Скасували комісію Ідея Банк на 140 000 грн. Зобов’язали банк перерахувати суму боргу!

№ 336/8949/21

провадження № 2/336/152/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е МУ К Р А Ї Н И

17 січня 2023 рокум. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого суддіДмитрюк О.В.,

за участю секретаряНєдєльчевої О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (представник позивачаадвокат Працевитий Геннадій Олександрович) до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів, визнання пункту кредитного договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

03.11.2021 р. представник позивача звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому зазначив, що 14.09.2020 р. між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» було підписано Генеральний кредитний договір № ГКД-835856.1 за умовами якого позичальник має право отримати в банку кредитний транш у вигляді кредитної лінії розміром до 300000 грн., включаючи витрати на страхові платежі.

В рамках вищезазначеного Генерального кредитного договору, 14.09.2020 р. між сторонами було укладено договір кредиту та страхування № Е07.00405.007016668, за яким позичальнику було видано транш на суму 90263,00 грн. строком до 14.09.2025 р.

Згідно п.1.1 договору кредиту та страхування банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) в сумі 90263,00 грн. строком до 14.09.2025 р. з яких 80591,96 грн. для власних потреб та 9671,04 грн. страховий внесок за рахунок кредиту на добровільне страхування життя.

Згідно п.1.5 договору кредиту та страхування, під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим договором та договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за надання яких встановлена плата, відповідно до п.5 додатку № 1 як «плата за обслуговування кредитної заборгованості».

Згідно з п.1.4.2 Генерального кредитного договору, за обслуговування кредитної заборгованості банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни визначені згідно з актуальним графіком щомісячних платежів в розмірі 2,5 % річних від початкової суми кожного траншу, що буде відображена в графіку платежів у конкретному цифровому виразі.

Плата за обслуговування кредитної заборгованості сплачуєтья позичальником за отримання наступних послуг, які вчиняються банком на користь позичальника з метою сприяння останньому у виконанні ним своїх зобов`язань за договоромнадання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо.

Паспортом споживчого кредиту (додаток № 1 до договору кредиту та страхування) від 14.09.2020 р. встановлено суму плати за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,69% середньомісячно від початкової суми кредиту згідно графіку в п.5, починаючи з 0 в перший місяць із зменшенням щомісячно на3,636% до 1,5711%.

З графіку погашення кредиту вбачається, що загальний розмір плати за обслуговування кредитної заборгованості становить 141005,24 грн.

Позивач не погоджується з умовами договору щодо плати за обслуговування кредиту, вважає вказану умову несправедливою, такою, що прямо суперечить Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про споживче кредитування», та просить суд визнати недійсним п.1.4.2 Генерального кредитного договору № ГКД-835856.1 від 14.09.2020 р., укладений між позивачем та АТ «Ідея Банк»; визнати недійсним п.1.5 договору кредиту та страхування № Е07.00405.007016668 від 14.09.2020 р. в частині здійснення позичальником плати за надані послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, а також визнати недійсною умову про сплату позичальником плати за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,69% середньомісячна від початкової суми кредиту згідно графіку в п.5, починаючи з 0% в перший місяць зі зменшенням щомісячно на3,636% до 1,5711%, в загальному розмірі 141005,24 грн., що передбачена паспортом споживчого кредиту додаток № 1 до договору кредиту та страхування № Е07.00405.0070116668 від 14.09.2020 р., укладений між ОСОБА_2 та відповідачем; зобов`язати АТ «Ідея Банк» здійснити зарахування вже сплаченої комісії за обслуговування кредитної заборгованості за договором кредиту та страхування № Е07.00405.007016668 від 14.09.2020 р., що був укладений з позивачем, шляхом зарахування сплачених платежів в рахунок погашення тіла кредиту.

Ухвалою суду від 08.11.2021 р. позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено судове засідання на 11.01.2022 року.

11.01.2022 р. судове засідання було відкладено на 01.04.2022 р. на підставі ч.5 ст.223 ЦПК України.

01.04.2022 р. розгляд справи відкладено на 13.05.2022 р., 13.05.2022 р. на 22.06.2022 р., 22.06.2022 р. на 09.09.2022 р. на підставі ч.5 ст.223 ЦПК України.

