В апеляційному суді добилися скасування боргу перед КБ Приватбанк на 2 000 000 грн!

Дата документу 10.11.2020 Справа № 332/1142/16-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 332/1142/16

Провадження №22-ц/807/2830/20

Головуючий в 1-й інстанціїСінєльнік Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2020 рокумісто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,суддів:Онищенко Е.А., Полякова О.З.,секретарБєлова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представникаадвоката Працевитого Геннадія Олександровича на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2019 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 10 жовтня 2019 року) у справі за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 82745,66 Доларів США, обґрунтовуючи вимоги тим, що 17.07.2008 р. між позивачем та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 14.14823, та позивач зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 12000,00 Доларів США на термін до 17.07.2013 року, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом в строки тапорядку встановлені кредитним договором. В забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором, був укладений договір поруки № 14.14823-1, поручителем ОСОБА_1 виступила ОСОБА_2 . Згідно договору поруки, поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання позичальником умовосновного зобов`язання усім належним йому майном та грошовими коштами, у випадку невиконання позичальником його зобов`язань за кредитним договором, поручителі погашаютьсуму кредиту, нараховані проценти та штрафні санкції за несвоєчасне повернення позичальником коштів. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідачі станом на 23.03.2016 року мають заборгованість 82745,66 Доларів США, яку позивач просить стягнути з них солідарно.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2019 року, позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованостізадоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № 14.14823 від 17.07.2008 р. в розмірі 78796,27 Доларів США, що за курсом 26,10 відповідно до службового розпорядження НБУ від 23.03.2016 року складає 2056582 грн. 78 коп.

В задоволенні інших позовних вимог акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк»відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» понесені судові витрати в сумі 15387 грн. 59 коп. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» понесені судові витрати в сумі 15387 грн. 59 коп. судового збору.

Не погоджуючисьіз зазначенимрішенням судупершої інстанціїОСОБА_1 ,ОСОБА_2 вособі представникаадвокатаПрацевитого ГеннадіяОлександровича подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що у травні 2009 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, таким чином було змінено строк повернення кредиту на 25.05.2009 року, у зв`язку з чим, ОСОБА_3 мав право на подання позову про стягнення заборгованості за кредитним договором у строк до 25.05.2014 враховуючи навіть термін позовної давності п`ять років. Оскільки позов про стягнення заборгованості по даній справі було подано 11.04.2016 року, позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою відмови у позові. Нарахування відсотків, комісії, пені та штрафів, про які заявляє у позові Банк нараховані поза межами строку кредитування. Зволікання банку щодо реалізації вилученого майна на протязі майже 6 років не може бути причиною для нарахування стягнення заборгованості з відповідачів за кредитним договором. Строк на подання позовних вимог до поручителя сплив 11.03.2010 року

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю – доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині, що не набрала законної сили та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 17.07.2008 р. між позивачем та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 14.14823, відповідно до якого позивач зобов`язався надати ОСОБА_1кредит у розмірі 12000,00 Доларів США на термін до 17.07.2013 року, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом в строки та порядку встановлені кредитним договором (а.с. 11-14).

В забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором, був укладений договір поруки № 14.14823-1, поручителем ОСОБА_1 виступила ОСОБА_2 .

Згідно договору поруки, поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання позичальником умов основного зобов`язання усім належним йому майном та грошовими коштами, у випадку невиконання позичальником його зобов`язань за кредитним договором, поручителі погашають суму кредиту, нараховані проценти та штрафні санкції за несвоєчасне повернення позичальником коштів. (а.с. 15).

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 23.03.2016 року за розрахунками банку має заборгованість 82745,66 Доларів США, що за курсом 26,10 відповідно до службового розпорядження НБУ від 23.03.2016 року складає 2159661,78 гривень, яка складається із наступного: заборгованість за кредитом10482,08 Доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом25421,31 Доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом7279,77 Доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором35613,11 Доларів США; а також штрафи відповідно до договору: 9,58 Доларів США – штраф (фіксована частина), 3939,81 Доларів СШАштраф (процентна складова), що підтверджується розрахунком (а.с.4-7).

Задовольняючи вимоги позову частково, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги, щодо стягнення: заборгованості за кредитом10482,08 Доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом25421,31 Доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом7279,77 Доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором35613,11 Доларів США є законними та обґрунтованими. Оскільки штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції Українищодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, позовні вимоги банку щодо одночасного стягнення 9,58 Доларів США – штрафу (фіксована частина), та 3939,81 Доларів СШАштрафу (процентна складова)задоволенню не підлягають.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до матеріалів справи у забезпечення виконання умов кредитного договору, між Банком та ОСОБА_1 окрім договору поруки було укладено договір застави №14.14823/1 від 17.07.2008 року, відповідно до умов якого відповідач надав у заставу належне йому майно, а саме автомобіль МАЗ (модель 64229, рік випуску 1992, тип ТЗ вантажний сідловий тягач, № кузова\шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ); автомобіль МАЗ (модель 93866, рік випуску 1994 тип ТЗ напівпричіп бортовий тентовий кузов/шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 ).

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором № 14.14823 від 17.07.2008 року, Банком було подано позов про звернення стягнення на предмет застави.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 вересня 2009 року позов ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави задоволено (т.1 а.с.138-142).

Із зазначеного рішення вбачається, що станом на час звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави банк змінив умови кредитного договору та вимагав звернути стягнення на заставлене майно в рахунок погашення всієї заборгованості за кредитним договором, отже Банк змінив строк виконання зобов`язання шляхом його дострокового припинення.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

За таких обставин, а також враховуючи відсутність позовних вимог щодо стягнення коштів в порядку ст.625 ЦК України, вимоги позову, щодо стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом25421,31 Доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом7279,77 Доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором35613,11 Доларів США; а також штрафів відповідно до договору: 9,58 Доларів США – штраф (фіксована частина), 3939,81 Доларів СШАштраф (процентна складова), є безпідставними.

Крім того, слід зазначити, що лише 11 квітня 2016 року Банк звернувся до суду із даним позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за договором, тобто більше ніж через 5 років після дострокового звернення стягнення на предмет застави за кредитним договором.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Якщо судом визнано позовні вимоги обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і вирішити питання про наслідки такого спливу. (Правова позиція Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року по справі №3-566гс17).

Змінивши строк виконання основного зобов`язання, позивач у даній справі набув право на звернення до суду з позовом про стягнення всієї заборгованості ще в 2009 році.

Таким чином, хоча вимоги про стягнення заборгованості за кредитом10482,08 Доларів США є обґрунтованими, між тим заявлені вони поза межами строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачами, а тому у задоволенні цих вимог необхідно відмовити.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Тобто банк мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання пред`явити вимоги до поручителя. (Правова позиція Верховного Суду України від 14 червня 2017 року по справі №6-1009цс17 та від 29 березня 2017 року по справі №6-3087цс16).

За матеріалами справи позивач, звернувши стягнення на заставлене майно, достроково припинив договірні відносини, тож позов до поручителя також мав бути заявлений в межах 6 місяців з дня, коли банк повідомив про дострокове припинення договору, тобто коли кредитор реалізував своє право, передбачене статтею 1050 ЦК України, і змінив строк виконання основного зобов`язання.

За таких сукупних обставин судова колегія вважає переконливими посилання апелянтів на те, що позивачем пропущені строки позовної давності для пред`явлення вимог, а суми до сплати нараховані в порушення закону після припинення договірних відносин.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), “Проніна проти України” (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

У зв`язку з викладеним, апеляційна скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представникаадвоката Працевитого Геннадія Олександровича задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2019 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованостівідмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4500,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 11 листопада 2020 року.

Судді:С. В. Кухар

Е.А. Онищенко

О.З. Поляков