Докази та витребування доказів у цивільному процесі

Кожен судовий спір вирішується на основі переконливих аргументів, тому докази в цивільному процесі є тим фундаментом, від якого залежить успіх або поразка у справі. Без належного підтвердження своїх вимог навіть найпереконливіша юридична позиція залишиться лише словами, які суд не зможе взяти до уваги.

Практичним наслідком цього є необхідність ретельної підготовки доказової бази ще до моменту звернення до суду. Часто сторони спору стикаються з проблемою, коли важливі документи чи відомості перебувають у володінні третіх осіб або державних органів. У таких ситуаціях закон дозволяє залучити авторитет суду для отримання необхідної інформації, що дозволяє відновити баланс сил у процесі.

Що таке докази в цивільному процесі та їхні види

Будь-який судовий процес вимагає обґрунтування, тому докази в цивільному процесі виступають головним інструментом встановлення істини. Суд не може вірити сторонам на слово — кожне твердження має спиратися на конкретні відомості.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України: «Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факту), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.»

Законодавство чітко визначає засоби, за допомогою яких ці дані встановлюються у суді. До них належать:

• Письмові докази. Це документи, листи, акти та інші паперові матеріали, що містять відомості про обставини справи. Вони подаються в оригіналі або належним чином засвідчених копіях.
• Речові докази. Предмети матеріального світу, які своїми властивостями, якістю або самим фактом існування допомагають встановити обставини спору.
• Електронні докази. Інформація в цифровому форматі: текстові файли, цифрові фотографії, аудіо- та відеозаписи, веб-сайти, повідомлення в месенджерах та метадані.
• Висновки експертів. Дослідження фахівців у галузях науки, техніки чи мистецтва, які надають відповіді на специфічні питання, що потребують спеціальних знань.
• Показання свідків. Повідомлення осіб про відомі їм обставини справи. Якщо свідок не може назвати джерело своєї обізнаності, його показання свідків у цивільному процесі не вважаються доказом.

Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суддя оцінює їх у сукупності, керуючись власним внутрішнім переконанням та законом. Наш досвід показує, що професійно зібрані матеріали дозволяють виграти навіть найбільш заплутані цивільні спори.

Особливості використання електронних доказів

Сучасне судочинство активно використовує цифрові технології, тому скриншоти листування у Viber чи Telegram є повноцінними доказами. Проте виникає проблема, коли інша сторона заперечує свою причетність до акаунту. У таких випадках суд враховує практику Верховного Суду та може призначити комп’ютерно-технічну експертизу оригінального мобільного телефона для підтвердження автентичності повідомлень.

Правила оформлення письмових копій

При завіренні паперових копій електронних чи письмових доказів обов’язково потрібно ставити відмітку "Згідно з оригіналом". Також необхідно зазначити посаду (за наявності), особистий підпис, ініціали, прізвище та дату засвідчення. Неналежно завірені копії можуть стати причиною повернення позову або залишення його без розгляду судом.

Належність та допустимість доказів у суді

Для того щоб суд взяв надані матеріали до уваги, вони повинні відповідати двом ключовим критеріям — належності та допустимості. Належність означає, що доказ містить інформацію, яка безпосередньо стосується предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України: «Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.»

Допустимість є ще суворішим критерієм. Вона обмежує використання певних засобів доказування або вимагає обов’язкового використання конкретних джерел.

Згідно з ч. 1 ст. 78 Цивільного процесуального кодексу України: «Суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням порядку, встановленого законом.»

Наприклад, якщо позивач намагається довести факт повернення боргу за розпискою через свідчення своїх родичів, суд відхилить ці показання. Закон вимагає, щоб факт повернення грошових коштів підтверджувався виключно письмовим документом (розпискою або квитанцією), тому свідчення в цьому випадку є недопустимим засобом доказування.

Також важливим є питання законності отримання даних. Наприклад, відеозапис із приватної камери сусіда, на якій зафіксовано пошкодження вашого автомобіля відповідачем, суд визнає допустимим доказом, оскільки зйомка велася на вулиці загального користування, а право власності позивача на пошкоджене майно потребує захисту, що переважає формальні аспекти приватності.

У деяких складних житлових або майнових справах, таких як приватизація квартири без ордера, належність та допустимість кожного архівного документа стає вирішальним фактором для ухвалення рішення на користь клієнта.

Подання нових доказів в апеляційній інстанції

Важливо дотримуватися процесуальних строків і подавати всі матеріали в суді першої інстанції. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 646/857/18 від 24.07.2024 роз’яснив, що апеляційний суд може приймати нові докази лише у випадку, якщо особа доведе наявність поважних причин, через які вони не могли бути подані раніше. Без належного обґрунтування апеляція просто відхилить ваші матеріали.

