Відповідальність за порушення рівних прав жінок і чоловіків

Відповідальність за дискримінацію за ознакою статі — це не просто декларація в законі, а цілком реальний механізм захисту, який дозволяє стягнути моральну шкоду, оштрафувати порушника або навіть притягнути його до кримінальної відповідальності. Багато людей стикаються з нерівним ставленням на роботі, у сфері послуг чи освіті, але мовчать, бо вважають, що довести свою правоту неможливо.

Насправді судова практика та законодавство дають достатньо інструментів для захисту. Головна проблема полягає в тому, що потерпілі часто пропускають етап фіксації порушення або звертаються не до того органу. Розуміння того, які види відповідальності існують і як вони працюють, допомагає обрати правильну стратегію поведінки.

Що вважається дискримінацією за ознакою статі

Дискримінацією за ознакою статі вважається будь-яка ситуація, коли людина зазнає обмежень у правах або, навпаки, отримує необґрунтовані привілеї виключно через свою стать. Закон розрізняє кілька форм такого порушення: пряму та непряму дискримінацію, утиск, а також сексуальні домагання. Кожна з цих форм має свої особливості доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»: «Жінкам і чоловікам забезпечуються рівні права та можливості у політичній, економічній, соціальній та культурній сферах, а також у сімейних відносинах. Дискримінація за ознакою статі забороняється.»

На практиці найчастіше зустрічається дискримінація у сфері праці. Уявімо ситуацію: роботодавець відмовляє жінці у працевлаштуванні на посаду керівника відділу, аргументуючи це тим, що колектив переважно чоловічий і їй буде складно. Це класичний приклад прямої дискримінації. Інший випадок — коли чоловік і жінка виконують однакову роботу, але чоловік отримує надбавку «за складність», якої немає у жінки. Це порушення принципу рівної оплати праці.

Окремою формою є утиск — створення ворожої, образливої атмосфери. Наприклад, якщо співробітник зазнає постійного цькування від колег через його «жіночу» спеціальність (медбрат або вихователь), це є підставою для скарги про мобінг та притягнення роботодавця до відповідальності за бездіяльність.

Пряма та непряма дискримінація

Пряма дискримінація очевидна: з людиною поводяться гірше саме через її стать. Непряма дискримінація складніша — це коли формально нейтральні правила ставлять осіб однієї статі у гірше становище. Наприклад, встановлення вимоги щодо мінімального зросту для посади, яка не потребує фізичних зусиль, фактично відсіює більше жінок, ніж чоловіків.

Сексуальні домагання як форма дискримінації

Сексуальні домагання — це небажана поведінка сексуального характеру, яка принижує гідність. Якщо керівник відпускає непристойні жарти або погрожує звільненням у разі відмови від неформального спілкування, це не просто порушення етики, а пряма підстава для стягнення моральної шкоди та притягнення до відповідальності.

Цивільна відповідальність та відшкодування моральної шкоди

Цивільна відповідальність за дискримінацію полягає у праві потерпілої особи вимагати через суд відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди. Цей механізм працює незалежно від того, чи притягнуто порушника до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Особливістю таких справ є те, що моральна шкода відшкодовується незалежно від наявності матеріальних збитків. Суд оцінює глибину душевних страждань, приниження честі та гідності, а також тривалість порушення. Якщо дискримінація призвела до втрати роботи або доходу, можна додатково вимагати відшкодування упущеної вигоди.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі №127224865 (ID) від 07.05.2025 зазначив: «факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою (стать, раса, релігія тощо).»

Для доведення дискримінації слід підтвердити, що упереджене ставлення зумовлене саме персональною ознакою особи. Сама по собі відмова у наданні блага (наприклад, кредиту чи роботи) не є порушенням, якщо вона базується на об’єктивних критеріях. Тому у позові важливо акцентувати увагу на захист честі та гідності саме в контексті статевої належності.

Адміністративна відповідальність за порушення рівноправності

Адміністративна відповідальність за порушення рівноправності передбачає накладення штрафів на посадових осіб та підприємців. Проте в українському законодавстві існує певна прогалина: в Кодексі про адміністративні правопорушення немає єдиної загальної статті, яка б карала за будь-яку дискримінацію.

Згідно з ч. 1 ст. 188-37 Кодексу України про адміністративні правопорушення: «Порушення законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації, тобто пряма або непряма дискримінація, утиск... тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.»

На практиці порушників часто притягають до відповідальності за супутніми статтями. Наприклад, якщо роботодавець ігнорує вимоги Уповноваженого з прав людини щодо усунення дискримінації, його штрафують за невиконання законних вимог Омбудсмена. Якщо дискримінація проявляється через протидія насильству за ознакою статі або мобінг на роботі, застосовуються відповідні спеціальні статті КУпАП.

Тому адміністративна відповідальність в Україні у сфері рівноправності працює найкраще тоді, коли скарга подається до профільного органу контролю (наприклад, Держпраці або Держпродспоживслужби у випадку сексистської реклами).

Кримінальна відповідальність за статтею 161 ККУ

Кримінальна відповідальність за статтею 161 ККУ настає за умисні дії, спрямовані на пряме чи непряме обмеження прав громадян або встановлення привілеїв за ознакою статі. Це найсуворіший вид відповідальності, який може передбачати штраф, обмеження або навіть позбавлення волі на строк до трьох років (або більше, якщо дії поєднані з насильством).

Головна складність застосування цієї статті полягає у доказуванні умислу. Правоохоронним органам необхідно довести, що порушник діяв цілеспрямовано, бажаючи обмежити права особи саме через її стать. Без прямих свідчень, письмових доказів або зафіксованих висловлювань зробити це вкрай важко.

Касаційний кримінальний суд у справі №576/2972/18 від 18.07.2022 зазначив: «однією з форм злочину за ст. 161 КК України є непряме обмеження прав громадян за певною ознакою. Для притягнення до відповідальності необхідно встановити наявність конкретної ознаки...»

Кримінальна відповідальність за ст. 161 ККУ настає за непряме обмеження прав через персональні ознаки. Тому, якщо ви стали жертвою серйозного утиску, важливо збирати всі можливі докази: скріншоти листувань, аудіозаписи розмов, покази свідків. Тільки так можна ініціювати успішне кримінальне провадження.

Куди звертатися у разі порушення прав

У разі порушення прав ви можете звернутися до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини (Омбудсмена), Державної служби з питань праці, суду або навіть до Комітету ООН. Вибір органу залежить від сфери, в якій відбулася дискримінація, та мети, якої ви хочете досягти.

Звернення до Омбудсмена — це найшвидший спосіб отримати реакцію держави. Уповноважений має право проводити перевірки, вимагати пояснень від порушників та складати адміністративні протоколи. Це ефективно для припинення порушення, але якщо ваша мета — отримати грошову компенсацію, доведеться йти до суду.

Велика Палата Верховного Суду у справі №807/559/18 від 24.04.2019 зазначила: «спори про визнання дій суб'єктів владних повноважень дискримінаційними та відшкодування моральної шкоди, завданої такими діями, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.»

Дискримінаційні дії держорганів оскаржуються в адмінсуді з правом на відшкодування моральної шкоди. Якщо ж порушником є приватна компанія або фізична особа, позов подається в порядку цивільного судочинства. Звернення до Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок можливе лише після того, як вичерпані всі національні засоби захисту.