Скасовано виконавчий напис на 280000 гривень! Кредитор Ідея Банк та нотаріус Остапенко – програли справу!

336/9241/21

Пр.2/336/1485/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2022 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі судді Зарютіна П.В., за участю секретаря судового засідання Овчаренко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу м. Запоріжжя Хохлов Кирило Костянтинович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача адвокат Працевитий Г.О. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати виконавчий напис вчинений 126450 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. від 10.06.2021, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк», заборгованість у розмірі 279430,48 грн., таким що не підлягає виконанню.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.10.2018 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем АТ “Ідея Банк” було укладено кредитний договір №Z06.00406.004426882, за умовами якого позичальнику було надано кредит в розмірі 120 000,00 грн. строком на 60 місяців.

З сайту “Автоматизована система виконавчого провадження” позивачу стало відомо про внесення приватним виконавцем Хохловим Кирилом Костянтиновчем до реєстру боржників інформації щодо позивача, в зв`язку з виконанням виконавчого провадження №66171826.

Адвокатом було направлено адвокатські запити до приватного виконавця з метою отримання копії виконавчого напису та документів, на підставі яких його було вчинено.

Приватним виконавцем на запит адвоката було надано відповідь, з яких було встановлено, що виконавче провадження було відкрито на підставі виконавчого напису нотаріуса.

З змісту наданих документів було встановлено, що 10.06.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. було вчинено виконавчий напис №126450 про стягнення на користь стягувана АТ “Ідея Банк” з боржника ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 12.10.2018 № Z06.00406.004426882 в розмірі 279 430,48 грн.

В подальшому приватним виконавцем Хохловим К.К. на підставі вищезазначеного виконавчого напису відкрито виконавче провадження, накладено арешт на майно боржника та звернуто стягнення на заробітну плату.

Позивач вважає, що виконавчий напис було вчинено з численними порушеннями норм законодавства, в зв`язку з чим він підлягає скасуванню, з тієї підстави, що на момент вчинення виконавчого напису законом не було передбачено права його вчиняти на кредитних договорах.

Ухвалою суду від 16.11.2021 відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (без їх виклику).

21.12.2021 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого вказував, що заява про вчинення виконавчого напису нотаріусом була оформлена у відповідності до діючого законодавства України і містила всі обов`язкові відомості про боржника та стягувача, а також щодо розмірів заборгованості і строків, за які проводиться стягнення. А відтак вважає, що заява ОСОБА_1 є необґрунтованою, та в її задоволенні слід відмовити.

Також, представник відповідача у відзиві зазначив, що заперечує проти стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, оскільки позивачем не подано належних та допустимих документів, які б підтверджували оплату правничої допомоги, в тому числі документів, які б підтверджували перерахунок коштів адвокату в сумі 58886,00 грн.

Представник позивача скористався правом та 01.02.2022 через електрону пошту суду надіслав відповідь на відзив, відповідно до якого просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Від третіх осіб заперечень щодо заявлених позовних вимог – не надійшло.

Позивач в судове засідання не з`явився, 07.12.2021 через електрону пошту суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без їх участі, на задоволені позовних вимог наполягає.

Відповідач в судове засідання не з`явився, відповідно до відзиву на позовну заяву, останній просить розгляд справи проводити за відсутності представника відповідача.

Треті особи у судове засідання не з`явились, про дату та час слухання справи були належним чином повідомлені, причина неявки суду не відома.

Інших процесуальних дій у справі судом вчинено не було, відповідні клопотання сторонами не заявлено. Зустрічної позовної заяви у справі не подано.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку із неявкою всіх осіб, які беруть участь у справі, не здійснюється згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Всебічно вивчивши обставини справи, дослідивши надані письмові докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частин 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.

Судом встановлено, що 12.10.2018 між позивачем та АТ «Ідея Банк» був укладений кредитний договір № Z06.00406.004426882, за умовами якого позичальнику було надано кредит в розмірі 120 000,00 грн. строком на 60 місяців. Стягнення заборгованості проводиться у розмірі 279430,48 грн.

Окрім того, суд встановив, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. вчинено виконавчий напис від 10.06.2021, який зареєстрований в реєстрі за №126450 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, який укладений з АТ «Ідея Банк».

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, на підставі заяви про примусове виконання рішення відкрито виконавче провадження №66171826 з виконання виконавчого напису №126450 від 10.06.2021 вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 279430,48 грн.

