Скасовано поруку 4 поручителів перед Банк Фінанси та кредит на 112 000 дол. США!

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 2-294/11Головуючий у 1 інстанції Лисенко Л.І.

Номер провадження 22-ц/778/1677/17 Суддя-доповідач ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_6 та кредит» до ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, договором поруки та звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2010 року Публічне акціонерне товариство «Банк «ОСОБА_6 та Кредит» (далі ПАТ «Банк «ОСОБА_6 та Кредит») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором , договором поруки та звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 24.09.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «ОСОБА_6 та Кредит» (далі ВАТ «Банк «ОСОБА_6 та Кредит») і відповідачем ОСОБА_7 був укладений кредитний договір № 9-4447-09К, на підставі якого відповідач отримала кредит у сумі 112840,00 доларів США.

При укладенні кредитного договору відповідач ОСОБА_7 відповідно до ст. 509 ЦК України прийняла на себе зобовязання повернути кредит до 24 вересня 2017 року та сплачувати відсотки за користування кредитом позивачу, згідно процентної ставки 14,0 % річних.

Відповідач ОСОБА_7 не виконала належним чином зобовязання за кредитним договором, тому станом на 31.03.2010 року у відповідача ОСОБА_7 утворилася заборгованість, що складається з: заборгованості по сумі непогашених процентів21471,59 доларів США; по ссудній заборгованості104308,01 доларів США; по сумі непогашеної пені по процентам112613,50 грн.

Таким чином, борг складає: 125779,60 доларів США (що дорівнює сумі у національній валюті з розрахунку 100 доларів США за 792,50 грн. 996803,33 грн.), 112613,50 грн., що разом складає 1109416,83 грн.

24.09.2007 року між ВАТ «ОСОБА_6 та Кредит» та ОСОБА_3 був укладений Договір поруки № 9-4447-097П та укладено додаткову угоду № 1 до договору поруки, згідно якого ОСОБА_3 є поручителем ОСОБА_7 за Кредитним договором.

Згідно п.2.1, 2.2 договору поруки поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність.

Для забезпечення виконання основного зобовязання за Кредитним договором між ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ВАТ «Банк «ОСОБА_6 та Кредит» було укладено іпотечний Договір № 9-4447-097І від 24.09.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, реєстровий номер 5733, згідно до якого останні передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності (по 1/4 кожному) на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 08.12.1993 року, виданим Виконкомом Ленінської райради м. Запоріжжя, зареєстрований в ОП ЗМБТІ 10.12.1993 року в книзі № 200, № запису 35608 та підтверджується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 15736572 від 29.08.2007 року. Згідно до п.5 іпотечного договору, узгоджена сторонами вартість предмету застави становить 713164,00 грн.

На підставі викладеного, позивач просив суд, стягнути в солідарному порядку з відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 борг в сумі 1109416,83 грн., а також витрати по оплаті держмита в сумі 1700,00 грн. і 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи. Звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності (по 1/4 кожному) на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 08.12.1993 року, виданим Виконкомом Ленінської райради м. Запоріжжя, зареєстрований в ОП ЗМБТІ 10.12.1993 року в книзі № 200, № запису 35608 та підтверджується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 15736572 від 29.08.2007 року в межах та в рахунок суми боргу шляхом продажу на публічних торгах за початковою ціною, розмір якої не буде менше розміру звичайних ринкових цін на момент продажу.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь AT «Банк «ОСОБА_6 та Кредит» заборгованість за кредитним договором № 9-4447-09К від 24.09.2007 року в сумі 1021664,13 грн.

В рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на іпотечне майно: квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності (по 1/4 кожному) на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 08.12.1993 року, виданим Виконкомом Ленінської райради м.Запоріжжя, зареєстрований в ОП ЗМБТІ 10.12.1993 року в книзі № 200, № запису 35608 та підтверджується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 15736572 від 29.08.2007 року в межах та в рахунок суми боргу шляхом продажу на публічних торгах за початковою ціною, розмір якої не буде менше розміру звичайних ринкових цін на момент продажу.

Стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь AT «Банк «ОСОБА_6 та Кредит» витрати по оплаті державного мита в сумі 1700,00 грн. і 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просять скасувати рішення суду у частині стягнення заборгованості з ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у сумі 1021664,13 грн. та звернення стягнення на предмет іпотеки у частині стягнення заборгованості з ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у сумі 1021664,13 грн. Відстрочити виконання рішення суду у частині звернення стягнення на предмет іпотеки до закінчення дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України» наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті №1304-VII від 03.06.2014 року; вказівку про це включити до резолютивної частини рішення.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно п.п. 1, 4 ч. 1 т. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду не в повному обсязі відповідає зазначеним вимогам закону.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором та стягуючи з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором у сумі 1021664,13 грн., суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі допустили односторонню відмову від виконання зобов’язання, тому відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Судова колегія вважає, що такий висновок суду першої інстанції є помилковим, оскільки не відповідає вимогам закону і не грунтується на встановлених обставинах справи.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що 24.09.2007 року між ВАТ «Банк «ОСОБА_6 та Кредит» і відповідачем ОСОБА_7 був укладений кредитний договір № 9-4447-09К, на підставі якого відповідач отримала кредит у сумі 112840,00 доларів США. При укладенні кредитного договору відповідач ОСОБА_7 відповідно до ст. 509 ЦК України прийняла на себе зобов’язання повернути кредит до 24 вересня 2017 року та сплачувати відсотки за користування кредитом позивачу, згідно процентної ставки 14,0 % річних. (а.с. 6-10).

24.09.2007 року між ВАТ «Банк «ОСОБА_6 та Кредит» та ОСОБА_3 був укладений Договір поруки № 9-4447-097П та укладено додаткову угоду № 1 до договору поруки, згідно якого ОСОБА_3 є поручителем ОСОБА_7 за Кредитним договором. (а.с. 11).

Згідно п. 2.1, 2.2 договору поруки поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність.

Для забезпечення виконання основного зобов’язання за Кредитним договором між ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та AT «Банк «ОСОБА_6 та Кредит» було укладено іпотечний Договір № 9-4447-0971 від 24.09.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, реєстровий № 5733, згідно до якого ОСОБА_7 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_5, ОСОБА_7С, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності (по 1/4 кожному) на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 08.12.1993 року, виданим Виконкомом Ленінської райради м. Запоріжжя, зареєстрований в ОП ЗМБТІ 10.12.1993 року в книзі № 200, номер запису 35608 та підтверджується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 15736572 від 29.08.2007 року. Згідно до п.5 іпотечного договору, узгоджена сторонами вартість предмету застави становить 713164,00 грн. (а.с. 12-13).

У зв’язку із тим, що відповідач ОСОБА_7 не здійснювала погашення заборгованості за кредитним договором, утворилася заборгованість – що складається з: заборгованості по сумі непогашених процентів – 21 471,59 доларів СІНА; по ссудній заборгованості (тіло кредиту) – 104308,01 доларів США; по сумі непогашеної пені по процентам – 24863,8 грн. – яка розрахована у відповідності до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у той період, за який сплачується пеня. Таким чином, борг складає: 1021664,13 грн.

16 березня 2009 року ВАТ «Банк «ОСОБА_6 та Кредит» на адресу боржника ОСОБА_7 та поручителя ОСОБА_3 було направлено вимоги про дострокове погашення кредиту, які отримані адресатами 18 березня 2009 року. (а.с. 20, 21).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Пунктом 3.4 кредитного договору від 24 вересня 2007 року передбачено , що кредитор має право достроково стягнути заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції, у разі невиконання позичальником умов цього договору за умови попереднього направлення Банком на адресу позичальника повідомлення ( вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов договору протягом 10 банківських днів з моменту отримання вимоги Банку.