09.09.2022 р. розгляд справи відкладено на 02.11.2022 р. через зайнятість судді в іншому провадженні.

02.11.2022 р. в судовому засіданні оголошено перерву до 08.12.2022 р. перед дослідженням письмових доказів.

08.12.2022 р. розгляд справи відкладено на 17.01.2023 р. на підставі наказу № 8 від 08.09.2022 р.

Представник позивача подала заяву про продовження розгляду справи без її участі та за відсутності позивача, позов підтримує, просить задовольнити.

Представник відповідача до суду не з`явився, про розгляд справи був повідомлений у встановленому законом порядку, в процесі розгляду справу подав відзив на позов, за змістом якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог та розглядати справу без їх участі (а.с.28-33) та клопотання про зменшення судових витрат (а.с.22-24).

Розгляд справи без участі учасника справи узгоджується з положеннями ч.3 ст.211 ЦПК України.

В силу ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу 17.01.2023 р. за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши матеріали справи, приймаючи до уваги позицію представників сторін, суд вважає, що позов заявлений обґрунтовано і підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 14.09.2020 р. між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» було підписано Генеральний кредитний договір № ГКД-835856.1 за умовами якого позичальник має право отримати в банку кредитний транш у вигляді кредитної лінії розміром до 300000 грн., включаючи витрати на страхові платежі (а.с.12-14).

14 вересня 2020 року між Акціонерним банком «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту та страхування № Е07.00405.007016668, за умовами якого банк зобов`язався надати грошові кошті у розмірі 90263,00 гривень (а.с.15).

Додатком 1 до Договору (паспорт споживчого кредиту) встановлено графік повернення кредиту , кількість та розмір платежів, періодичність їх внесення (а.с.16).

Умови кредитного договору банком виконані в повному обсязі та надано позичальнику грошові кошти у розмірі визначеному договором.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таким чином, за змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь.

Згідно зі ст.ст.526,530,610, ч.1 ст.612 ЦК Українизобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п.1.5 договору кредиту та страхування № Е07.00405.007016668 від 14 вересня 2020 р. сторони домовились, що під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим договором та Договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (надалі -ДКБОФО), за надання яких встановлена плата, відповідно до п.5 Додатку №1 як «Плата за обслуговування кредитної заборгованості». Комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки в банку, сплачуються згідно діючих Тарифів банку. Тарифи є невід`ємною частиною договору та розміщені на веб-сайті банку:www.ideabank.ua.

Згідно з п.1.4.2 Генерального кредитного договору, за обслуговування кредитної заборгованості банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни визначені згідно з актуальним графіком щомісячних платежів в розмірі 2,5 % річних від початкової суми кожного траншу, що буде відображена в графіку платежів у конкретному цифровому виразі.

Плата за обслуговування кредитної заборгованості сплачуєтья позичальником за отримання наступних послуг, які вчиняються банком на користь позичальника з метою сприяння останньому у виконанні ним своїх зобов`язань за договоромнадання інформації по рахункам позичальника використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо.

Паспортом споживчого кредиту (додаток № 1 до договору кредиту та страхування) від 14.09.2020 р. встановлено суму плати за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,69% середньомісячно від початкової суми кредиту згідно графіку в п.5, починаючи з 0 в перший місяць із зменшенням щомісячно на3,636% до 1,5711%.

За загальним правилом, передбаченимстаттею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьоюстатті 215 ЦК Українивизначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбаченістаттею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до абзацу третього частини четвертоїстатті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції станом на 01 січня 2017 року – остання редакція до набуття чинностіЗаконом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цьогоЗакону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цьогоЗакону, є нікчемною.

