Верховним судом задоволено нашу скаргу щодо незаконності відмови в відкриті апеляційного провадження!

Постанова

Іменем України

22 липня 2020 року

м. Київ

справа № 332/1142/16

провадження № 61-22609св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого – Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 , ОСОБА_2 – адвоката Працевитого Геннадія Олександровича на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у складі судді Крилової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У квітні 2016 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 17 липня 2008 року № 14.14823 у розмірі 78 796,27 дол. США, що відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 23 березня 2016 року складає 2 056 582,78 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідачі подали до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу разом із клопотанням про зменшення розміру судового збору до 4 500 грн.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року апеляційну скаргу відповідачів залишено без руху та встановлено строк у десять днів з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків, зокрема для сплати судового збору у розмірі 48 592,40 грн.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявники не надали достатньо доказів, які б свідчили про їхній скрутний майновий стан.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 , ОСОБА_2 – адвоката Працевитого Г. О. визнано неподаною та повернуто заявнику з підстав невиконання вимог ухвали Запорізького апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2019 року представник ОСОБА_3 , ОСОБА_2 адвокат Працевитий Г. О. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Запорізького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Касаційна скарга мотивована тим, щоапеляційний суд не надав належної оцінки доданим до клопотання про зменшення сплати судового збору копіям документів (трудовим книжкам, відповідно до яких відповідачі офіційно не працюють, довідці Хортицького відділу обслуговування громадян щодо нарахування ОСОБА_2 пенсії у період з травня 2019 року до жовтня 2019 року у розмірі 9 250 грн, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого ОСОБА_2 припинила свою діяльність як фізична особа-підприємець з 18 вересня 2012 року, витягам з реєстру нерухомого майна про відсутність у відповідачів будь-якого нерухомого майна), які підтверджують, що у відповідачів не має можливості сплатити судовий збір у розмірі 48 592, 40 грн, не зазначив, які конкретно документи необхідно надати заявникам на усунення недоліків, належним чином не мотивував своїх висновків щодо вирішення їхнього клопотання про зменшення розміру судового збору. Як наслідок апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зменшення розміру судового збору, визнав неподаною та повернув апеляційну скаргу з мотивів несплати судового збору.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі – Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі – у редакції до набрання чинностіЗаконом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятоїстатті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає.

Однією з основних засад судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов`язків» (рішення ЄСПЛ у справах: «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v. Germany») від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; «Кудла проти Польщі» («Cudla v. Poland») від 26 жовтня 2000 року, пункт 122).

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Відповідно до частин першої, третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Аналогічні положення містяться й у статті 8 Закону України «Про судовий збір».

Вичерпного і чіткого переліку документів про майновий стан особи закон не містить, тому суд встановлює можливість сплатити судовий збір на підставі поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням. Підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути достатньо аргументовані.

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (рішення ЄСПЛ у справах: «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland») від 26 липня 2005 року; «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland») від 26 липня 2005 року).

Звертаючись до апеляційного суду з клопотанням про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, заявники на підтвердження свого скрутного матеріального становища надали письмові докази, зокрема копії трудових книжок, відповідно до яких вони офіційно не працюють, довідку Хортицького відділу обслуговування громадян щодо нарахування ОСОБА_2 пенсії у період з травня 2019 року до жовтня 2019 року у розмірі 9 250 грн, інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про відсутність у них будь-якого нерухомого майна, також посилались на те, що на їхньому утриманні перебуває неповнолітня донька.

Суд апеляційної інстанцій наведеного не врахував, залишаючи апеляційну скаргу без руху у зв`язку з несплатою судового збору, не надав належної фактичної та правової оцінки наданим заявниками доказам щодо їхнього майнового стану та не навів достатніх та зрозумілих мотивів відмови у задоволенні клопотання про зменшення сплати судового збору.

Апеляційний суд обмежився загальними формулюваннями щодо відсутності підстав для такого звільнення, не надавши будь-якої оцінки доводам на підтвердження обставин незадовільного майнового стану та не зазначив, які саме документи необхідно надати заявникам для того, щоб скористатися правом на зменшення сплати судового збору

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні належно не виклав мотиви, на яких вони ґрунтуються, не врахував, що право на захист може вважатися ефективним лише тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах: «Мала проти України» від 03 липня 2014 року; «Суомінен проти Фінляндії» («Suominen v. Finland») від 01 липня 2003 року).

Встановлено, що після отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху з підстав несплати судового збору заявники повторно подали до апеляційного суду клопотання про зменшення розміру судового збору, до якого додали перелік документів на підтвердження свого майнового стану.

Відмовляючи у задоволенні заяви про зменшення розміру судового збору та одночасно визнаючи неподаною та повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд не надав можливості особам, які з нею звернулись, відреагувати на позицію суду щодо вирішення заявленого клопотання.

Таким чином, повертаючи скаргу і вирішуючи питання про зменшення розміру судового збору, апеляційний суд неправильно застосував положенняЦПК України, Закону України «Про судовий збір» та статті 6 Конвенції.

Аналогічного правового висновку щодо порядку вирішення клопотання про зменшення розміру судового збору та повернення апеляційної скарги дійшов Верховний Суд у постанові від 04 липня 2018 року у справі№ 686/114/16-ц (провадження № 61-16723св18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертоюстатті 406 ЦПК Україниу випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи викладене, оскаржувана ухвала від 26 листопада 2019 року про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги не може вважатися законною й обґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа – передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (зі стадії вирішення апеляційним судом клопотання заявника про зменшення сплати судового збору).

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_2 – адвоката Працевитого Геннадія Олександровича задовольнити.

Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко