Право зворотної вимоги (регрес) до винної особи

Право зворотної вимоги (регрес) — це юридичний інструмент, який дозволяє особі, що відшкодувала шкоду замість винуватця, стягнути з нього виплачені кошти. Головний практичний наслідок цього правила полягає у справедливому розподілі відповідальності: той, хто фактично завдав збитків, має компенсувати витрати тому, хто за нього заплатив.

Часто виникає плутанина, коли компанія чи громадянин вважають, що можуть вимагати гроші одразу після винесення судового рішення. Проте закон чітко вказує: право на регрес з’являється лише після того, як кошти реально перераховані потерпілому.

Що таке право зворотної вимоги та коли воно виникає

Загальне право зворотної вимоги виникає тоді, коли одна особа компенсує шкоду, заподіяну безпосередньо іншою особою. Відповідно до статті 1191 Цивільного кодексу України, той, хто відшкодував збитки, отримує законну можливість вимагати їхнього повернення від безпосереднього винуватця в повному обсязі.

Юридична природа цього процесу полягає в тому, що початкове (деліктне) зобов’язання між потерпілим та винуватцем повністю припиняється. Замість нього виникає абсолютно нове, самостійне зобов’язання — регресне. У ньому кредитором стає той, хто виплатив компенсацію, а боржником — особа, з вини якої сталася неприємність.

Ключовий нюанс, про який часто забувають: наявність судового рішення про стягнення з вас коштів на користь потерпілого ще не дає права подавати позов до винуватця. Поки ви не здійснили реальну оплату та не отримали квитанцію, права на регрес у вас немає. Суди суворо дотримуються цього правила і відмовляють у позовах, якщо немає доказів фактичного перерахування грошей.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України: «Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до цієї особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.»

Чим відрізняється регрес від суброгації

Головна відмінність між регресом та суброгацією полягає у збереженні або припиненні первинного зобов’язання та порядку обчислення строків давності. При суброгації відбувається лише заміна кредитора у вже існуючому зобов’язанні, тоді як регрес повністю ліквідує старі відносини та породжує нові.

Цю різницю чітко роз’яснила Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/18006/15-ц. Суд зазначив, що при суброгації деліктне зобов’язання продовжує існувати, просто право вимоги переходить до нового кредитора (наприклад, коли виникає право регресу страховика у сфері автострахування). При регресі ж первинне зобов’язання припиняється виплатою, і виникає новий грошовий обов’язок.

Велика Палата Верховного Суду у справі №755/18006/15-ц від 03.07.2018 зазначила: «Суброгація — це перехід права вимоги від потерпілого до страховика, який виплатив відшкодування, при цьому деліктне зобов'язання не припиняється, а відбувається лише заміна кредитора. Натомість регрес (зворотна вимога) виникає у випадках, передбачених законом... коли страховик винуватця виплачує відшкодування потерпілому, внаслідок чого деліктне зобов'язання припиняється, і у страховика виникає нове (регресне) зобов'язання до самого завдавача шкоди.»

При суброгації деліктне зобов’язання продовжує існувати із заміною кредитора, а при регресі — виникає абсолютно нове зобов’язання.

Це безпосередньо впливає на строки позовної давності. При суброгації строк рахується з моменту настання самої події (наприклад, ДТП). А от для регресних вимог закон встановлює інше правило: строк починає відліковуватися заново — з дня фактичного виконання основного зобов’язання (виплати коштів).

Матеріальна відповідальність та регресний позов до працівника

Якщо працівник під час виконання своїх трудових обов’язків завдав шкоди третім особам, первинну відповідальність несе роботодавець. Проте після виплати компенсації у компанії з’являється право заявити регресний позов до свого співробітника, але з певними обмеженнями, встановленими КЗпП.

За загальним правилом статті 132 Кодексу законів про працю України, працівники несуть обмежену матеріальну відповідальність — у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Повна матеріальна відповідальність можлива лише у виняткових випадках, визначених статтею 134 КЗпП (наприклад, якщо майно було отримано під звіт за довіреністю або шкоду завдано у стані алкогольного сп’яніння).

Згідно з ч. 1 ст. 132 Кодексу законів про працю України: «За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.»

Важливо пам’ятати про строки. Роботодавці часто помилково вважають, що мають три роки на звернення до суду. Насправді стаття 233 КЗпП встановлює спеціальний скорочений строк — всього один рік з дня виявлення заподіяної шкоди. Пропуск цього строку є самостійною підставою для відмови у позові.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у справі №349/381/19 від 19.10.2022 зазначив: «моральна та матеріальна шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов’язки та керував транспортним засобом роботодавця, відшкодовується роботодавцем, а не безпосередньо винним водієм (частина друга статті 1187 ЦК України). У такому випадку роботодавець, який відшкодував шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винного працівника в розмірі виплаченого відшкодування.»

Роботодавець, який відшкодував шкоду за свого працівника, має повне право стягнути ці гроші з нього через регрес.

Приклад з практики щодо алкогольного сп’яніння

У нашій практиці був випадок, коли працівник приватного підприємства, керуючи навантажувачем у стані алкогольного сп’яніння, пошкодив обладнання клієнта на складі. Підприємство відшкодувало клієнту збитки та подало регресний позов до працівника. Завдяки наявності акту медичного огляду на стан сп’яніння, суд застосував норму про повну матеріальну відповідальність за КЗпП і стягнув з працівника всю суму збитків, а не лише його середньомісячний заробіток. Іншим варіантом захисту прав у схожих деліктних ситуаціях є стягнення збитків з винуватця у судовому порядку.

Важливість дотримання річного строку роботодавцем

Інша ситуація ілюструє важливість строків: водій логістичної компанії під час робочої зміни пошкодив приватне майно третьої особи. Компанія-роботодавець повністю виплатила компенсацію потерпілому. Проте юристи компанії звернулися до водія з позовом про стягнення коштів у порядку регресу лише через півтора року після виплати. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки річний строк позовної давності було безповоротно пропущено.

Коли держава заявляє право зворотної вимоги до посадовців

Держава, відшкодувавши шкоду, завдану незаконними рішеннями чи діями своїх органів, має право зворотної вимоги до винних посадових осіб. Проте процедура такого стягнення має суворі законодавчі рамки, особливо коли йдеться про правоохоронні чи судові органи.

Для регресу до посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду закон висуває жорстку вимогу. Відповідно до частини 3 статті 1191 ЦК України, стягнення можливе лише у разі встановлення в діях посадовця складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Жодні дисциплінарні стягнення чи рішення про адміністративні проступки не можуть замінити вирок суду.

Крім того, існують обмеження щодо видів шкоди, яка підлягає стягненню з чиновників у порядку регресу. Зокрема, держава та органи місцевого самоврядування не мають права висувати зворотні вимоги до своїх посадовців у частині виплаченого відшкодування моральної шкоди.

Специфіка регресу за рішення правоохоронців

Яскравим прикладом є випадок, коли через незаконне рішення слідчого майно громадянина було заблоковано, що завдало йому значних збитків. Держава в особі Казначейства виплатила громадянину компенсацію. Згодом прокурор звернувся з регресним позовом до цього слідчого для стягнення виплаченої суми. Суд закрив провадження, оскільки щодо слідчого не було ухвалено обвинувального вироку суду у кримінальному провадженні.

Обмеження щодо відшкодування моральної шкоди

У іншій справі державна установа компенсувала громадянину матеріальну шкоду та виплатила 50 000 грн моральної шкоди за незаконну бездіяльність свого керівника. Після цього установа звернулася з регресним позовом до керівника про стягнення всієї суми. Суд задовольнив позов лише в частині матеріальної шкоди, оскільки держава не має права зворотної вимоги до винних посадовців у частині відшкодування моральної шкоди.

Хто за законом не має права зворотної вимоги

Законодавство України встановлює чіткі гуманістичні обмеження, захищаючи певні категорії осіб від регресних позовів з боку їхніх законних представників. Зокрема, закон прямо забороняє перекладати фінансову відповідальність за шкоду на дітей чи недієздатних осіб.

Згідно з частиною 5 статті 1191 ЦК України, батьки, усиновлювачі, опікуни або піклувальники, а також заклади чи особи, які зобов’язані здійснювати нагляд за малолітніми або неповнолітніми, не мають права зворотної вимоги до цих осіб після відшкодування завданої ними шкоди. Це правило також поширюється на випадки відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, яка визнана недієздатною.

Така заборона є абсолютною. Навіть якщо між батьками виникають сімейні конфлікти чи майнові спори, спроби стягнути кошти з особистих заощаджень дитини (наприклад, отриманих у спадок) будуть відхилені судом на підставі прямої норми закону.

Строк позовної давності при регресі та судова практика

Для більшості регресних вимог у цивільних та господарських відносинах застосовується загальний строк позовної давності тривалістю три роки. Відповідно до частини 6 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг цього строку починається не з моменту завдання шкоди, а від дня виконання основного зобов’язання — тобто фактичної виплати коштів потерпілому.

Згідно з ч. 6 ст. 261 Цивільного кодексу України: «За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.»

Ця позиція є сталою у судовій практиці. Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/2603/17 підтвердила, що саме дата платіжного документа є відправною точкою для обчислення трирічного строку. Якщо ви сплатили борг частинами, строк для кожної частини рахуватиметься окремо з дати кожної конкретної транзакції. У сфері цивільних спорів такі позови зустрічаються регулярно, наприклад, коли подається регресний позов від МТСБУ до водія, який не мав страхового поліса.

Оскільки регресне зобов’язання за своєю правовою природою є грошовим, на нього поширюються загальні правила цивільної відповідальності. Верховний Суд зазначив, що у разі прострочення виконання регресної вимоги боржником, кредитор має право додатково вимагати нарахування 3% річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України.

Розподіл часток між солідарними боржниками

Цікавим є застосування регресу при солідарній відповідальності. Наприклад, один із трьох солідарних боржників повністю сплатив борг у розмірі 300 000 гривень за рішенням суду про відшкодування шкоди. Після цього він звернувся до іншого солідарного боржника з вимогою повернути йому 200 000 гривень. Суд задовольнив позов лише частково, стягнувши 100 000 гривень. Оскільки при регресі до солідарних боржників частки є рівними, сплачена сума ділиться порівну на трьох (по 100 000 грн на кожного), включаючи самого позивача.

Регрес у господарських відносинах генпідряду

У господарських спорах регрес працює аналогічно. Наприклад, генпідрядник компенсував вартість ремонту сусідньої будівлі, яку пошкодив субпідрядник під час виконання робіт. Оскільки генпідрядник звернувся до субпідрядника протягом загального трирічного строку з моменту оплати ремонту, суд повністю задовольнив позовні вимоги, захистивши права генпідрядника.