newtext1
Військовослужбовця за контрактом було визнано винним за ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України та засуджено до п’яти років позбавлення волі за самовільне залишення місця служби 28 лютого 2022 року в умовах воєнного стану. Пізніше, 19 квітня 2022 року, він повернувся до своєї частини та приступив до виконання своїх обов’язків. Однак апеляційний суд залишив у силі той самий вирок – п’ять років позбавлення волі.
На стадії касаційного оскарження обвинувачений та його захисник, серед іншого, вказували на невідповідність тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого за ступенем тяжкості. Вони просили змінити рішення суду в частині призначеного основного покарання та наполягали на застосуванні статті 75 Кримінального кодексу України (звільнення від відбування покарання з випробуванням).
Водночас Верховний Суд не погодився з їхніми аргументами і залишив вирок та суворе покарання без змін. Колегія суддів не знайшла підстав для застосування військових статей 69 і 75 Кримінального кодексу України або для пом’якшення призначеного покарання. Як зазначив Верховний Суд, всі обставини, на які посилався захисник (відомості про особу обвинуваченого, який раніше не притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності, його вік, стан здоров’я, сімейний та матеріальний стан, а також позитивні характеристики з місця служби у військовій частині та з місця колишнього навчання; наявність кількох пом’якшуючих обставин: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину; відсутність обставин, що обтяжують покарання) вже були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання, що підтвердив і суд касаційної інстанції.
Санкція ч. 5 ст. 407 КК України передбачає лише один вид покарання – позбавлення волі, – зазначив Верховний Суд. На думку Верховного Суду, призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією ч. 5 ст. 407 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів як самим обвинуваченим, так і іншими особами, оскільки його перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства.
newtext2
[b]Оригінальний текст[/b]
Самовільне залишення в/ч або місця служби (як і нез’явлення туди вчасно) – вчинені в умовах воєнного стану – передбачають виключно один вид покарання – позбавлення волі, навіть якщо особа згодом добровільно повернулась (ВС ККС, справа №750/2773/22)
Військовослужбовця за контрактом було засуджено ч. 5 ст. 407 КК України, та призначено йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі за те що він 28 лютого 2022 року в умовах воєнного стану самовільно залишив місце служби. Згодом, 19 квітня 2022 року, він все ж прибув на службу до своєї військової частини та приступив до виконання обов`язків. Однак і апеляційний суд вирок не змінив та підтримав теж покарання – 5 років позбавлення волі.
На етапі касаційного оскарження засуджений та його захисник – крім іншого – вказували на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість. Просили змінити вказані судові рішення в частині призначеного основного покарання, наполягали на відбуванні покарання із застосуванням ст. 75 КК України (звільнення з іспитовим строком).
Водночас, ВС ККС не прийняв їх доводи, а рішення – як і суворе покарання – залишив без змін.
Колегія суддів не знайшла підстав для застосування до військового положень статей 69, 75 КК України, чи пом’якшення призначеного йому покарання. Як вказав ВС – всі обставини, на які посилався захисник (на дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався та є учасником бойових дій, його вік, стан здоров’я, сімейний та матеріальний стан, а також позитивні характеристики з місця служби у військовій частині та з місця колишнього навчання; наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину; відсутність обставин, що обтяжують покарання), вже були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання, з чим погоджується й суд касаційної інстанції.
Санкція ч.5 ст.407 КК України передбачає виключно один вид покарання – позбавлення волі – вказав ВС. Призначення обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією ч.5 ст.407 КК України на думку ВС ККС – є необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, як самим обвинуваченим так і іншими особами, оскільки його перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства.
casetext2
