Провадження у цивільних справах за участю іноземних осіб

Провадження у цивільних справах за участю іноземних осіб має унікальну процесуальну специфіку, яку необхідно враховувати для успішного захисту прав в українських судах. Іноземні громадяни та компанії часто стикаються з додатковими юридичними бар’єрами, починаючи від визначення належного суду і закінчуючи тривалим процесом повідомлення сторін за кордоном.

Головні складнощі у таких процесах пов’язані з необхідністю легалізації документів, залученням перекладачів та обов’язковим дотриманням міжнародних угод при врученні судових викликів. Будь-яка процедурна помилка на початковому етапі може затягнути розгляд справи на довгі місяці або навіть стати підставою для скасування судового рішення в апеляційному порядку.

Провадження у цивільних справах за участю іноземних осіб та їхні права

Провадження у цивільних справах за участю іноземних осіб в Україні здійснюється на засадах повного захисту їхніх прав та інтересів нарівні з українськими громадянами. Іноземні громадяни, особи без громадянства та іноземні компанії мають безперешкодне право звертатися до судів для захисту своїх порушених чи оспорюваних прав.

В Україні для іноземних позивачів діє національний режим, що означає відсутність будь-яких додаткових зборів чи застав за подання позову. Вони сплачують стандартний судовий збір на загальних підставах. Для відстеження стану розгляду справ та сплати збору іноземні учасники можуть використовувати Офіційний веб-портал «Судова влада України». Якщо іноземець перебуває в Україні у зв’язку із судовим процесом, йому варто своєчасно врегулювати свій статус, у чому допоможе Гід з державних послуг на порталі Дія.

Перебування одного з учасників процесу за межами країни не перешкоджає розгляду справи. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 123567800 від 03.12.2024 зазначив: «перебування одного з відповідачів за межами країни не свідчить про неможливість розгляду пред’явлених до нього вимог. Визначення відповідачів, предмета й підстав спору є виключним правом позивача, тоді як встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову є обов’язком суду.»

Мовний бар’єр та залучення перекладача

Судочинство в Україні здійснюється виключно українською мовою. Якщо іноземний учасник не володіє нею, суд залучає до процесу перекладача. Важливо врахувати, що витрати на послуги перекладача спочатку оплачує сторона, яка заявляє відповідне клопотання, проте надалі ці кошти можна стягнути з опонента у разі виграшу справи.

На практиці точність перекладу має вирішальне значення. Будь-які невідповідності в транслітерації імені відповідача чи назви вулиці порівняно з його офіційними документами в країні перебування стануть підставою для миттєвої відмови іноземного суду у врученні документів.

Вимоги до легалізації іноземних документів

Будь-які документи, видані органами іноземних держав (довіреності, свідоцтва, витяги з реєстрів), повинні бути апостильовані або пройти консульську легалізацію, а також мати нотаріально засвідчений переклад на українську мову. Без цього суд не прийме їх як належні докази.

У нашій практиці був випадок, коли родичі померлого громадянина США змогли оформити спадщину лише після проставлення апостилю на всіх свідоцтвах та встановлення родинних відносин через суд. Це підтверджує, що правильна легалізація документів на початковому етапі рятує весь судовий процес.

Як визначається підсудність справ з іноземним елементом

Підсудність справ за участю іноземних осіб судам України визначається Цивільним процесуальним кодексом України, профільним законом або чинними міжнародними договорами. Юрисдикція українського суду встановлюється на момент відкриття провадження і залишається незмінною, навіть якщо підстави для неї згодом відпали.

Базове правило визначення юрисдикції чітко зафіксовано в законі. Згідно з ч. 1 ст. 497 Цивільного процесуального кодексу України: «Підсудність справ за участю іноземних осіб судам України визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.» Аналогічний принцип незмінності компетенції закріплений у статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Якщо вам необхідно розірвати шлюб з іноземцем, позов можна подати в Україні за останнім відомим місцем його проживання або за місцезнаходженням його майна. Це також стосується інших сімейних спорів, наприклад, коли ініціюється позбавлення батьківських прав іноземця.

Загальні підстави для розгляду справ судами

Українські суди мають право розглядати цивільні справи з іноземним елементом, якщо відповідач має майно чи місце проживання в Україні, якщо шкоду було завдано на нашій території, або якщо у справах про аліменти позивач проживає в Україні. Крім того, діють пророгаційні угоди — сторони приватноправових відносин мають право письмово погодити підсудність спору конкретному суду України.

Цю позицію підтверджує судова практика. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 123841449 від 11.12.2024 зазначив, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у випадках, коли дія або подія, що стала підставою для позову, мала місце на території України, а також якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України.

У практиці виникає проблема, коли відповідач у справі про аліменти постійно змінює адресу. Наприклад, у справі про стягнення аліментів з особи в Польщі первинне доручення повернулося невиконаним. Юристами було ініційовано запит через органи юстиції для встановлення фактичного місця проживання боржника, після чого позов було успішно вручено за новою адресою.

Виключна підсудність національних судів

Існують категорії спорів, які можуть розглядатися виключно в Україні. До них належать спори щодо нерухомого майна, розташованого на території України, спадкові справи (якщо спадкодавець був громадянином України і мав тут останнє місце проживання), спори про інтелектуальну власність, що потребує реєстрації в Україні, а також справи про усиновлення на території нашої держави. Спроби опонентів заперечувати право іноземця судитися за таке майно в Україні є незаконними.

