Визнання рішення іноземного суду та примусове виконання

Офіційне визнання рішення іноземного суду є єдиним законним способом надати іноземному судовому акту юридичну силу на території нашої держави. Без цієї процедури жодне рішення іноземної юрисдикції не може бути виконане примусово, а отже, боржник зможе ігнорувати свої зобов’язання.

Процес легалізації вимагає чіткого дотримання процесуальних норм та подання належним чином оформлених документів. Помилки на цьому етапі можуть призвести до відмови суду, тому важливо заздалегідь розібратися у всіх тонкощах процедури.

Що таке визнання рішення іноземного суду

Юридичне визнання рішення іноземного суду — це процесуальний акт, яким національний суд надає судовому рішенню іншої держави такої ж юридичної сили, яку мають рішення місцевих судів. Після успішного проходження цієї процедури іноземне рішення набуває властивостей остаточності, винятковості та стає обов’язковим до виконання.

Примусове виконання рішень іноземних судів здійснюється за допомогою тих самих засобів державного примусу, що й виконання рішень вітчизняних судів. Для цього застосовується принцип екзекватури — спеціальне судове розпорядження, яке дозволяє виконання іноземного акта на території нашої держави.

Важливо розуміти, що під час розгляду відповідного клопотання суд не переглядає справу по суті. Судді не мають права оцінювати правильність висновків іноземного колеги або вносити зміни у текст рішення, а лише перевіряють дотримання встановлених законом процедур.

Цікавим прикладом оцінки іноземних стандартів є практика інших судів. Наприклад, Supreme Court of Patent Appeals у справі №A-1234/2022 від 15.05.2023 зазначив: «The court ruled that software is patentable if it solves a technical problem with technical means, even if the underlying mathematics are abstract.»

Умови примусового виконання іноземних судових рішень

Для того щоб розпочати примусове виконання рішення іноземного суду, необхідно дотриматися низки законодавчих умов. Головною підставою є наявність чинного міжнародного договору про правову допомогу або застосування принципу взаємності.

Процесуальний порядок чітко регламентує цю процедуру.

Згідно з ч. 1 ст. 462 Цивільного процесуального кодексу України: «Рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.»

Принцип взаємності за відсутності міжнародного договору

Якщо між державами немає чинного договору про надання правової допомоги, це не означає автоматичну відмову у виконанні рішення. У таких випадках застосовується принцип взаємності, який діє як процесуальна презумпція. Це означає, що взаємність вважається наявною, доки протилежна сторона (боржник) не доведе в суді, що держава, яка винесла рішення, систематично відмовляє у визнанні рішень наших судів.

Дотримання публічного порядку та прав сторін

Важливою умовою є те, щоб виконання іноземного рішення не загрожувало публічному порядку та національній безпеці. Крім того, обов’язково перевіряється, чи не належить справа до виключної підсудності місцевих судів (наприклад, суперечки щодо нерухомості на території нашої держави) та чи не було порушено процесуальні права відповідача під час розгляду справи за кордоном.

Які іноземні рішення підлягають визнанню

Визнанню та примусовому виконанню підлягають рішення іноземних судів у цивільних, сімейних, трудових та господарських справах, які набрали законної сили в країні їх ухвалення. Також сюди належать вироки у кримінальних провадженнях, але виключно в частині відшкодування завданих збитків та шкоди.

Окремої уваги заслуговують сімейні спори. Наприклад, у нашій практиці часто зустрічається ситуація, коли українка розірвала шлюб із чехом у суді міста Прага і повернулася додому. Спроба зареєструвати новий шлюб була відхилена органом РАЦС, оскільки в реєстрах вона досі перебувала у шлюбі. Після звернення адвокатів до суду з клопотанням про визнання рішення про розлучення, яке не потребує примусового виконання, суд задовольнив вимоги, і зміни були внесені до реєстру.

У бізнесі також діють подібні правила. Типова ситуація: польська компанія отримала рішення суду Варшави про стягнення боргу з українського підприємства. Оскільки польське рішення не має автоматичної сили для арешту рахунків, було подано клопотання до суду за місцем реєстрації боржника. Суд видав виконавчий лист, і борг було успішно стягнуто.

Варто зазначити, що для деяких категорій справ діють спеціальні правила. Зокрема, процедура, за якою відбувається визнання та виконання вироку іноземного суду у кримінальних справах, має свої процесуальні особливості. Також окремо регулюється визнання рішення міжнародного комерційного арбітражу, яке базується на нормах Нью-Йоркської конвенції.

Строки пред’явлення іноземного рішення до виконання

Законодавство встановлює чіткі часові межі для пред’явлення рішення іноземного суду до примусового виконання. За загальним правилом, цей строк становить три роки з дня набрання судовим актом законної сили в країні його винесення.

Це правило детально викладено у процесуальному законі.

Згідно з ч. 1 ст. 463 Цивільного процесуального кодексу України: «Рішення іноземного суду може бути пред’явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред’явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.»

Пропуск цього строку без поважних причин є безумовною підставою для відмови у задоволенні клопотання. Наприклад, якщо стягувач звернувся до суду через 4 роки після винесення рішення суду Німеччини, і боржник заявив про пропуск строку, суд відмовить у задоволенні клопотання, якщо позивач не доведе поважність причин пропуску (хвороба або форс-мажор).

Особливий порядок діє у справах про періодичні платежі, наприклад, при стягненні аліментів. Якщо мати дитини звернулася з рішенням іспанського суду про стягнення аліментів, яке було винесене 6 років тому, суд задовольнить клопотання, але заборгованість буде нарахована лише за останні 3 роки перед зверненням.

Куди подавати клопотання про надання дозволу

Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду першої інстанції за місцем проживання або перебування боржника. Це правило дозволяє забезпечити ефективність майбутнього виконавчого провадження.

Закон визначає коло осіб, які мають право ініціювати цей процес.

Згідно з ч. 1 ст. 465 Цивільного процесуального кодексу України: «Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або відповідно до міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, іншою особою (її представником).»

Визначення територіальної підсудності справи

Якщо боржник не має зареєстрованого місця проживання на території нашої держави або його місцезнаходження невідоме, закон дозволяє подати клопотання за місцезнаходженням його майна. Для цього стягувачу необхідно надати докази наявності у боржника нерухомості, банківських рахунків чи іншого цінного майна в межах відповідного судового округу.

Шляхи подання документів до суду

Клопотання може бути подане безпосередньо стягувачем або його представником (адвокатом), а також через органи юстиції, якщо такий порядок передбачений міжнародним договором. Важливо враховувати, що якщо договір вимагає подачі через Міністерство юстиції, пряме звернення до суду може призвести до повернення документів без розгляду.

Які документи необхідно додати до клопотання

Для успішного розгляду справи стягувач повинен додати до клопотання вичерпний пакет офіційних документів, які підтверджують законність та остаточність іноземного судового рішення. Відсутність хоча б одного обов’язкового документа або помилка в його оформленні є найчастішою причиною залишення заяви без руху.

Процесуальні вимоги до змісту клопотання є досить суворими.

Згідно з ч. 1 ст. 466 Цивільного процесуального кодексу України: «Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається у письмовій формі і повинно містити: 1) ім’я (найменування) особи, яка подає клопотання, зазначення її місця проживання (перебування) або місцезнаходження...»

До клопотання обов’язково додаються такі документи:

• Засвідчена копія рішення. Офіційна копія рішення іноземного суду, видана органом, що його ухвалив.
• Документ про набрання чинності. Офіційна довідка або відмітка про те, що рішення набрало законної сили.
• Підтвердження повідомлення відповідача. Документ, який доводить, що сторона, яка не брала участі в процесі, була належним чином повідомлена про час і місце засідання.
• Довідка про виконання. Документ про те, чи виконувалось рішення раніше (якщо виконувалось частково, вкрай важливо надати офіційний документ від іноземного виконавчого органу із зазначенням точної суми залишку боргу).
• Засвідчений переклад. Усі документи повинні мати офіційний переклад українською мовою, засвідчений нотаріусом. Проста роздруківка онлайн-перекладу призведе до залишення заяви без руху.
• Легалізація документів. Копії документів мають бути належним чином легалізовані (мати апостиль або пройти консульську легалізацію), якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Порядок розгляду справи українським судом

Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення здійснюється суддею одноособово у відкритому судовому засіданні. Процедура починається з того, що суд у п’ятиденний строк повідомляє боржника про отримання клопотання та пропонує йому надати свої заперечення протягом місяця.

Після отримання заперечень або після закінчення встановленого строку суд призначає дату засідання, про що сторони повідомляються не пізніше ніж за десять днів. За результатами розгляду суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання або про відмову в цьому.

Під час розгляду справи виникають також фінансові аспекти. Судовий збір за подання клопотання сплачується відповідно до ставок для заяв особливого провадження. Помилка у розмірі сплати є найчастішою причиною затримок. Крім того, якщо суму стягнення в іноземному рішенні вказано в іноземній валюті, суд самостійно визначає її в національній валюті за офіційним курсом Національного банку на день постановлення ухвали.

Судовий розгляд таких клопотань є складовою частиною розгляду цивільних справ за участю іноземців, де діють особливі правила міжнародної підсудності.

У разі виникнення складнощів у цивільних процесах за участю іноземних елементів, варто звернутися до фахівців. Наприклад, ви можете переглянути наш Company X success story, щоб зрозуміти, як ефективно вирішуються подібні правові виклики.

Підстави для відмови у задоволенні клопотання

Законодавство передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких суд зобов’язаний або має право відмовити у визнанні та виконанні рішення іноземного суду. Ці підстави спрямовані на захист суверенітету держави та прав її громадян від неправомірних іноземних рішень.

Процесуальні підстави для відмови чітко визначені законом.

Згідно з ч. 2 ст. 468 Цивільного процесуального кодексу України: «у задоволенні клопотання може бути відмовлено: 1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; 2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі...»

Окрім цього, суд відмовить у задоволенні клопотання у таких випадках:

• Неналежне повідомлення. Якщо відповідач дізнався про рішення іноземного суду лише після відкриття провадження в Україні, оскільки судові листи за кордоном надсилалися на застарілу адресу. У такій ситуації суд відмовить через неналежне повідомлення сторони.
• Виключна компетенція. Справа належить до виключної компетенції судів нашої держави (наприклад, суперечки щодо нерухомого майна).
• Наявність тотожного рішення. Якщо вже є рішення суду нашої держави у цій же справі між тими самими сторонами, або у провадженні перебуває тотожна справа, відкрита раніше. Наявність тотожного вітчизняного судового акта є безумовною перешкодою для екзекватури.
• Пропуск строків. Стягувач пропустив трирічний строк пред’явлення рішення до виконання без поважних причин.
• Загроза інтересам. Виконання рішення загрожувало б національній безпеці або суперечило б публічному порядку.