Згідно з п.п. 1.1, 2.1 договору поруки від 24 вересня 2007 року № 9-4447-097П в разі невиконання боржником взятих на себе зобов’язань за кредитним договором поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором нарівні з боржником за повернення суми кредиту, нарахованих відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій на підставі статті 554 ЦК України.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Так, у справі, яка переглядається, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобовязань ( п. 6.2).

У зв’язку з порушення боржником виконання зобов’язання за кредитним договором банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України і пункту 3.4 кредитного договору використав право достроково стягнути з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором, надіславши 16 березня 2009 рок на адресу боржника ОСОБА_7 та поручителя ОСОБА_3 вимоги про дострокове погашення всієї суми кредиту й повязаних із ним платежів, які отримані адресатами 18 березня 2009 року. (а.с. 20, 21).

Отже, пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання й був зобов’язаний пред’явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати.

Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов’язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Саме таких правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 21.01.2015 року у справі № 6-190 цс14.

З огляду на зазначене, для ОСОБА_7 та ОСОБА_3 строк виконання основного зобовязання настав 16.03.2009 року. З цього часу починає перебіг шестимісячний строк для звернення позивача до суду до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов про стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника та поручителя позивач подав 07.04.2010 року, тобто поза межами шестимісячного строку.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону не врахував та безпідставно стягнув з поручителя ОСОБА_3 суму заборгованості за кредитним договором.

Також судом першої інстанції не враховано, що відповідачі у справі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не укладали договори поруки, а є іпотекодавцями за іпотечним договором № 9-4447-0971 від 24.09.2007 року, предметом якого є квартира № 25, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Трегубенка, буд. 13, тому відсутні підстави для стягнення з них заборгованості за кредитним договором, як з поручителів, оскільки вони відповідають за виконання зобовязання позичальником виключно в межах вартості предмета іпотеки.

У п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 “Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин” судам роз’яснено, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінним від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Відповідно до п. 42 Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року: «суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення, лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України “Про іпотеку” (або статті 589 ЦК щодо заставодавця)».

При стягненні суми заборгованості за кредитним договором, судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_7 є як позичальником, так і іпотекодавцем, в одній особі, а тому з неї не можна одночасно стягувати заборгованість за кредитним договором та звертати стягнення на іпотечне майно.

Відповідно до положень ст. 33 Закону України “Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Водночас, задовольняючи позовні вимоги позивача в частині звернення стягнення на іпотечне майно, суд першої інстанції в порушення вимог статті 39 Закону України “Про іпотеку” не зазначив у рішенні необхідних складових, передбачених цією нормою.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_6 та кредит», суд першої інстанції, виходив з того, що боржник не виконав узятих на себе зобов’язань за кредитним договором, унаслідок чого виникла заборгованість, тому іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до положень статей 12, 33, 39, 41 Закону України “Про іпотеку” шляхом продажу на публічних торгах за початковою ціною, розмір якої не буде менше розміру звичайних ринкових цін на момент продажу.

Суть іпотеки як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право в разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Це право відповідно до Закону України “Про іпотеку” підлягає підтвердженню з боку суду.

За змістом частини першої статті 39 цього Закону в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, беручи до уваги аналіз норм статей 38, 39 Закону України “Про іпотеку”, в розумінні норми статті 39 Закону України “Про іпотеку” встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов’язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України “Про іпотеку”.

Аналогічний правовий висновок Верховний Суд України вже сформулював у постанові від 8 червня 2016 року (справа № 6-1239цс16), наданій заявницею для порівняння, та в постановах від 13 травня 2015 року (№ 6-53цс15, 6-63цс15), 16 вересня 2015 року (№ 6-495цс15 та 6-1193цс15), 27 травня 2015 року (№ 6-332цс15), 10 червня 2015 року (№ 6-449цс15), 7 жовтня 2015 року (№ 6-1935цс15), 21 жовтня 2015 року (№ 6-1561цс15), 4 листопада 2015 року (№ 6-340цс15), 3 лютого 2016 року (№ 6-2026цс15).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, ухваливши рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації на прилюдних торгах за початковою ціною , розмір якої не буде менше розміру звичайних ринкових цін на момент продажу, не зазначив початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України “Про іпотеку”.

З наведених підстав оскаржуване судове рішення не можна визнати законним й обґрунтованим.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд зазначив початкову ціну, розмір якої не буде менше розміру звичайних ринкових цін на момент продажу.

Проте, колегія суддів вважає, що зазначений спосіб визначення початкової ціни предмета іпотеки не може вважатися погодженою сторонами ціною продажу предмета іпотеки на час розгляду справи у суді у розумінні ч. 6 ст. 38 Закону України “Про іпотеку”.

Сторони в іпотечному договорі № 9-4447-0971 від 24.09.2007 року вартість іпотеки узгодили в сумі 713164.00 грн. ( п. 10).

Представник відповідачів не погоджується з ціною предмета іпотеки визначеної в іпотечному договорі.

При апеляційному розгляді справи представник відповідачів надав звіт субєкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_9 про оцінку майна від 14 липня 2017 року, відповідно до якого станом на 14 липня 2017 року ринкова вартість трикімнатної квартири № 25, яка розташована в будинку № 13 по вул. Трегубенка у м. Запоріжжя становить 830109.00грн.

Вказана ціна предмета іпотеки позивачем у суді апеляційної інстанції не спростована.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що початкова ціна продажу предмета іпотеки підлягає встановленню у розмірі 830109.00 грн., яка визначена субєктом оціночної діяльності станом на час вирішення справи.

За таких обставин, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2013 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає зміні з зазначенням перелічених у ст. 39 ЗУ Про іпотеку вимог, що узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом України у справі № 6-1239цс16.

Рішення суду першої інстанції в частині суми заборгованості за кредитним договором не оскаржується, а тому відповідно до положень ст. 303 ЦПК України апеляційним судом не перевіряється.

Доводи апеляційної скарги про те, що резолютивна частина рішення викладена не у відповідності до вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не заслуговують на увагу з огляду на наступне:

Згідно з пунктом 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” (далі – Закон № 1304-VII) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов’язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного суду України у справі №6-57цс15.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Водночас, оскаржуване судове рішення було постановлено 20 березня 2013 року.

Закон України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” прийнято Верховною радою України 03 червня 2014 року, тобто на час ухвалення оскаржуваного судового рішення він не був чинним, тому у суду першої інстанції не було законних підстав для застосування положень ст. 217 ЦПК України щодо відстрочення виконання рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки – квартиру № 25, яка розташована в будинку № 13 по вул. Трегубенка у м. Запоріжжя на підставі цього закону.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інстанції Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” не заслуговують на увагу.

Виходячи з наведеного, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції не можна вважати законним і обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ «Банк «ОСОБА_6 та Кредит».

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню понесені ним і документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 1820 грн. з кожного по 455 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, –

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргуОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2013 року у цій справі скасувати. Ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позов Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_6 та кредит» до ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки скасувати. В цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Позов Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_6 та кредит» до ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 9-4447-09К від 24.09.2007 року, який укладений між Відкритим акціонерним товариством „Банк „ОСОБА_6 та Кредиті відповідачем ОСОБА_7, яка виникла станом на 31.03.2010 року та складається з: заборгованості за тілом кредиту104308,01 долпрів США, заборгованості по сумі непогашених процентів21471,59 доларів США, заборгованості по непогашеній пені по процентам24863,80 грн., а всього заборгованості, що складає 1021664,13 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки на квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності (по 1/4 кожному) на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого ЗМБТІ 08.12.1993 року, виданим Виконкомом Ленінської райради м. Запоріжжя, зареєстрований в ОП ЗМБТІ 10.12.1993 року в книзі № 200, № запису 35608 та підтверджується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 15736572 від 29.08.2007 року в межах та в рахунок суми боргу шляхом продажу на публічних торгах за початковою ціною 830109.00 грн.

Стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 судовий збір з кожного по 455,0 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: