Визнали недійсними умови кредитного договору ФК Інвеструм! Зменшили суму боргу!

Справа № 336/639/23

Провадження № 2/336/977/2023

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2023 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Звєздової Н.С. за участю секретаря судового засідання Бублій Є.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» про захист прав споживачів, визнання недійсним умов кредитного договору, –

встановив:

Представник позивачкиадвокат Працевитий Г.О. звернувся до суду з позовною заявою до ТОВ «ФК «ЄАПБ», в якій просить: 1) визнати недійсним пункт 4.3 Кредитного договору № 16505-12/2020 від 27.12.2020, укладеного між позивачкою та ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ», правонаступником якого є ТОВ «ФК «ЄАПБ»; 2) визнати недійсним пункти 4.3 Кредитного договору №3139817365/629368 від 06.02.2021, укладеного між позивачкою та ТОВ «КУ «ЄВРОПЕЙСЬКА КРЕДИТНА ГРУПА», правонаступником якого є ТОВ «ФК «ЄАПБ».

Позов обґрунтовує тим, що 27.12.2020 між ОСОБА_1 та ТОВ «ІНВЕСТРУМ» було укладено кредитний договір №16505-12/2020, за умовами якого позивачці було надано кредит у сумі 12 000,00 грн. строком на 21 день (до 16.01.2021) на умовах сплати відсотків під 0,01% річних. 11.08.2021 між ТОВ «ІНВЕСТРУМ» та ТОВ «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК «ЄАПБ») було укладено Договір факторингу №11082021, відповідно до якого всі права за вказаним кредитним договором перейшли до ТОВ «ФК «ЄАПБ». Також, 06.02.2021 між ТОВ «КРЕДИТНА УСТАНОВА «ЄВРОПЕЙСЬКА КРЕДИТНА ГРУПА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №3139817365/629368. 09.12.2021 між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «ЄВРОПЕЙСЬКА КРЕДИТНА ГРУПА» було укладено Договір факторингу №09122021, відповідно до якого всі права за вказаним кредитним договором перейшли до ТОВ «ФК «ЄАПБ». Позивачка вважає, що окремі пункти кредитних договорів №16505-12/2020 від 27.12.2020 та №3139817365/629368 від 06.02.2021 суперечать ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», є несправедливими, а тому є недійсними. Вважає, що при укладенні зазначених договорів порушені її права, як споживача, зокрема кредитні установи всупереч вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», зокрема, в порушення вимог п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» (встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання нею зобов`язань за договором) вважає несправедливими умови Договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційної суми відсотків на прострочений кредит – 2,5 % за кожен день прострочки від суми (тіла) кредиту, що за 90 календарних днів становить: 2,50% х 90=225%. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регулює наслідки прострочення грошового зобов`язання. Пунктом1.3 Договору зазначається обов`язок оплати відсотків в розмірі 2,5% на добу. Пунктом 4.3 договору передбачено, що у разі якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в п.1.2 цього Договору та/або в Додатку(ах) до цього Договору, проценти передбачені в п.1.3 цього Договору продовжують нараховуватися за кожний день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 (дев`яноста) календарних днів, починаючи з дня укладення Договору. Відповідно зі змісту пункт 4.3 виходить, що позичальник сплачує кредитору плату за неправомірне користування кредитом за процентною ставкою 2,5% від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожен день користування (річна ставка 912,5%) кредитом понад строк, зазначений п.1.2 оспорюваного договору (21 день). Пункт 4.3 Кредитного договору викладено в розділі 4 «Відповідальність сторін та порядок вирішення спорів», а тому пункт 4.3 визначає не загальну відсоткову ставку за користування кредитом, а ставку у вигляді відповідальності за порушення зобов`язання. З змісту вказаного пункту та розділу в якому він зазначається, можна встановити що проценти згідно п. 4.3 договору не є процентами за користування кредитом, а є процентами згідно ч.2 ст.625 ЦК України, яка передбачає відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч.1 ст.1048 ЦК України і охоронна норма ч.2 ст. 25 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч.1 ст.1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч.2 ст.625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Такі проценти за своєю суттю є «штрафною санкцією» для позичальника за невиконання умов договору. Згідно норм ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник), не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Виходячи з змісту договору, кредитні установи нараховували штрафні відсотки в розмірі 2,5% щодня протягом 90-та днів, тобто відповідальність за п.4.3 Договору може становити 225% від розміру основного зобов`язання (2,5 х 90 днів), а такий розмір компенсації прямо суперечить п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки перевищує законодавчо обмежену суму компенсації, яка не може бути більше 50% відсотків. Таким чином, пункт 4.3 Кредитного договору №16505-12/2020 від 27.12.2020 суперечить вказаним нормам. Застосування наведеної вище правової аргументації слід застосувати і до відносин за спірним кредитним договором №3139817365/629368 від 06.02.2021.

Ухвалою суду від 27.01.2023 відкрите провадження у справі, справа призначена до розгляду у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання представника позивачкиадвоката Пацевитого Г.О. задоволено, позивачку звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідачем відзив на позов не подано.

Позивачка в судове засідання не з`явилася. Адвокат Працевитий Г.О. у позові просив розгляд справи проводити без їх участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Представник відповідача, згідно ст.128 ЦПК України, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився. Причини неявки суду не повідомили. Заяви про розгляд справи без їх участі, відзив та заперечення не надав.

Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без повідомлення причин, відзив не подав, а позивачка та її представник не заперечує проти заочного вирішення справи, відповідно до та частини першої статті 280 ЦПК України суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Оскільки всі учасники справи не з`явились у судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що передбачено частиною другою статті 247 ЦПК України.

Дослідивши позовну заяву, письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно статей 15, 16 ЦК України, особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

Пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Відповідно ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Статтями 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлено обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно норм ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник), не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до абз.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Виходячи з положень п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором є несправедливими умовами та можуть бути визнані судом недійсними.

Судом встановлено,що27.12.2020 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТРУМ» було укладено кредитний договір №16505-12/2020 (даліДоговір-1), за умовами якого позивачка отримала кредит у сумі 12 000,00 гривень на умовах строковості, зворотності, платності.

Згідно з пунктом 1.2 Договору-1, кредит надається строком на 21 день, тобто до 16.01.2021.

Згідно п. 1.3 Договору-1, за користування кредитом клієнт сплачує товариству 912,5 % річних від суми кредиту з розрахунку 2,5% на добу. Тип процентної ставки – фіксована.

Невід`ємною частиною Договору-1 є Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, які розміщені на сайтах Товариства. https://www.zekredit.com.ua (п. 1.6. Договору-1)

Згідно з додатком №1 до Договору-1, встановлено графік розрахунків та орієнтовна сукупна вартість кредиту, а саме: сума кредиту – 12 000,00 грн., строк, на який надано кредит – 21 день, фіксована процентна ставка за користування кредитом – 2,5% за день, сума нарахованих процентів за користування кредитом6300,00 грн., всього до оплати18 300,00 грн.

Позивачка в позові визнала, що за кредитним договором №16505-12/2020 від 27.12.2020 отримала від ТОВ «ІНВЕСТРУМ кредитні кошти у сумі 12000 грн.

11.08.2021 між ТОВ «ІНВЕСТРУМ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (далі ТОВ «ФК «ЄАПБ») було укладено Договір факторингу №11082021, відповідно до якого всі права за кредитним договором №16505-12/2020 від 27.12.2020 перейшли до ТОВ «ФК «ЄАПБ».

Крім того, 06.02.2021 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитна установа «ЄВРОПЕЙСЬКА КРЕДИТНА ГРУПА» (ДаліТОВ «КУ ЄКГ») було укладено кредитний договір №3139817365/629368 (далі – Договір-2), за умовами якого позивачка отримала кредит у сумі 5 000,00 гривень на умовах строковості, зворотності, платності.

Згідно з пунктом 1.2 Договору-2, кредит надається строком на 30 днів, тобто до 07.03.2021.

Згідно п. 1.3 Договору-2, за користування кредитом клієнт сплачує товариству 912,5 % річних від суми кредиту з розрахунку 2,5% на добу. Тип процентної ставки – фіксована.

Згідно п.1.3 Договору-2, кредит надається в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської карти.

Невід`ємною частиною Договору-2 є Публічна пропозиція (оферта) Товариства на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобі, яка розміщена на сайті Товариства https://www.eurogroshi.com.ua (п. 1.5. Договору-2)

Згідно з Додатком №1 до Договору-2, встановлено графік розрахунків та орієнтовна сукупна вартість кредиту, а саме: сума кредиту – 5 000,00 грн., строк, на який надано кредит – 30 днів, фіксована процентна ставка за користування кредитом – 2,5% за день, сума нарахованих процентів за користування кредитом3 750,00 грн., всього до оплати8750,00,00 грн.

Позивачка в позові визнала, що за кредитним договором №3139817365/629368 від 06.02.2021 отримала від ТОВ «КУ ЄКГ» кредитні кошти у сумі 5 000 грн.

09.12.2021 між ТОВ «КУ ЄКГ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено Договір факторингу №09122021, відповідно до якого всі права за кредитним договором №3139817365/629368 від 06.02.2021 перейшли до ТОВ «ФК «ЄАПБ».

Відповідно до ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного в ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Загальними засадами цивільного законодавства, визначеними в ст. 3 ЦК України є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, які передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Відповідно до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (ст.13 ЦК України).

Відповідно до ст.14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до положень ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203 ЦК України).

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України).

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст.203 ЦК України).

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Сторонами не оспорюється та обставина, що на момент укладання спірних договорів Товариства не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності для вчинення правочину, а саме надання послуг кредитування.

Суд вважає доведеним, що позивачка, розуміючи наслідки своїх дій і бажаючи їх настання, добровільно уклала спірні Договори, будучи обізнаною про сплату за користування кредитними коштами 912,5% річних, тобто 2,5% на добу, а тому суд вважає безпідставними її твердження про непропорційно велику плату за користування кредитними коштами, встановлену в укладених нею кредитних договорах.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст.129 Конституції України).

Суд встановив, що спірні Договори між позивачкою та кредитними установами було укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису, що і є письмовою формою правочину. При цьому позивачка через особистий кабінет на веб-сайті Товариств подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту.

У п.7 спірних Договорів, «Реквізити та Підписи Сторін» та Додатках до них, зазначено електронний підпис фізичної особи « ОСОБА_2 » Електронний підпис W34441 (в Договорі-1) та Електронний підпис R42002 (в Договорі-2).

За правилами ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тому, суд вважає, що укладення кредитних договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивачки, ці правочини відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі.

Доказів на підтвердження протилежного матеріали справи не містять.

Разом з тим, особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п.22 ч.1 ст.1 цього Закону).

Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів, несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.03.2018 року в справі № 487/7824/15-ц, від 28.03.2018 року справі № 761/7956/16-ц.

Вимога п.4.3. оскаржуваних кредитних договорів від 127.12.2020 та 06.02.2021 про те, що у разі, якщо Клієнт не повернув кредит у строк, зазначений в п.1.2 цього Договору та/або в додатку до цього договору, проценти, передбачені в п.1.3. цього договору (тобто 912,5 % річних від суми кредиту в розрахунку 2,5% на добу), продовжують нараховуватися за кожний день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів, починаючи з дня укладення договору, – не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509, ч.2 ст.625, ч.ч.1,2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як відсотки від простроченої суми зобов`язання (ч.2 ст.625 ЦК України) спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З огляду на приписи ч.3 ст.42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту, щодо сплати споживачем пені за прострочення повернення кредиту.

Позивач в обґрунтування недійсності укладеного ним кредитного договору посилався на положення Закону України «Про споживче кредитування» та положення Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов кредитного договору, зокрема, про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.3 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування. Цей Закон не поширюється на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця.

Оскільки згідно з п.1.2 Договору-1, кредит надається строком на 21 день (до 16.01.2021), а Договором-2 строком на 30 днів (до 07.03.2021), тому оскаржувані Договори є такими, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця.

За таких обставин відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.3 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), цей Закон не поширюється на оскаржувані Договори.

Так, згідно п.1.7 Договору-1 та п. 1.6 Договору-2, Клієнт підтверджує, що усвідомлює, що на правовідносини за цим Договором не розповсюджується дія Закону України «Про споживче кредитування».

Разом з тим, статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено порядок визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором (п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на якій в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації про послугу.

Так, зі змісту розділу 4 спірних Договорів, вбачається, що сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов Договору відповідно до законодавства України та Договору. У разі, якщо Клієнт не повернув кредит у строк, зазначений в п.1.2 цього Договору та/або в Додатку до цього Договору, проценти передбачені в п.1.3. цього Договору продовжують нараховуватися за кожний день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів, починаючи з дня укладення договору.

У постанові від 28.03.2018 року Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1054 ЦК України, кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит) чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. Права та інтереси позивача у цих правовідносинах забезпечені ч.2 т.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Статтею 625 ЦК України встановлена відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Так, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч.1 ст.625 ЦК України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. (ч.2 ст.625 ЦК України).

Враховуючи, що при фактично виданому позиваці кредиту у сумі 12000,00 грн. (за Договором-1), строку кредитування 21 день, за користування кредитом встановлено плата 912,5% річних від суми кредиту, тобто 2,5% за добу, що становить 300,00 грн., які остання зобов`язана була повернути Товариству до 16.01.2021. Відповідно умовами Договору-1 за невиконання зобов`язань встановлено відповідальність в максимальному розмірі 27 000 грн., з розрахунку 12000,00 грн. х 2,5% за добу х не більше ніж за 90 днів невиконання зобов`язання.

Аналогічно здійснюється розрахунок за Договором-2, відповідно до якого при фактично виданому позиваці кредиту у сумі 5 000,00 грн. (за Договором-2), строку кредитування 30 днів, за користування кредитом встановлено плата 912,5% річних від суми кредиту, тобто 2,5% за добу, що становить 125,00 грн., які остання зобов`язана була повернути Товариству до 07.03.2021. Відповідно умовами Договору-2 за невиконання зобов`язань встановлено відповідальність в максимальному розмірі 11250,00 грн., з розрахунку 5 000,00 грн. х 2,5% за добу х не більше ніж за 90 днів невиконання зобов`язання.

За таких обставин, керуючись п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд вважає несправедливими положення п.4.3. умов спірних Договорів про встановлення вимоги щодо сплати споживачкою непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання нею зобов`язань за договорами протягом 60 днів після настання строку їх виконання.

Такі висновки щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 15.03.2018 року у справі №752/18046/14-ц, від 21.03.2018 року у справі № 752/5032/15-ц, від 21.07.2021 року у справі №335/13202/18.

Тому, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, у зв`язку з недодержанням в момент вчинення правочину вимог, які встановлені в п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме зазначення в п.4.3. спірних Договорів, що у разі, якщо клієнт не повернув кредит у строк, зазначений в п.1.2 цього Договору та/або в Додатку до цього Договору, проценти передбачені в п.1.3. цього Договору продовжують нараховуватися за кожний день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів, починаючи з дня укладення Договору, суд, з дотриманням положень ст.217 ЦК України, вважає визнати недійсною вказану окрему частину правочинів щодо несправедливих умов договору про встановлення вимоги про сплату споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Одночасно суд вважає за необхідне роз`яснити, що відповідно до положень ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, оскільки судом встановлено, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Свобода договору, право споживача відмовитися від укладення договору про надання споживчого кредиту або відкликати згоду на укладення такого договору, а також право суду зменшити розмір неустойки не звільняє банк від обов`язку укладати правочин відповідно до вимог актів цивільного законодавства, в тому числі, з урахуванням вимог законодавства про захист прав споживачів.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення ст. 141 ЦПК України та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві – пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат.

Враховуючи, що предметом позову була вимога немайнового характеру про визнання недійсними певного пункту Кредитних договорів, і судом було повністю задоволено такі вимоги, визнано недійсним окремого положення Договорів, тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь держави судовий збір пропорційно до розміру задоволеної частини позовних вимог у сумі 2147,20 гривень (1073,60 гривні х 2 позовні вимоги).

Як передбачено у ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України) та становлять одну із складових судових витрат (ч.1 ст.133 ЦПК України).

Відповідно до ч.5 ст.135 ЦПК України, сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів ч.4 ст.137, ч.7 ст.139 та ч.3 ст.141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.

За змістом ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: (1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; (2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Приписами ч.1 ст.26 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (даліЗакон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно зі ст.30 Закону № 5076-VІ, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Судом встановлено, що 01.11.2022 між позивачкою ОСОБА_1 та адвокатським бюро «ЮРИСТКОНСАЛТ» ГЕННАДІЯ ПРАЦЕВИТОГО, в особі Працевитого Г.О. було укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги, предметом якого є зобов`язання адвоката надати правову допомогу, задля чого приймає на себе обов`язки представляти права і законні інтереси Клієнта, в тому числі, в судових органах усіх інстанцій. Професійна правнича допомога, обумовлена Договором від 01.11.2022, Додатковим Договором від 01.11.2022 до договору про надання правової допомоги від 01.11.2022, надавалась адвокатом Працевитим Г.О. на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомог серії АР №1102349. Відповідно до Акту виконаних робіт №1473 від 16.11.2022 та Рахунку на оплату №1473 від 16.11.2022за надані адвокатські послуги, загальна вартість правової допомоги склала 3000,00 гривень.

Відповідно до висновку Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду Верховного Суду викладеного у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).

Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц та від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц,

Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази щодо надання правової допомоги.

Позивачкою надано докази того, що нею було укладено з адвокатським бюро відповідний договір про надання правничих послуг, вказані юридичні послуги було надано (акт виконаних робіт).

В свою чергу, представником відповідача не надано доказів необґрунтованості та завищення стягуваних витрат, як і не було зазначено яку саме суму витрат на правничу допомогу визнається. Клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу через їх не співмірність складності справи та виконаних адвокатами бюро робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони, що передбачено частиною п`ятою статті 141 ЦПК, представником відповідача не надано.

З огляду на вищевказане, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивачки та стягнення з відповідача на її користь витрат на правничу допомогу у заявленій в позові сумі 3000,00 гривень.

Висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленою у постанові від 22.06.2022 (справа №607/4341/20).

Керуючись статтями 7, 12, 13, 81, 141, 263-265, 268, 279, 280-282 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним пункт 4.3 Кредитного договору № 16505-12/2020 від 27.12.2020, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ».

Визнати недійсним пункт 4.3 Кредитного договору №3139817365/629368 від 06.02.2021, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитна установа «ЄВРОПЕЙСЬКА КРЕДИТНА ГРУПА», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті вартості отриманої правничої допомоги у сумі 3000 (три тисячі) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» на користь держави судовий збір у сумі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Реквізити учасників справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, буд.30, м. Київ, 01032, код. ЄДРПОУ 35625014.

Суддя:Н.С. Звєздова