Визнання права власності на будинок колгоспного двору

Оформити колгоспний двір, право власності на який виникло ще за радянських часів, — одне з найскладніших завдань у спадковій практиці. Люди часто роками користуються сільським будинком, вважаючи його своєю власністю, але під час візиту до нотаріуса дізнаються, що майно належить не лише їм, а й усім родичам, які були прописані там понад тридцять років тому.

Проблема полягає в тому, що до 1991 року такі будинки не належали одній людині. Вони були спільною власністю особливого сімейно-трудового об’єднання. Тому сьогодні, щоб продати, подарувати або успадкувати таку нерухомість, доводиться піднімати старі сільські архіви, вивчати записи в погосподарських книгах та доводити свої права через суд, спираючись на Цивільний кодекс УРСР 1963 року.

Чому для сільських будинків критична дата 15 квітня 1991 року

Дата 15 квітня 1991 року є визначальною, оскільки саме тоді набув чинності Закон України «Про власність», який ліквідував поняття колгоспного двору. З цього дня майно, що належало двору, автоматично перетворилося на спільну часткову власність тих осіб, які були його членами на цю конкретну дату і не втратили своїх прав.

До цієї дати колгоспний двір функціонував як сімейно-трудове об’єднання. Право на будинок та інше майно залежало від того, чи жила людина в ньому та чи вкладала свою працю в спільне господарство. Тому для сучасних судів головне питання — хто саме мав статус члена двору станом на весну 1991 року.

Цей принцип чітко закріплений у судовій практиці.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі №623/202/19 від 16.12.2020 зазначив: «Правовий статус майна колгоспного двору та коло його членів визначаються станом на 15 квітня 1991 року (дата введення в дію Закону «Про власність»). Право на частку в майні мають ті особи, які були членами двору на цю дату і не втратили це право згідно з чинним на той час законодавством. Після цієї дати майно стає спільною частковою власністю членів двору в рівних частках.»

Ключова дата для визначення кола власників колгоспного двору — 15 квітня 1991 року.

Як визначається частка в майні колишнього двору

Частка в майні колгоспного двору визначається виходячи з принципу абсолютної рівності всіх його членів, включаючи неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб. Це означає, що якщо станом на 1991 рік у будинку проживало п’ятеро осіб (наприклад, бабуся, батьки і двоє дітей), кожен з них став власником 1/5 частини будинку.

Згідно з ч. 1 ст. 120 Цивільного кодексу Української РСР (1963 року): «Майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).»

Типова помилка спадкоємців — вважати, що право на будинок має лише той, на кого була виписана квитанція про сплату податків або хто вважався «головою двору». У цій системі право власності виникало в силу членства, а не реєстрації паперів на одну особу.

У нашій практиці зустрічаються ситуації, коли один з родичів намагається оформити все на себе. Уявімо ситуацію: син повернувся в село після навчання і виявив, що батьківський будинок, де він був прописаний у 1980-х роках, повністю переоформлений на сестру. Оскільки будинок рахувався як колгоспний двір, через суд вдається довести, що на 1991 рік син не втратив право на частку (бо навчання є поважною причиною відсутності), а отже він є законним співвласником 1/3 будинку разом із батьками.

Також варто пам’ятати: якщо один із членів двору вибув (наприклад, переїхав до міста на постійне місце проживання), його частка фіксується на момент вибуття. Якщо будинок згодом добудовувався іншими родичами, частка того, хто виїхав, не збільшується.

Правило трьох років: хто і чому втрачає право на житло

Працездатний член сім’ї втрачав право на свою частку в майні двору, якщо він понад три роки поспіль до 15 квітня 1991 року не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства. Це жорстке правило відсіювало тих родичів, які давно покинули село і не допомагали родині.

Однак закон передбачав чіткі винятки. Строк відсутності не переривав право на частку, якщо людина перебувала на строковій військовій службі, навчалася в закладі освіти або тривалий час хворіла. У таких випадках статус співвласника зберігався повністю.

Наприклад, якщо чоловік поїхав на заробітки у 1987 році та не з’являвся в селі до 1995 року, а тепер претендує на частку в хаті померлих батьків, суд йому відмовить. Застосувавши «правило 3-х років», суд констатує: оскільки він більше трьох років до 15.04.1991 не брав участі у веденні господарства без поважних причин, він безповоротно втратив право на частку в колгоспному дворі.

Спадкування майна колгоспного двору: історичні пастки

Спадкування майна колгоспного двору має унікальну особливість: якщо член двору помер до 1 липня 1990 року, його частка взагалі не передавалася у спадок, а просто залишалася у власності інших живих членів двору. Спадщина відкривалася лише після смерті останнього члена цього об’єднання.

Згідно з ч. 1 ст. 563 Цивільного кодексу Української РСР (1963 року): «Спадкування майна колгоспного двору відкривається після смерті останнього члена двору. При смерті члена колгоспного двору спадкування в майні двору не відкривається.»

Це правило часто ламає плани сучасних спадкоємців. Уявімо ситуацію: сім’я з 5 осіб жила в будинку. Голова двору (дід) помер у 1989 році. Сьогодні онук хоче успадкувати саме частку діда. Але за законами того часу, частка діда не стала спадщиною, а автоматично перейшла іншим 4 членам двору.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі №393/466/17 від 20.01.2021 зазначив: «Верховний Суд роз’яснив, що за змістом статті 563 ЦК УРСР спадкування майна колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена. Якщо на момент смерті одного з членів двору в ньому проживали інші члени, спадщина на його частку не відкривається, а майно залишається у спільній власності тих, хто залишився. Це правило є спеціальним і має пріоритет над загальними нормами про спадкування.»

Спадщина на частку члена колгоспного двору не відкривається, поки живий хоча б один інший член. Загальні правила спадкування почали застосовуватися до таких будинків лише з 1 липня 1990 року.

Погосподарська книга як головний доказ статусу будинку

Основним документом, який підтверджує, що будинок належав до суспільної групи «колгоспний двір», і фіксує склад його членів, є виписка з погосподарської книги сільської ради. Без цього документа довести свої права в суді практично неможливо.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі №145/2041/14-ц від 22.01.2020 зазначив: «Верховний Суд вказав, що записи у погосподарських книгах є основним доказом приналежності будинку до суспільної групи «колгоспний двір» та визначення складу його членів. При вирішенні спорів про спадкування такого майна суди мають враховувати дані цих книг щодо реєстрації голови та членів двору, оскільки саме вони підтверджують правовий режим майна.»

Погосподарська книга — головний документ для підтвердження статусу колгоспного двору та його членів. На практиці вкрай важливо отримати архівну довідку з цієї книги саме за період з 1986 по 1991 роки. Саме цей проміжок часу показує, хто жив у будинку на момент зміни законодавства і чи не спрацювало щодо когось «правило трьох років».

Що робити при відмові нотаріуса у видачі свідоцтва

Якщо нотаріус відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину через те, що майно має статус колгоспного двору і частки співвласників не визначені, єдиним шляхом залишається звернення до суду. Нотаріус не має повноважень самостійно ділити таке історичне майно.

У такій ситуації необхідно отримати офіційну постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Після цього подається позов про визнання права власності в порядку спадкування. У рамках цього судового процесу суд спочатку визначить ідеальні частки всіх колишніх членів двору, а вже потім визнає за вами право власності на належну вам частину.

Якщо є інші спадкоємці, паралельно може вирішуватися питання про розподіл спадщини між спадкоємцями. Судовий процес вимагає ретельної підготовки доказів, але це єдиний законний механізм перетворити старий сільський запис на сучасний витяг з Державного реєстру речових прав.