною ставкою 3,5% від суми несвоєчасно повернутого Кредиту за кожний день користування (річна процентна ставка становить 1277,50 %) Кредитом понад строк, зазначений у пункті 1.3 цього Договору.

Сторони домовились, що процентна ставка визначена в цьому пункті Договору, нараховується відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, в Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19.06.2019 (справи №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц) зазначила, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч.1 ст.1048 ЦК України і охоронна норма ч.2 ст.625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому, за період до прострочення сплати заборгованості, з боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч.1 ст.1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення, підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Згідно з пунктами 1.1. – 1.4. умов Договору №210114-33168-1 від 14.01.2021, ТОВ «ФК «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ» надає ОСОБА_1 грошові кошти (кредит) у сумі 4000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом не пізніше строку, визначеного в пункті 1.3 цього договору.

Процентна ставка за користування кредитом – 1,99% від суми кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить 726,35%) користування кредитом у межах строку, визначеного в пункті 1.3 цього договору.

Строк надання кредиту та строк дії договору становить 30 днів, але в будь-якому випадку строк користування грошовими коштами, наданими у кредит не може становити менше 3 (трьох) календарних днів. Строк надання кредиту може бути продовжений в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Невід`ємною частиною цього договору є Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, через мережу Інтернет ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ», які розміщені на сайті monetka.ua.

Відповідно пункту 2.4.1. договору, позичальник зобов`язаний у встановлений Договором строк повернути Кредит та сплатити проценти за його користування.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що у випадку порушення строків повернення кредиту, встановлених пунктом 1.3. договору (з урахуванням пролонгації строку дії договору), позичальник сплачує плату за користування кредитом за підвищеною ставкою – 3,5 % від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожен день користування (річна процентна ставка становить 1277,50%) кредитом понад строк, зазначений у пункті 1.3 цього договору.

У п.п. 5.2-5.2.2, позичальник, підписуючи даний договір, засвідчив, що ознайомлений, повністю розуміє та погоджується з усіма умовами та змістом договору, додатків до нього та Правил і зобов`язується їх дотримуватись; інформація, надана товариством, забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги за цим договором без нав`язування її придбання.

Згідно п. 4.14 Правил, впродовж терміну договору позичальник має право продовжити строк його дії (зробити пролонгацію), сплативши нараховані % по кредиту (до закінчення терміну договору), при цьому, продовження відбувається на строк, зазначений у договорі при отримання кредиту, та дає з дати сплати нарахованих %. Також, для продовження договору можливо скористатися послугою пролонгації «за комісію», сплативши комісію, яка відображена в особистому кабінеті. Строк пролонгації договору «за комісію» становить 7 або 14 днів.

Оскільки, ОСОБА_1 13.02.2021 було вчинено дії, обумовлені в п. 4.14 Правил, Договір кредиту №210114-33168-1 від 14.01.2021 був пролонгований та закінчив свою дію 20.02.2021.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 28.03.2018 (справа № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Висновки суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 07.10.2020 у справі №132/1006/19.

Вимог про стягнення відсотків згідно статті 625 ЦК України Товариством в даній справі заявлено не було.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що вимоги Товариства про стягнення із ОСОБА_1 процентів за кредитом у сумі 11 585,09 гривень, нарахованих внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань, після спливу строку кредитування (20.02.2021), є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Суд звертає увагу, що пункт 3.3. договору №210114-33168-1 від 14.01.2021 чітко передбачає нарахування відсотків за підвищеною ставкою – 3,5 % від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожен день користування кредитом, а не за кожен день прострочення, та у разі пролонгації договору.

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи представника Товариства про те, що п. 3.3 кредитного договору встановлено розмір процентної ставки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Крім того, згідно зі ст.ст.11,12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.ч.1,2,5,7 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором, установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору, надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі тощо.

Перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами, наведений у ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» не є вичерпним.

Суд звертає увагу на те, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як вид відповідальності за несвоєчасне виконання договору спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати грошове зобов`язання надмірні відсотки перетворюються на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання додаткових прибутків кредитором.

Висновки суду узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у складі постійної колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27.01.2020 у справі № 754/6091/18.

Тому, в контексті дотримання Закону України «Про захист прав споживачів», суд виходить з того, що розмір відсотків за порушення строків повернення кредиту має ознаки несправедливого у розумінні п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки встановлює вимогу щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

З урахуванням зазначеного, оскільки визначений у п.3.3 оспорюваного договору розмір процентів у разі невиконання зобов`язань за договором, а саме 1277,50 % річних, є непропорційно великою сумою компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості кредиту) та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсним вказаного пункту договору в частині встановлення розміру відсотків за порушення строків повернення кредиту без врахування п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Таким чином, сума відсотків згідно п. 3.3 кредитного договору містить умову щодо отримання кредитором надмірно великої суми компенсації за невиконання умов кредитного договору, що суперечить п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому пункт 3.3 Кредитного договору є несправедливим та підлягає скасуванню. В зв`язку з цим, сума заборгованості за відсотками, нарахована в порядку п. 3.3 Кредитного договору не підлягає стягненню.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, позовні вимоги Товариства підлягають частковому задоволенню та стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІАЛЬТО» заборгованість за Договором №210114-33168-1 від 14.01.2021 у сумі 2 290,29 гривень = (6 945,20 грн. – 4 654,91 грн.), з яких: 6 945,20 гривень – заборгованість за кредитом та відсотками за користування грошовими коштами в період строку дії кредитного договору, а 4 654,91 гривень – сума сплачених ОСОБА_1 коштів в рахунок погашення заборгованості.

В решті позовних вимог щодо стягнення заборгованості необхідно відмовити.

Щодо розподілу судових витрат, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно ч.1 ст.15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ч.1, п.п.1, 4 ч.3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Із положень ст.137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (пункт 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Інтереси ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» представляє адвокат Руденко Костянтин Васильович, який діє на підставі договору № 01/09/2021 про надання юридичних послуг від 01.09.2021, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльність № 2412, виданого Радою адвокатів Полтавської області 23.10.2018 та довіреності від 09.11.2021.

У позовній заяві адвокат Руденко К.В. просив стягнути понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8 000,00 гривень, на підтвердження понесення яких до позову додав довіреність, видану ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» адвокату Руденку К.В. на представництво інтересів у судах, акт приймання передачі наданих послуг №16 від 11.01.2021 до договору про надання юридичних послуг № 01/09/2021 від 01.09.2021, відповідно до якого розрахунок обсягу наданих послуг з підготовки документів про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 становить 8 (вісім) годин (консультація, підготовка позовної заяви та формулювання додатків до неї, складання адвокатського запиту про витребування доказів), в якому визначено, що розмір адвокатського гонорару за годину роботи за взаємною домовленістю сторін становить 1000 гривень, тобто розмір гонорару за 8 (вісім) годин роботи становить 8000 гривень, копію платіжного доручення №17 від 07.02.2022 на суму 24000,00 гривень, щодо сплати вартості послуг адвоката по Договору №01/09/2021 від 01.09.2021, згідно якого ОСОБА_2 надавав послуги також і за звернення з неаналогічними позовами до суду у відношенні інших осіб ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 )

Аналогічні вимоги адвокатом Руденко К.В. були заявлені у відповіді на відзив (02.09.2022).

У відзиві на зустрічний позов адвокатом Руденко К.В. було заявлено про зменшення розміру витрат на оплату правової допомоги, обґрунтовуючи це тим, що до зустрічної позовної заяви не долучено доказів понесення ОСОБА_1 таких витрат.

При зверненні до суду з додатковими поясненням (16.12.2022) адвокатом Руденко К.В. було додатково заявлено стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства витрат на правову допомогу у сумі 3 000,00 гривень. В обґрунтування вказаного до пояснень додано Договір №02/06/2022 від 02.06.2021 про надання юридичної допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг №18 від 07.12.2021 до Договору №02/06.2022 від 02.06.2022, відповідно до якого адвокатом було надано послуги на загальну суму 9 000,00 гривень, платіжне доручення №479 від 08.12.2021 про сплату вартості послуг адвоката на суму 9 000,00 гривень, докази направлення учасникам справи копії вказаних пояснень з долученими до них доказами.

З огляду на вищевказане, з заявлених адвокатом Руденко К.В. вимог вбачаються вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства витрат на правничу допомогу на суму 11 000 гривень (8000 + 3000).

Крім того, 17.08.2022 між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «ЮРКОНСАЛТ» Геннадія Працевитого було укладено Договір про гадання правової (правничої) допомоги, предметом якого є надання правової допомоги та представлення інтересів ОСОБА_1 , зокрема під час розгляду вказаної справи.

Звертаючись до суду з відзивом на позовом (25.08.2022), адвокатом Працевитим Г.О. було заявлено про стягнення з Товариства на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у сумі 3 000,00 за написання відзиву. В обґрунтування вимог до відзиву додано. Окрім вищевказаного Договору, Додатковий договір від 17.08.2022 до Договору від 17.08.2022, рахунок на оплату №1444 від 17.08.2022 за адвокатські послуги та Акт №1444 від 17.08.2022 на суму 3 000,00 гривень.

Крім того, у зустрічному позові ОСОБА_1 адвокатом також було заявлено про стягнення з Товариства витрат на правничу допомогу у сумі 3 000,00 гривень за написання зустрічного позову та гонорару 20% від суми боргу, на яку буде зменшено суму заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування вимог до зустрічного позову додано, окрім вищевказаних Договору про надання правової допомоги від 17.08.2022 та Додаткового договору до нього, ордер на надання правничої допомоги від 23.08.2022, рахунок на оплату №1445 від 17.08.2022 за адвокатські послуги та Акт №1445 від 17.08.2022 на суму 3 000,00 гривень.

Також, звертаючись до суду з відповіддю на відзив на зустрічну позовну заяву (29.11.2022) адвокатом Працевитим Г.О. було долучено рахунок від 21.11.2022 та Акт від 21.11.2022 на суму 3 000,00 гривень за складання та подання до суду вказаного документу.

З огляду на вищевказане, адвокатом Працевитим Г.О. загалом було заявлено стягнення з Товариства на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 9 000,00 гривень (3 000,00 Х 3) та 20% від суми боргу, на яку буде зменшено суму заборгованості за кредитним договором.

Оскільки сумою, на яку було зменшено розмір кредитної заборгованості є 16 240,00 гривень (18 530,29 – 2 290,29), то 20% від вказаної суми складає – 3 248,00 гривень.

Щодо заявленого сторонами розміру витрат на правничу допомогу слід зазначити таке.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу – це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

У разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України, суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.6 ст.137 ЦПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Чинним ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч.5 та ч.6 ст.137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18); від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19); від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21).

Таким чином, у суду відсутні підстави для відмови в стягненні або зменшенні документально підтверджених витрат, понесених ОСОБА_1 з в`язку з недоведеністю їх не співмірності.

Також суд зазначає, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено.

Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 492/280/21.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положеннями п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що у разі часткового задоволення позову – інші судові витрати (витрати на правову допомогу), пов`язані з розглядом справи, покладаються: на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що позовні вимоги ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором були задоволені частково, то і судові витрати підлягають частковому задоволенню, а саме з ОСОБА_1 на користь Товариства підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у сумі 306,65 грн. (2 481,00 х 2 290,29 / 18 530,29).

Також, з ОСОБА_1 на користь Товариства підлягають стягненню витрати за надання правничих послуг адвокатом Руденко К.В. у сумі 1 359,60 гривень (11 000 х 2 290,29 / 18 530,29).

В задоволенні іншої частини позовних вимог ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» до ОСОБА_1 необхідно відмовити.

Також, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 за зустрічним позовом задоволені у повному обсязі, з ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» на її користь підлягають стягненню витрати за правничу допомогу у сумі 11 248,00 гривень (9 000,00 + 3 248,00).

У зв`язку з тим, що відповідно до ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», ОСОБА_1 була звільнена від сплати судового збору за подання зустрічного позову до ТОВ «ФК «РІАЛЬТО», судовий збір за подання вказаного позову підлягає стягненню з Товариства у сумі 992,40 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 1046, 1047, 1059 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 128, 131, 141, 223, 259, 263, 264, 265, 279, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 1, 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів»,суд, –

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІАЛЬТО» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІАЛЬТО» заборгованість за кредитним договором №210114-33168-1 від 14.01.2021 у сумі 2 945 (дві тисячі дев`ятсот сорок п`ять) гривень 20 станом на 21.07.2022.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІАЛЬТО» витрати по сплаті судового збору у сумі 306 (триста шість) гривень 65 копійок та витрати на правничу допомогу у сумі 1 359 (одна тисяча триста п`ятдесят дев`ять) гривень 60 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІАЛЬТО» до ОСОБА_1 – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІАЛЬТО» про захист прав споживачів та визнання недійсним пункту кредитного договору – задовольнити.

Визнати недійсним пункт 3.3 Кредитного договору №210114-33168-1 укладеного 14.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ» та ОСОБА_1 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІАЛЬТО» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 11 248 (одинадцять тисяч двісті сорок вісім) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІАЛЬТО» на користь держави судовий збір у сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду складено та підписано 13 лютого 2023.

Реквізити учасників справи:

Позивачка (відповідачка за первісним позовом): ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , НОМЕР_2 .

Відповідач (позивач за зустрічним позовом): Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІАЛЬТО», місцезнаходження: бул. Вацлава Гавела, буд.4, м. Київ, 03124, код ЄДРПОУ 43492595.

Суддя: Н.С. Звєздова

Оставьте комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *