Номер справи: 280/1073/22
🏆 Адвокатське бюро “ЮРКОНСАЛТ” з радістю оголошує, що виграло справу свого клієнта у Запорізькому окружному адміністративному суді.
🔍 В справі, яка була розглянута судом, позивач позивач звернувся до Головного управління ДПС у Запорізькій області з позовом про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу з ЄСВ. Позивач посилався на правові висновки Верховного Суду, які дозволяли йому уникнути сплати ЄСВ.
🔎 Відповідач – Головне управління ДПС у Запорізькій області – не визнав позов та пояснив, що позивач має заборгованість зі сплати ЄСВ за період з 2017 року по 2020 рік.
🔒 У результаті розгляду справи суд встановив, що позивач мав право на скасування вимоги про сплату боргу з ЄСВ, оскільки він не був зареєстрований як фізична особа-підприємець у Єдиному державному реєстрі.
🔔 Отже, рішення суду задовольнило позовні вимоги позивача. Відповідно до рішення суду, вимога про сплату боргу з ЄСВ на суму 35 000 гривень була скасована.
🔝 “ЮРКОНСАЛТ” підкреслює, що виграш у цій справі – це результат досвіду та професіоналізму наших адвокатів. Ми маємо значний досвід у вирішенні подібних справ і готові надати нашим клієнтам якісну правову підтримку.
📲 Більш детально ознайомитися з текстом рішення суду можна за посиланням [URL=https://verdictum.ligazakon.net/document/105920925]https://verdictum.ligazakon.net/document/105920925[/URL].
#юридичні_послуги #адвокат #правовапідтримка #позов #судоверішення
Переглянути повний текст рішення суду:
ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2022 року Справа №280/1073/22м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Духневича О.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Запорізькій області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (даліпозивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далівідповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якому просить суд: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу від 18.11.2020 № Ф-2149-17У на суму 35586,44 грн., прийняту відповідачем щодо донарахування недоїмки з єдиного внеску позивачу.
В обґрунтування позову вказує, що у 2001 році була зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте багато років не займається підприємницькою діяльністю, а з 2011 року працює на підприємстві ТОВ «Вітацент» у якості найманого працівника. Також посилаючись на правові висновки, зазначені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 01.07.2020 по справі № 280/81/19 зазначає, що суб`єктивна ознака статусу фізичної особи-підприємця є визначальною для вирішення питання про віднесення її до платників єдиного внеску, однак відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань дані про реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця відсутні. Стверджує, що Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» змінилася процедура державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до якої усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці створені та зареєстровані до 01.01.2004 зобов`язані подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтва про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка, а ті свідоцтва, які оформлені з використання бланку старого зразка та видані до 01.07.2004 вважаються недійсними, на підставі чого вважає, що відмова від реєстрації за новими правилами суб`єктів господарювання, зареєстрованих до 01.07.2004, фактично звільняє від обов`язку зі сплати єдиного внеску. З огляду на викладене вважає, що у контролюючого органу не було правових підстав для нарахування йому заборгованості зі сплати єдиного внеску, у зв`язку з чим просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою суду від 24.01.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (даліКАС України). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, 22.02.2022 на адресу суду надіслав відзив (вх. № 12851), у якому, зокрема пояснює, що за даними інформаційної системи «Податковий блок» з 26.10.2001 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрована як платник єдиного соціального внеску. Звертає увагу, що у відповідності до вимог, передбачених частиною 5 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивачу з 01.01.2017 по 18.11.2020 нараховано до сплати єдиного соціального внеску у сумі 35588,74 грн. Крім того, враховуючи, що станом на 31.12.2018 в інтегровані картці платника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 існувала переплата у сумі 2,30 грн., сума заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску становить 35586,44 грн. Зазначає, що фізичні особи-підприємці зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок, нарахований за календарний квартал, до числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок, а у разі не своєчасної сплати або несплати визначених сум контролюючий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та митну політику, надсилає платнику єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату, дана вимога є виконавчим документом. Вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2149-17У від 18.11.2020 була сформована та надіслана поштою позивачу у відповідності до вимог чинного законодавства, на підставі чого просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 11.07.2022 витребувано від відповідача докази по справі, а саме належним чином завірені копії документів: відомості про взяття на облік до податкового органу ОСОБА_1 як платника єдиного внеску після 01.07.2004 року; відомості про подання позивачем звітів про нарахування єдиного внеску за 2017-2021 роки; довідку про види та розмір нарахованих (виплачених) позивачу сум доходів за 2017-2021 роки із зазначенням джерел отримання доходів.
На виконання вищезазначеної ухвали суду відповідачем 21.07.2022 супровідним листом (вх. № 27509) долучені до матеріалів справи витребувані докази, а саме: відомості про взяття на облік до податкового органу ОСОБА_1 як платника єдиного внеску після 01.07.2004 та відомості з центральної бази даних ДРФО ДПС України щодо доходів позивача за період з 2017-2021 роки.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
З 26.10.2001 ОСОБА_1 взята на облік до податкового органу як платник єдиного внеску (а.с. 58).
Відповідно до відомостей з державного реєстру фізичних осіб-платників податків від 19.07.2022 про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи за період з 1 кварталу 2017 року по 4 квартал 2021 року, позивачем за вказаний період був отриманий від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітацентр» єдиний дохід у вигляді заробітної плати (а.с. 59-60).
18.11.2020 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2149-17У, відповідно до якої станом на 31.10.2020 у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 35586,44 грн. (а.с. 20).
Вимога сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного соціального внеску, а саме:
– за 2017 рік у сумі 8448,00 грн., зі строком сплати до 09.02.2018;
– за І квартал 2018 рік у сумі 2457,18 грн., зі строком сплати до 19.04.2018;
– за ІІ квартал 2018 рік у сумі 2457,18 грн., зі строком сплати до 19.07.2018;
– за ІІІ квартал 2018 рік у сумі 2457,18 грн., зі строком сплати до 19.10.2018;
– за IV квартал 2018 рік у сумі 2457,18 грн., зі строком сплати до 21.01.2019;
– за І квартал 2019 рік у сумі 2754,18 грн., зі строком сплати до 19.04.2019;
– за ІІ квартал 2019 рік у сумі 2754,18 грн., зі строком сплати до 19.07.2019;
– за ІІІ квартал 2019 рік у сумі 2754,18 грн., зі строком сплати до 19.10.2019;
– за IV квартал 2019 рік у сумі 2754,18 грн., зі строком сплати до 20.01.2020;
– за січень та лютий 2020 року у сумі 2078,12 грн., зі строком сплати 21.04.2020;
– за червень 2020 рік у сумі 1039,06 грн., зі строком сплати 20.07.2020;
– за ІІІ квартал 2020 рік у сумі 3178,12 грн., зі строком сплати до 19.10.2020, однак у зв`язку із наявності часткової переплатиу розмірі 2,30 грн., в оскаржуваній вимозі сума заборгованості складає 35586,44 грн. (а.с. 47-49).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2149-17У від 18.11.2020 направлена позивачу засобами поштового зв`язку рекомендованим листом про вручення поштового відправлення, однак повернута до контролюючого органу без вручення (а.с.46).
03.02.2021 відповідачем подано заяву № 4782/6/08-01-13-04 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про відкриття виконавчого провадження на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2149-17 від 18.11.2020 та стягнення недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з ОСОБА_1 (а.с. 19).
В подальшому на підставі даної заяви Дніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі вищезазначеної вимоги, про що було повідомлено позивача листом № 71098 від 03.12.2021 (а.с. 17-18).
28.12.2021 позивач звернувся до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) із заявою про ознайомлення з виконавчим провадженням та 11.01.2022 ознайомився з ним (а.с. 21).
Не погоджуючись з правомірністю прийняття контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2149-17У від 18.11.2020, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (даліЗакон № 2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далієдиний внесок)консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Як передбачено в пункті 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб – підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, – на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що мінімальний страховий внесоксума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою (пункт 6 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI).
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону № 2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Аналіз вищенаведених норм права вказує, що необхідною умовою для сплати фізичною особою-підприємцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є здійснення такою особою підприємницької діяльності, при цьому неотримання доходу від такої діяльності, у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI, не дає підстав для звільнення від сплати єдиного внеску.
При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно із частиною 2 статті 50 Цивільного кодексу України, фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
01.07.2004 набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003 № 755-IV,яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (даліЗакон № 755-IV).
Відповідно до частини 1 статті 42 Закону № 755-IV (у первинній редакції), для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далізаявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII Прикінцевих положень Закону № 755-IV, Державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу фізичної особи-підприємця через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєструабзац 7 частини 1 статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи-підприємцяабзац 9 частини 1 статті 1 Закону № 755-IV).
03.03.2011 набрав чинності Закон України « Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» № 2390-VI від 01.07.2010 (даліЗакон № 2390-VI), яким внесені зміни до Закону № 755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI(у первинній редакції) було передбачено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI, закінчився 03.03.2012. При цьому цей строк включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
В подальшому Законом України від 25.03.2014 № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі – Закон № 1155-VII), пункт 2 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Законом № 1155-VII також були виключені пункти 2-4 і 7-9 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI.
Крім того, суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 01.07.2020 по справі № 260/81/19, в якій зазначено, що статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи-підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу фізичної особи-підприємця шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до Єдиного державного реєстру про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 27.09.2001 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем за місцезнаходженням: АДРЕСА_1 (а.с. 15), однак після набрання чинності Закону № 755-IV позивач реєстраційну картку державному реєстратору не подавала, свідоцтво нового зразка не отримувала, підприємницьку діяльність не здійснювала, відомості щодо реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні (а.с. 52).
Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.11.2021 по справі № 140/3209/19, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Даних висновок також зазначений у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 по справі № 540/1747/19.
Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ОСОБА_1 у період з 2011 по вересень 2021 рік є застрахованою особою, страхувальником якої є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітацент» (код ЄДРПОУ 35183119) (а.с. 22-25).
До того ж, як вже встановлено судом вище, відповідно до відомостей з державного реєстру фізичних осіб-платників податків від 19.07.2022 про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи за період з 1 кварталу 2017 року по 4 квартал 2021 року, позивачем за вказаний період був отриманий від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітацентр» єдиний дохід у вигляді заробітної плати (а.с. 59-60).
Таким чином, позивач був учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник та саме на роботодавця покладено обов`язок щодо сплати єдиного внеску з його заробітної плати.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
За наведених обставин, вимога Головного управління ДПС у Запорізькій області № Ф-2149-17 У від 18.11.2020 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 35586,44 грн. є неправомірною та підлягає скасуванню.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 992,40 грн., які підтверджуються квитанцією № 5522-0471-1460-6988 від 18.01.2022, підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Керуючись статтями 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргузадовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу від 18.11.2020 № Ф-2149-17У на суму 35 586,44 грн (тридцять п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят шість гривень, сорок чотири копійки), прийняту Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
Стягнути з Головного управління ДПС у Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 992,40грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
СуддяО.С. Духневич