Визнання доказів недопустимими в цивільному процесі

Визнання доказів недопустимими в цивільному процесі — це ключовий інструмент захисту, коли опонент намагається виграти справу за допомогою фальшивих документів або таємних записів. Якщо вчасно не звернути увагу суду на порушення закону при отриманні чи оформленні доказу, суд може покласти його в основу рішення, що призведе до програшу справи.

Часто сторони вважають, що суддя самостійно помітить підробку чи процесуальне порушення. Однак цивільне судочинство є змагальним, і без вашої активної позиції та вчасно поданих клопотань навіть очевидно незаконний документ залишиться в матеріалах справи.

Що таке недопустимі докази в цивільному процесі

Недопустимі докази в цивільному процесі — це будь-які фактичні дані, які отримані з порушенням закону або не відповідають встановленим процесуальним вимогам. Згідно з частиною першою статті 78 Цивільного процесуального кодексу України, суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням встановленого законом порядку.

Це означає, що навіть якщо документ містить правдиву інформацію, але його здобули незаконним шляхом, він втрачає свою юридичну силу. Допустимість доказів у цивільному процесі вимагає сувого дотримання форми та процедури їх отримання.

Законодавство чітко обмежує використання неналежних інструментів доказування:

Згідно з ч. 2 ст. 78 Цивільного процесуального кодексу України: «Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.»

Цікаво, що питання допустимості та перевірки першоджерел є ключовим і в міжнародній практиці.

Supreme Court of the United States у справі No. 22-891 від 21.06.2024 зазначив: «Коли експерт покладається на позасудову заяву для формування висновку, ця заява все одно пропонується як істина, що вимагає належної перевірки.»

Це підтверджує загальносвітовий стандарт: будь-який доказ має підлягати ретельній процесуальній перевірці.

Різниця між недопустимістю та недостовірністю

Важливо розрізняти недопустимість (порушення форми або порядку отримання) та недостовірність (неправдивість змісту). Якщо документ отриманий абсолютно законно, але містить недостовірні відомості, його спростовують іншими доказами, а не клопотанням про визнання недопустимим за ст. 78 ЦПК. Недопустимість — це суто процедурний дефект джерела інформації.

Заборона використання неналежних засобів

Якщо закон прямо вказує, що певна обставина підтверджується конкретним документом, інші засоби доказування автоматично стають недопустимими. Наприклад, право власності на квартиру не можна довести показаннями сусідів — для цього потрібен лише належним чином зареєстрований правовстановлюючий документ.

Які докази суд визнає недопустимими поширені приклади

Суд визнає недопустимими ті докази, які отримані всупереч гарантованим Конституцією правам або без дотримання процесуальних правил ЦПК. Найпоширенішими прикладами є таємні аудіозаписи, фотозйомка приватного життя без згоди та копії документів без пред’явлення їхніх оригіналів.

Типова ситуація: у сімейному спорі один із батьків намагається використати як доказ аудіозапис телефонної розмови, зроблений таємно. Наш адвокат у таких випадках заявляє клопотання про визнання доказу недопустимим через порушення права на таємницю телефонних розмов (ст. 31 Конституції та ст. 78 ЦПК). Суд виключає цей запис, оскільки він отриманий поза встановленим законом порядком.

Інший приклад стосується спроби довести наявність усного договору позики на велику суму через допит свідків. Оскільки закон вимагає виключно письмової форми для таких правочинів, свідчення свідків є недопустимим доказом, і суд відмовляє в їх допиті.

Коли опонент надає електронні докази в цивільному процесі, наприклад, копії договорів чи скріншоти без належного КЕП, вони також можуть бути визнані недопустимими. Наприклад, коли вирішується питання про встановлення факту проживання однією сім’єю для отримання спадщини, кожна сторона намагається надати максимум доказів, але всі вони мають відповідати критеріям допустимості.

Таємне збирання інформації про приватне життя

Фотографії, зроблені без згоди особи, або приховане відеоспостереження у приватній сфері є грубим порушенням Конституції України. Такі матеріали не можуть використовуватися в суді, оскільки порядок їх отримання суперечить закону. Винятком можуть бути лише записи, зроблені в публічних місцях під час відкритих заходів.

Порушення порядку розкриття матеріалів

Якщо сторона намагається долучити копії важливих фінансових документів на стадії судового розгляду по суті, не надіславши їх заздалегідь іншій стороні, це є порушенням порядку розкриття доказів. Суд не бере до уваги такі документи на підставі ч. 9 ст. 83 ЦПК, оскільки відсутнє підтвердження їх завчасного направлення опоненту.

Процесуальні дії сторони як заявити про недопустимість

Щоб виключити недопустимий або фальшивий доказ із матеріалів справи, сторона має подати письмову заяву про сумнів у достовірності або підробленості доказу на підставі ч. 11 ст. 83 ЦПК України. Зробити це необхідно суворо до закінчення підготовчого засідання суду.

Подавати заяву про сумнів у достовірності або підробленості доказу необхідно вчасно. На стадії розгляду справи по суті суд має право відмовити у прийнятті такої заяви, якщо ви не обґрунтуєте неможливість її подання раніше.

Відповідно до ч. 11 ст. 83 ЦПК України: «У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.»

У процесі поділу майна подружжя чоловік надав копію квитанції про погашення спільного боргу власними коштами. Дружина подала заяву про сумнів у достовірності за ч. 11 ст. 83 ЦПК та просила витребувати оригінал квитанції. Розуміючи загрозу проведення експертизи чорнила та паперу, чоловік самостійно просив суд виключити цей доказ зі справи, щоб уникнути кримінальної відповідальності за підробку документів.

Якщо опонент заперечує проти виключення документа, єдиним шляхом є судова експертиза.

Згідно з ч. 1 ст. 103 ЦПК України: «Суд призначає експертизу у справі за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання...»

Для того щоб застосувати санкцію статті 109 ЦПК за ухилення від експертизи (коли опонент умисно не надає оригінал договору експерту), суд обов’язково має спочатку винести ухвалу про її призначення. Лише після цього суд може визнати факт непідписання договору клієнтом доведеним.

Обов’язковість заяви про сумнів у копії

При посиланні на недопустимість копій через відсутність оригіналу (ч. 6 ст. 95 ЦПК), ви обов’язково повинні прямо заявити суду про свій сумнів у відповідності копії оригіналу. Якщо ви просто промовчите або не зафіксуєте цей сумнів у письмовому клопотанні, суд матиме право ухвалити рішення на підставі копій. Наприклад, якщо позивач стягує борг за договором позики і додає лише ксерокопію розписки, стратегія захисту полягає у витребуванні оригіналу на підставі ч. 6 ст. 95 ЦПК України та заяві про сумнів у її достовірності.

Технічна та почеркознавча експертиза

Коли виникає сумнів у даті створення документа або справжності підпису, призначається судово-технічна чи почеркознавча експертиза. Наприклад, в одній зі справ відповідач подав заяву про сумнів у достовірності довідки про сплату пайового внеску, оскільки на ній містився відтиск печатки організації, що припинила існування до дати видачі документа. Після призначення судово-технічної експертизи було встановлено факт виготовлення довідки на 5 років пізніше вказаної дати, і суд відхилив цей доказ.

Оцінка судом допустимості доказів та правові наслідки

Суд оцінює допустимість доказів під час їх дослідження в судовому засіданні та ухвалення рішення в нарадчій кімнаті. Визнання доказу недопустимим — це право, а не обов’язковий автоматичний обов’язок суду, тому воно вимагає активної процесуальної позиції сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦПК України: «Письмові докази, у тому числі протоколи їх огляду, складені за судовим дорученням або в порядку забезпечення доказів, оголошуються в судовому засіданні та пред’являються для ознайомлення учасникам справи...»

Саме на цій стадії сторони мають можливість висловити свої заперечення. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере його до уваги при ухваленні рішення. При цьому суд зобов’язаний у мотивувальній частині судового рішення чітко зазначити, чому саме він відхиляє цей доказ.

Порушення процесуальних норм щодо доказів може стати підставою для скасування рішення суду в апеляційній чи касаційній інстанції, як це відбулося у справі про визнання договору оренди недійсним, де судове рішення було скасоване через порушення процедури.

Загальні правила та докази в цивільному процесі детально регламентують процедури доказування, але саме допустимість є фільтром, який відсіює будь-яку фальсифікацію.

Наслідки використання недопустимого доказу

Якщо суд першої інстанції все ж поклав недопустимий доказ в основу свого рішення, таке рішення є незаконним та підлягає скасуванню. Апеляційний суд зобов’язаний самостійно оцінити допустимість доказів і, у разі виявлення порушень, виключити їх з доказової бази та переглянути справу по суті.

Кримінально-правова сторона фальсифікації

Надання суду завідомо неправдивих або сфальсифікованих доказів тягне за собою не лише процесуальні наслідки, а й кримінальну відповідальність за статтями 358 та 384 Кримінального кодексу України. Суд, виявивши ознаки підробки документа під час цивільного процесу, має право винести окрему ухвалу та направити матеріали до правоохоронних органів для проведення розслідування.