Судове доручення про надання правової допомоги за кордоном

Судове доручення про надання правової допомоги — це офіційне процесуальне звернення українського суду до компетентного органу іншої держави з метою вручення документів або збору доказів за кордоном. Цей механізм є обов’язковим, коли учасник процесу перебуває за межами України і його необхідно офіційно сповістити про розгляд справи.

Порядок звернення із судовими дорученнями чітко регламентований процесуальним законодавством. Згідно з ч. 1 ст. 499 Цивільного процесуального кодексу України: «У разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором…»

Для детального аналізу судових рішень у таких справах юристи використовують Єдиний державний реєстр судових рішень. Порушення процедури повідомлення іноземної сторони (наприклад, надсилання документів звичайною поштою в обхід міжнародних конвенцій) є безумовною підставою для скасування рішення суду, тому судові виклики і повідомлення мають оформлюватися суворо за законом.

Форма та зміст міжнародного доручення

Судове доручення оформлюється виключно українською мовою. До нього обов’язково додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави. У дорученні зазначаються назва суду, посилання на міжнародний договір, реквізити сторін, їхній процесуальний статус та чіткий перелік дій, які необхідно вчинити (наприклад, вручити позовну заяву або витребувати банківські виписки).

Типова помилка при підготовці судового доручення — відсутність належного прошнурування документів судом. У справі про визнання спадщини документи для відповідача в Канаді були надіслані судом окремими аркушами. Територіальне управління юстиції виявило це порушення на стадії перевірки і повернуло пакет документів суду без виконання. Після виправлення технічного недоліку доручення було успішно надіслано.

Також важлива точність формулювань. Наприклад, у справі про витребування фінансових документів від кіпрської філії банку позивач просив суд надіслати загальний запит. Оскільки у судовому дорученні не було вказано конкретний перелік документів та підстави згідно з Конвенцією 1970 року, кіпрський суд відмовив у виконанні до деталізації клопотання.

Вплив на строки розгляду справи

Направлення доручення за кордон суттєво затягує процес — зазвичай на 6–12 місяців. На цей період український суд зупиняє провадження у справі. Зупинення провадження у справі на час виконання судового доручення за кордоном є фактичною необхідністю для суду, оскільки реальні строки пересилання документів туди і назад часто перевищують встановлені процесуальним кодексом строки розгляду справ.

Проте суд не зобов’язаний зупиняти процес перед кожним наступним засіданням. Як роз’яснив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі № 910/3980/16 від 09.06.2020, норми процесуального законодавства України та приписи міжнародних договорів не містять вимоги щодо необхідності повідомлення іноземного суб’єкта господарювання про кожне наступне судове засідання у справі шляхом направлення нового судового доручення та зупинення щоразу провадження у справі.

Процедура та строки розгляду судового доручення органами Мін’юсту

Процедура проходження судового доручення через органи юстиції України є чітко регламентованою та вимагає суворого дотримання часових рамок. Відповідно до Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах, затвердженої спільним наказом Мін’юсту та ДСА № 1092/5/54, первинну перевірку документів здійснює територіальне (міжрегіональне) управління Міністерства юстиції.

Міжрегіональне управління Мін’юсту перевіряє наявність та чинність міжнародного договору, відповідність оформлення доручення його положенням, а також наявність усієї необхідної інформації. Цей етап перевірки триває протягом 14 календарних днів з дня надходження документів від суду. Якщо виявлено недоліки (наприклад, відсутність належного засвідчення чи перекладу), документи повертаються до суду для доопрацювання.

Після успішної перевірки на регіональному рівні документи передаються безпосередньо до Міністерства юстиції України. Центральний апарат Мін’юсту опрацьовує судове доручення протягом 30 календарних днів, після чого направляє його до центрального органу з питань надання міжнародної правової допомоги запитуваної іноземної держави.

У випадках, коли між Україною та іноземною державою немає чинного міжнародного договору, Мін’юст передає доручення Міністерству закордонних справ України для подальшої відправки дипломатичними каналами, що може додатково збільшити загальні строки розгляду.

Виконання судових доручень закордонними дипломатичними установами

Закордонні дипломатичні установи України мають право виконувати судового доручення щодо вручення документів або проведення процесуальних дій, але виключно стосовно громадян України, які проживають за кордоном. Головною умовою такого виконання є повна добровільність з боку особи, яка отримує документи.

Під час виконання доручення дипломатичними установами примусові заходи не застосовуються. Особа отримує пакет документів під розписку, а посадова особа консульства складає відповідний протокол із зазначенням дати, часу та місця вручення, який скріплюється гербовою печаткою установи. Якщо відповідач або свідок є іноземцем, дипломатичні установи не мають права самостійно вручати йому документи — у таких випадках задіяні виключно компетентні органи іноземної держави.

Варто також враховувати фінансовий аспект. Направлення судового доручення є безкоштовним з боку українських органів влади, проте деякі країни (наприклад, США) стягують власні збори за вручення документів місцевими службами (шерифами), які позивач має сплатити самостійно заздалегідь.

Для стягнення коштів за кордоном після винесення рішення суду позивачу також доведеться пройти процедуру легалізації, про що детально розповідає інструкція Мін’юсту про визнання рішення іноземного суду та виконання рішень про стягнення аліментів.

Прочитати на: мовою