Визнали виконавчий напис, виданий нотаріусом Головкіною Я.В. таким, що не підлягає виконанню

ЄУН: 336/11771/23

Провадження №: 2/336/698/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Запоріжжя23 січня 2024 року

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого судді Зарютіна П.В.,

при секретарі Бублій Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні позов ОСОБА_1 (представник – адвокат Працевитий Г.О.) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія” Сіті Фінанс”, треті особи – Приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна, Приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Якименко Андрій Олександрович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, –

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувсядо судуз вищевказанимпозовом,за якимзазначив,що спірний виконавчий напис№ 90745було вчинено05.04.2021року приватнимнотаріусом Обухівськогорайонного нотаріальногоокругу КиївськоїобластіГоловкіною ЯноюВікторівною простягнення накористь стягувача ТОВ «Фінансова компанія «СІТІ ФІНАНС» з боржника ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 01.03.2008 року заборгованості в розмірі 25894,77 гривень.

25.06.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Чубаревим О.О. було відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищевказаного виконавчого напису.

Позивач зазначає, що такий виконавчий напис вчинено з порушеннями порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами, отже просить суд визнати вказаний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

Вищевказана справабула призначенадо судовогорозгляду упорядку спрощеногопозовного провадження.

У судове засідання сторони не явилися. Ві відповідача надійшла заява, якою він визнав позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

У порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З`ясувавши обставини справи і дослідивши докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що спірний виконавчий напис№ 90745було вчинено05.04.2021року приватнимнотаріусом Обухівськогорайонного нотаріальногоокругу КиївськоїобластіГоловкіною ЯноюВікторівною простягнення накористь стягувача ТОВ «Фінансова компанія «СІТІ ФІНАНС» з боржника ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 01.03.2008 року заборгованості в розмірі 25894,77 гривень.

25.06.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Чубаревим О.О. було відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищевказаного виконавчого напису.

Копії документів, на підставі яких був вчинений вищезазначений виконавчий напис, не були предметом дослідження судом, оскільки не надані ні сторонами, ні третіми особами.

Відповідно ст. 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Статтею 87Закону України«Про нотаріат»передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно дост.88Закону України«Про нотаріат»нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Відповідно дост.89Закону України«Про нотаріат»у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають, витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення, розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Відповідно до пунктів 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису щодо стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Судом встановлено, що виконавчий напис виданий на підставі п. 2 Переліку документів, за яким стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі №826/20084/14, яка була залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року та Постановою Великої палати Верховного Суду від 20.06.2018 року відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року, було визнано незаконною та не чинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів`в частині, у тому числі: «Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Зазначена постанова апеляційного суду у відповідності до п.4ст. 254 КАС України(в редакції, що діяла на момент винесення постанови) набула законної сили з моменту проголошення, з 22 лютого 2017 року, а отже з цієї ж дати законодавство не передбачало можливості вчинення виконавчого напису щодо заборгованості, яка випливає із кредитних відносин. Таким чином, в момент вчинення оспорюваного виконавчого напису були відсутні правові підстави для його вчинення, а отже такий виконавчий напис не підлягає виконанню.

Крім того, згідно з позицією ВСУ, яка викладена Великою палатою Верховного Суду у справі № 826/20084 від 20.06.2018 року, вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності надання йому особою, яка звертається із відповідною заявою про вчинення виконавчого напису, необхідних оригіналів нотаріальних договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Згідно ст. 12 та ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оспорюваний виконавчий напис нотаріусом було вчинено з порушенням чинного законодавства, а тому він підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Відповідачем у справі подана заява, якою він просив відмовити у стягненні витрат на правову допомогу через їй недоведеність та завеликий розмір, тобто фактично заявлено клопотання про зменшення судових витрат на правничу допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні з позовом до суду представник позивача адвокат Працевитий Г.О. зазначав, що попередня (орієнтовна) сума витрат на правову допомогу у зв`язку з розглядом справи становить: 9589,48 грн., які складаються з: витрат на правничу (правову) допомогу адвоката, в тому числі: 7000,00 грн.вартість наданих послуг, 2589,48 грн.гонорар адвоката в разі задоволення позову.

До позову додано копію договору про надання правничої допомоги від 20 жовтня 2023 року, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Юрконсалт» Геннадія Працевитого; копію додаткового договорувід 20 жовтня 2023 року до Договору про надання правничої допомоги, копії двох актів від 30 жовтня 2023 року про надання послуг до договору про надання правничої допомоги, два рахунки на загальну суму 9589,48 грн., ордер адвоката Геннадія Працевитого.

Відповідно до положень статті14 ПКУкраїни адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу,Закон №5076-VIне наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату.Закон №265/95-ВР, Положення №13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність.

Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа.

Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Суд зазначає, що статтею137 ЦПК Українине визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката.

Такий правовий висновок викладений Верховним судом в постанові від 16 квітня 2020 рокупосправі №727/4597/19.

Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (частини 1, 3ст. 133 ЦПК України).

Згідно з ч. 2ст. 141 ЦПК Українивитрати, пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

– надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

– складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

-представництво інтересівфізичних іюридичних осібу судахпід часздійснення цивільного,господарського,адміністративного таконституційного судочинства,а такожв іншихдержавних органах,перед фізичнимита юридичнимиособами

Таким чином, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Тобто при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Таким чином, з урахуванням фактичного обсягу наданих адвокатом юридичних послуг, відповідності суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, а також наявності клопотання відповідача щодо зменшення судових витрат та їх визнання позовних вимог, суд вважає за необхідне зменшити розмір стягнутих з відповідача витрати на правову домогу до 5000 грн.

Даний розмір витрат на правничу допомогу відповідатиме загальним засадам справедливості, розумності та співмірності із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того суд першої інстанції враховує, що надані послуги щодо підготовки позовної заяви про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та заяви про забезпечення позову у цій справі є типовими та не потребують складних правових досліджень.

При цьому слід звернути увагу, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо – є неспівмірним.

Крім того, враховуючи складність справи, співмірність заявленої суми «гонорару успіху» з сумою, на яку видано виконавчий напис та значення справи, суд не вбачає підстав й для стягнення з відповідача гонорару адвоката.

Так, судом встановленог, що за умовами пункту 1.2 договору про надання правової допомоги адвокат за дорученням клієнта і за винагороду (гонорар) надає клієнту такі види правової допомоги, передбаченіЗаконом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”: представництво прав та інтересів клієнта, надання консультацій, роз`яснень з юридичних питань, складання та подання всіх видів процесуальних та інших документів, участь у судових засіданнях, тощо.

Відповідно до пункту 3.1 Договору про надання правової (правничої) допомоги визначено, що розмір гонорару визначається та сплачується за погодженням сторін та викладається в додатку (Додатковому договорі) до цього Договору.

Частиною 3 Додаткового договору року встановлено, що гонорар адвоката за ведення справи в суді становить 10% від суми заборгованості, зазначеної у виконавчому написі.

В тому випадку, якщо рішення буде ухвалено не на користь Клієнта, клієнт звільняється від обов`язку сплати гонорару на користь адвоката.

Разом з тим, щодо визначеної суми додаткової оплати за успішний кінцевий результат суд дійшов висновку, що додаткова винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі за своїм змістом і правовою природою не є ціною договору, так як і не є професійною правничою допомогою, оскільки не є послугою адвоката та не відноситься до судових витрат.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті27 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI”Про адвокатуру та адвокатську діяльність”(далі -Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечитиКонституції Українита законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття30 Закону № 5076-VI).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті30 Закону № 5076-VIврахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Відповідно до пункту 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (див.mutatis mutandisрішення ЄСПЛ у справі “East/West Alliance Limited” проти України” від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з “гонораром успіху”. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають “гонорар успіху”, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі “Пакдемірлі проти Туреччини” (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала “гонорар успіху” у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату “гонорару успіху”, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Вказані зобов`язаннявиникли лише між адвокатом та клієнтом, та не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Додатково позивачем було сплачено судовий збір за подання заяви про забезпечення позовної заяви у розмірі 1073,60 грн. та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 536,80 грн.

У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації – 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову (ч.1 ст. 142 ЦПК України)

Отже, з відповдіача необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі гриивень 1073,60 гривень (50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, та повнийсудовий збір за подання заяви про забезпечення позову).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 263-265, 274-279, пп. 9 п.1 Перехідних положень ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 (представник – адвокат Працевитий Г.О.) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія” Сіті Фінанс”, треті особи – Приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна, Приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Якименко Андрій Олександрович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 90745, вчинений 05.04.2021року приватнимнотаріусом Обухівськогорайонного нотаріальногоокругу КиївськоїобластіГоловкіною ЯноюВікторівною простягнення накористь стягувача ТОВ «Фінансова компанія «СІТІ ФІНАНС» з боржника ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 01.03.2008 року заборгованості в розмірі 25894,77 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія” Сіті Фінанс” (місцезнаходження: містоКиїв,вулиця Січових Стрільців, 37/41; Ідентифікаційнийкод:39508708) на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ,РНОКППНОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі гриивень 1073,60 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 5000 гривень.

ПовернутиОСОБА_1 (адресаАДРЕСА_1 ,РНОКППНОМЕР_1 )з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову536,80гривень.

Рішення можебути оскарженедо Запорізькогоапеляційного суду.Апеляційна скаргана рішеннясуду першоїінстанції подаєтьсячерез Шевченківськийрайонний судм.Запоріжжя досуду апеляційноїінстанції протягомтридцяти днівз дняйого проголошення.Якщо всудовому засіданнібуло оголошенолише вступнута резолютивнучастини судовогорішення абоу разірозгляду справи(вирішенняпитання)без повідомлення(виклику)учасників справи,зазначений строкобчислюється здня складенняповного судовогорішення.Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частину другій статті 358 ЦПК України.

СуддяП.В. Зарютін