Відповідно ст.18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Статтею 87 Закону України «Про нотаріат»передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 89 Закону України «Про нотаріат»у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають, витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення, розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Відповідно до пунктів 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису щодо стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Судом встановлено, що виконавчий напис виданий на підставі п. 2 Переліку документів, за яким стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі №826/20084/14, яка була залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року та Постановою Великої палати Верховного Суду від 20.06.2018 року відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року, було визнано незаконною та не чинною постанову Кабінету Міністрів України № 662від 26.11.2014року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів в частині, у тому числі: «Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Зазначена постанова апеляційного суду у відповідності до п.4 ст. 254 КАС України(в редакції, що діяла на момент винесення постанови) набула законної сили з моменту проголошення, з 22 лютого 2017 року, а отже з цієї ж дати законодавство не передбачало можливості вчинення виконавчого напису щодо заборгованості, яка випливає із кредитних відносин. Таким чином, в момент вчинення виконавчого напису були відсутні правові підстави для його вчинення, а отже такий виконавчий напис не підлягає виконанню.

Крім того, на думку суду, навіть у разі наявності правових підстав у відповідності до п.2 Переліку документів, за яких стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 для вчинення виконавчого напису нотаріуса, то неможливість вчинення виконавчого напису щодо заборгованості, визначеної у відповідності до виконавчого напису від 10.06.2021 була обумовлена й іншими обставинами, наведеним нижче.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису – надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду України від 05.06.2017 року у справі №6-887цс17, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачам документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів; для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат»у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Безспірність документу, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов`язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.

З наданих суду документів неможливо встановити, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, приймаючи до уваги той факт, що не встановлено судом факт отримання позивачем повідомлення вимоги про наявність такої заборгованості, та чи яка була надана нотаріусу для вчинення нотаріального напису. Відповідачем не подано до суду належних та достовірних доказів щодо спростування доводів позивача.

Отже, на думку суду, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, вчинив виконавчий напис поза межами встановлених ст. 88 Закону України «Про нотаріат» строків, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Крім того, згідно з позицією ВСУ, яка викладена Великою палатою Верховного Суду у справі № 826/20084/14 від 20.06.2018 року, вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності надання йому особою, яка звертається із відповідною заявою про вчинення виконавчого напису, необхідних оригіналів нотаріальних договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Згідно ст.12 та ст.81ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оспорюваний виконавчий напис нотаріусом було вчинено з порушенням чинного законодавства, а тому він підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

У відповідності до ст. 133 ЦПК України,судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Згідно з вимог ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони,крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18) постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20).

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін – одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Із наведеного вище слідує, що сторона, яка заявляє вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язана надати відповідні докази, які у причинно-наслідковому зв`язку підтверджують затрачений час на правову допомогу, надану в справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги та фактичну передачу виконаних адвокатом робіт, які, зокрема, можуть міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Так, із матеріалів справи вбачається, що позивач заявив про стягнення з відповідача 58886,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, при обґрунтуванні яких посилається на Договір про надання правової (правничої) допомоги від 19.10.2021, укладений між адвокатом Працевитим Г.О. та ОСОБА_1., Додаткову угоду від 19.10.2021 до вказаного Договору, рахунки №305,306,416 за надані адвокатські послуги та до них акти.

Аналізуючи надані докази, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, з тих підстав, що до матеріалів позовної заяви не долучено позивачем та/або його представником підтвердження понесення судових витрат, а саме квитанцію, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, який підтверджував факт понесення ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 58886,00 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача; у разі відмови в позові – на позивача; у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір за розгляд позовної заяви 908 грн. Вказані витрати документально підтверджені, тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.9,10,12,18,76-81, 141,247,263-265,272,353,354 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу м. Запоріжжя Хохлов Кирило Костянтинович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню – задовольнити.

Визнати виконавчий напис, вчинений 10.06.2021 зареєстрований в реєстрі за №126450, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем про стягнення з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованості за кредитним договором № Z06.00406.004426882 від 12.10.2018, який укладений з Акціонерним товариством «Ідея Банк» (код ЄДРПОУ 19390819, місцезнаходження: вул.Валова,11, м.Львів) в розмірі 279430,48 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» (код ЄДРПОУ 19390819, місцезнаходження: вул.Валова,11, м.Львів) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати в сумі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя П.В.Зарютін