Згідно із частиною п`ятоюстатті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції станом на 01 січня 2017 року – остання редакція до набуття чинностіЗаконом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цьогоЗаконупро несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятоїстатті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції станом на 01 січня 2017 року – остання редакція до набуття чинностіЗаконом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженихпостановою Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії,які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

10 червня 2017 року набув чинностіЗакон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим уЗаконі України «Про захист прав споживачів»текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечитьЗакону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятоїстатті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»,з набуттям чинностіЗакону України «Про споживче кредитування»,залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму діїЗакону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положеньЗакону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 1 Закону України «Про споживче кредитування»загальні витрати за споживчим кредитомце витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини 2ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином,Законом України «Про споживче кредитування»безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті1, та частини другої статті8 Закону України «Про споживче кредитування»Правління НБУ постановою № 49 від 08 червня 2017 рокузатвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі – Правила про споживчий кредит). Цією жпостановоювизнано такою, що втратила чинність,постанову Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимогЗакону України «Про споживче кредитування»та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

Закон України «Про споживче кредитування»розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Так, відповідно до частин першої та другоїстатті 11 Закону України «Про споживче кредитування»після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятоїстатті 12 Закону України «Про споживче кредитування»умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З врахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинностіЗаконом України «Про споживче кредитування»(10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначила, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинностіЗаконом України «Про споживче кредитування»(10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягаєЗакон України «Про споживче кредитування».

Згідно з п.1.4.2 Генерального кредитного договору, за обслуговування кредитної заборгованості банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни визначені згідно з актуальним графіком щомісячних платежів в розмірі 2,5 % річних від початкової суми кожного траншу, що буде відображена в графіку платежів у конкретному цифровому виразі.

Пунктом 1.5 кредитного договору ОСОБА_1 встановлено плату за обслуговування кредитної заборгованості, входить і плата за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.

Розмір плати за обслуговування кредиту визначений у пункті 5 додатку №1 до договору кредиту (у графіку щомісячних платежів) та змінюється залежно від погашення кредиту: перший платіж за обслуговування кредиту становить 3282,05 грн, останній1418,12 грн., а всього за весь період кредитування 141005,24 грн., що значно перевищує суму процентів за користування кредитом.

Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.

З аналізу наведеного, слід дійти висновку, що фактично на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць послуги з надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо, мають оплатний характер, що суперечить вимогам частин першої та другоїстатті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд вважає, що положення п.1.4.2 Генерального кредитного договору та п. 1.5 договору кредиту та страхування, укладених між сторонами, щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Проте, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1просила визнати недійсними положення п.1.4.2 Генерального кредитного договору № ГКД-835856.1 від 14.09.2020 р. та п. 1.5 договору кредиту та страхування № Е07.00405.007016668 від 14.09.2020 р.

Слід зазначити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так i від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)).

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 71-73 постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс19) дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другоїстатті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючисвої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) знов наголосила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20). Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу.

Відповідно до частини першоїстатті 216 ЦК Українинедійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цьому рішенні висновки суду щодо нікчемності п.1.4.2 Генерального кредитного договору № ГКД-835856.1 від 14.09.2020 р. та п. 1.5 договору кредиту та страхування № Е07.00405.007016668 від 14.09.2020 р., суд вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов`язати ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок здійснених платежів ОСОБА_1 за кредитним договором від 14 вересня 2020 року, з огляду на нікчемність п.1.4.2 Генерального кредитного договору № ГКД-835856.1 від 14.09.2020 р. та п. 1.5 договору кредиту та страхування № Е07.00405.007016668 від 14.09.2020 р., що забезпечує захист інтересу позивача у правовій визначеності.

Згідно ч.1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.3ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.

Оскільки позивача звільнено від сплати судових витрат й вона не оплачувала судовим збором позовну заяву, в цій частині судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4,12,13,141,261,264,265,354ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства «Ідея Банк» (м.Львів, вул.Валова, 11, ЄДРПОУ 19390819) про захист прав споживачів, визнання пункту кредитного договору недійснимзадовольнити частково.

Зобов`язати Акціонерне товариство «Ідея Банк» здійснити зарахування вже сплаченої комісії за обслуговування кредитної заборгованості за договором кредиту та страхування № Е07.00405.007016668 від 14.09.2020 року, укладеним зі ОСОБА_1 , шляхом зарахування сплачених платежів в рахунок погашення тіла кредиту.

В задоволенні вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсними пунктів договоріввідмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» в дохід держави судовий збір в сумі 908 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день йогопроголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 25 січня 2023 року.

Суддя О.В.Дмитрюк