Стандарт балансу ймовірностей у цивільних справах

На відміну від кримінального процесу, де діє суворий стандарт "поза розумним сумнівом", у цивільних справах застосовується стандарт "балансу ймовірностей". Це означає, що суд робить висновок на користь тієї сторони, чиї докази є більш переконливими та вагомими порівняно з аргументами опонента.

Обов’язок доказування та роль суду в процесі

Цивільний процес побудований на принципі змагальності, що покладає тягар доказування безпосередньо на сторони спору. Суд виступає в ролі незалежного та неупередженого арбітра, який оцінює надані аргументи, але не повинен самостійно шукати докази для вашої справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України: «Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.»

Це означає, що не можна будувати свою позицію на концепції "негативного доказу" — тобто просто стверджувати про доведеність своєї позиції лише тому, що інша сторона її не спростувала. Ви зобов’язані надати суду фактичну основу для кожного свого слова.

Проте існують важливі винятки із загального правила розподілу обов’язків. Зокрема, у справах про дискримінацію позивач наводить лише первинні фактичні дані, а обов’язок доказування їх відсутності покладається на відповідача. Аналогічний розподіл обов’язків діє у справах щодо повідомлень про порушення Закону України "Про запобігання корупції".

Ще один цікавий виняток сформулював Верховний Суд у справі № 344/3764/21 від 30.11.2022 щодо надання медичних послуг. Оскільки пацієнт не володіє професійними медичними знаннями, від нього не можна вимагати детального доведення вини лікаря. Пацієнту достатньо заявити про порушення та його наслідки, після чего медична установа має доводити свою невинуватість.

Наш досвід підтверджує: успішне визнання особи такою що втратила право користування житлом чи вирішення інших житлових спорів вимагає від позивача активного збору доказової бази, не покладаючись на пасивну позицію суду.

Обмеження суду щодо самостійного збору інформації

Суд не може збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, коли він має обґрунтовані сумніви у добросовісності учасників справи або коли це прямо передбачено законом (наприклад, у справах про позбавлення батьківських прав або встановлення опіки). В усіх інших ситуаціях ініціатива має виходити виключно від сторін процесу.

Ухилення від проведення судової експертизи

Якщо одна зі сторін умисно ухиляється від участі в експертизі (наприклад, чоловік систематично не з’являється до лабораторії для проведення тесту ДНК у справі про встановлення батьківства), суд застосовує статтю 109 ЦПК України. У такому разі суд має право визнати факт, для з’ясування якого призначалася експертиза, повністю встановленим.

Підстави звільнення від доказування в цивільному процесі

У цивільному судочинстві існують ситуації, коли сторонам не потрібно витрачати час і зусилля на підтвердження певних фактів. Закон чітко визначає випадки, коли обставини вважаються встановленими без додаткового подання доказів, що значно прискорює розгляд справи та зменшує судові витрати.

Ця норма дозволяє уникнути зайвого формалізму. Якщо певний факт є очевидним для суспільства, прямо визнаний вашим опонентом або встановлений іншим судовим рішенням, закон передбачає звільнення від доказування в цивільному процесі. Суд приймає такі обставини як істину за замовчуванням, зосереджуючись на вирішенні ключових юридичних розбіжностей.

Визнання обставин учасниками справи та відмова від нього

Коли одна зі сторін письмово або усно підтверджує твердження іншої сторони, обов’язок доказування цього факту зникає. Це називається визнання обставин учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України: «Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.»

Проте звільнення від доказування через визнання діє лише тоді, коли обставину визнали абсолютно всі учасники справи (включаючи третіх осіб). Верховний Суд наголошує на цьому правилі. Уявімо ситуацію: позивач вимагає визнати недійсним договір оренди через відсутність свого підпису. Представник відповідача у судовому засіданні усно визнав, що позивач угоду не підписував, проте третя особа (суборендар) цей факт заперечувала. У такому разі факт підлягає доказуванню в загальному порядку.

Також важливо розуміти процесуальні наслідки визнання. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 572/2515/15-ц від 08.09.2020 зазначив, що суд не може задовольнити позов лише на підставі його визнання відповідачем без дослідження обставин справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову чи обставин, а й законні підстави для його задоволення.

Якщо ж сторона визнала обставини під тиском або через помилку, діє процедура, що називається відмова від визнання обставин цпк.

Згідно з ч. 2 ст. 82 ЦПК України: «Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини...»

У нашій практиці був випадок, коли відповідач у суді першої інстанції визнав борг, перебуваючи під впливом погроз з боку представника позивача. Після зміни представника новий адвокат подав заяву про відмову від визнання обставин, надавши суду докази відкриття кримінального провадження за фактом погроз. Суд постановив ухвалу про прийняття відмови, і обставини почали доводитися в загальному порядку.

Важливо врахувати, що відмова від визнання обставин приймається судом лише за умови надання беззаперечних доказів того, що визнання було вчинено під впливом помилки, обману чи погрози. Звичайна зміна процесуальної стратегії чи помилка юриста не є підставою для задоволення такого клопотання.

Заяви по суті справи (відзив, відповідь на відзив) є ключовим процесуальним джерелом визнання обставин. Будь-які формулювання в цих документах повинні вичитуватися максимально прискіпливо, оскільки необачно підтверджений факт одразу переходить у розряд безспірних. Усна заява про визнання обставин у судовому засіданні має бути обов’язково занесена до протоколу судового засідання. Рекомендується додатково подавати письмову заяву про визнання обставин, щоб уникнути подвійного трактування слів учасника.

Класифікація загальновідомих обставин та клопотання про їх визнання

Ще однією з підстав звільнення від доказування є загальновідомі факти в суді. Об’єктивність їх існування є очевидною, тому вони не потребують додаткового підтвердження.

Згідно з ч. 3 ст. 82 ЦПК України: «Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказуванню.»

Загальновідомі факти поділяються на три основні категорії:

• Всесвітньо відомі. Обставини, відомі на всій планеті (наприклад, столиці держав, глобальні історичні події чи географічні назви).
• Загальнодержавні. Факти, відомі в межах конкретної країни (наприклад, національні свята, державні лідери, великі реформи).
• Локальні. Відомості, які мають очевидний характер на обмеженій території (наприклад, розташування місцевих органів влади, назви вулиць у конкретному місті).

На практиці це правило часто застосовується під час форс-мажорів або воєнних дій. Наприклад, у судовому спорі позивачка вимагала стягнення моральної шкоди через руйнування майна внаслідок бойових дій. Відповідач наполягав на наданні доказів того, що в зазначений день у місті взагалі велися обстріли. Суд визнав факт ведення активних бойових дій та ракетних ударів у вказаний період у цьому населеному пункті загальновідомим фактом, оскільки подія висвітлювалася в офіційних джерелах та ЗМІ.

Зацікавлена особа повинна подати клопотання про визнання певної обставини загальновідомою. Клопотання вирішується ухвалою суду, яка окремому апеляційному оскарженню не підлягає.

Преюдиціальні обставини цпк та межі дії судових рішень

Третьою і найбільш практичною підставою звільнення від доведення є преюдиціальні обставини цпк. Це факти, які вже були встановлені іншим судовим рішенням, що набрало законної сили.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України: «Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини...»

Верховний Суд у справі № 520/11429/17 від 18.12.2019 роз’яснив, що преюдиційні обставини є обов’язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що они встановлені неправильно. Це забезпечує єдність судової практики та запобігає появі суперечливих рішень.

Класичним прикладом є стягнення матеріальної шкоди після ДТП. Позивач надав суду постанову про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, яка набрала чинності. Суд звільнив позивача від доказування вини відповідача на підставі преюдиції.

Проте преюдиція не є абсолютною. Касаційний господарський суд у справі № 904/1427/21 від 29.08.2022 зазначив, що преюдиція може бути спростована шляхом подання нових належних та допустимих доказів. Також діє правило захисту третіх осіб, які не брали участі у попередній справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України: «Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути спростовані особою, яка не брала участі у цій справі.»

Наприклад, коли банк подав позов про стягнення кредитного боргу з поручителя, а у попередній справі проти основного боржника (де поручитель не брав участі) суд зафіксував факт дійсності кредитного договору. Поручитель у новій справі заявив про недійсність договору. Суд дозволив поручителю спростовувати дійсність договору в загальному порядку, оскільки преюдиція не може обмежувати права осіб, які не були залучені до попереднього процесу.

Особливі правила встановлено для вироків та постанов про адміністративні правопорушення:

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України: «Вирок суду в кримінальному провадженні... або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення... є обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи... лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.»

Це означає, що вирок має преюдиціальне значення лише щодо самого факту вчинення діяння конкретною особою. Питання ж розміру збитків підлягає доказуванню в загальному порядку в межах цивільної справи.

Також преюдиція стосується виключно встановлених судом фактів, а не правових висновків. Наприклад, якщо попередній суд назвав правовідносини сторін "договором позики", новий суд має право перекваліфікувати їх на "безпідставне набуття майна", якщо фактичні обставини це дозволяють.

Процедура витребування доказів через суд

Якщо ви не можете отримати необхідні документи самостійно через законодавчі обмеження (наприклад, банківську чи лікарську таємницю), закон надає право звернутися за допомогою до суду. Це дієвий процесуальний інструмент, який допомагає вирівняти можливості сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 84 Цивільного процесуального кодексу України: «Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.»

Хоча адвокатський запит є потужним інструментом збору інформації, банки та медичні заклади законно відмовляють у наданні виписок або медичних карток, посилаючись на конфіденційність. У таких випадках єдиним легальним механізмом отримання даних залишається витребування через ухвалу суду.

Процесура вимагає сувого дотримання форми. Верховний Суд у справі № 591/3068/18 від 08.04.2020 зазначив, що у разі задоволення клопотання учасника справи про витребування доказів, суд зобов’язаний витребувати їх виключно шляхом постановлення окремої письмової ухвали. Протокольна ухвала суду для цього не підходить. Наша практика підтверджує, що грамотно складене клопотання є вирішальним фактором для отримання прихованих документів.

Коли подавати клопотання про витребування

Строки для подачі клопотання є преклюзивними. Позивач зобов’язаний подати його разом із позовною заявою, а відповідач — разом із відзивом на позов. Якщо подати клопотання пізніше, суд розглядатиме його лише у випадку, якщо ви доведете поважність причин затримки (наприклад, тривале виготовлення архівних довідок державним органом). Якщо докази не були отримані вчасно з незалежних від вас причин, це може стати підставою подати клопотання про перенесення розгляду справи.

Що обов’язково зазначається в клопотанні

У клопотанні обов’язково потрібно вказати: який саме доказ витребовується, які обставини справи він може підтвердити, у кого він знаходиться та які заходи ви вживали для його самостійного отримання. Якщо ви просите витребувати медичну карту відповідача у справі про позбавлення батьківських прав, але не обґрунтуєте, як це впливає на предмет спору, суд відмовить у задоволенні клопотання.

Як працює забезпечення доказів у цивільному процесі

Іноді звичайного витребування недостатньо, оскільки існує реальна загроза, що важливий документ або річ будуть знищені, змінені чи втрачені ще до того, як суд встигне їх дослідити. Для таких екстрених випадків у цивільному процесі передбачено спеціальний інститут — забезпечення доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Цивільного процесуального кодексу України: «Суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.»

Забезпечення доказів є превентивним заходом. Воно може здійснюватися як під час розгляду справи, так і до пред’явлення позову, що дозволяє зафіксувати важливі факти на самому початку конфлікту.

Наприклад, у нашій практиці встановлення факту спільного проживання вимагало ретельного збору показань свідків та письмових документів ще до подання основного позову про спадкування, щоб запобігти втраті важливих свідчень.

Способи забезпечення доказів судом

Закон передбачає конкретні способи процесуального закріплення інформації. До них належать: допит свідків, призначення судової експертизи, витребування та огляд доказів (у тому числі за їх місцезнаходженням), а також заборона чи зобов’язання вчиняти певні дії щодо матеріальних об’єктів.

Розглянемо практичний приклад: квартиру клієнта затопили сусіди зверху, завдавши значних збитків. Оскільки власнику потрібно терміново робити ремонт для проживання, сліди затоплення можуть бути знищені до першого засідання. Рішенням є оперативна подача заяви про забезпечення доказів шляхом проведення судом огляду квартири для офіційного фіксування пошкоджень. У випадках, коли свідки планують виїхати за кордон або мають тяжку хворобу, суд може провести їхній достроковий допит.

Вимоги до заяви та судовий збір

Заява про забезпечення доказів повинна суворо відповідати вимогам ст. 117 ЦПК України. У ній обов’язково зазначаються докази, які необхідно забезпечити, обставини, які вони підтверджують, та обґрунтовані ризики їх втрати чи знищення. Якщо заяву подає адвокат, обов’язково додаються документи, що підтверджують його повноваження.

За подання заяви сплачується судовий збір, розмір якого встановлено Законом України "Про судовий збір": для фізичних осіб він становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а для юридичних осіб та ФОП — 0,5 розміру прожиткового мінімуму. Сплатити збір за реквізитами конкретної установи допомагає Офіційний вебпортал судової влади України. Помилка у ставці збору (наприклад, сплата юристом компанії за ставкою для громадян) призведе до повернення заяви без розгляду.

Процесуально ухвала суду про забезпечення доказів або відмову в ньому може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду, як зазначив Касаційний цивільний суд у справі № 522/23110/17 від 16.06.2021. Водночас, ухвала про залишення такої заяви без розгляду окремому апеляційному оскарженню не підлягає (позиція Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/1846/21 від 12.11.2024).

Наслідки неподання або приховування витребуваних доказів

Ухвала суду про витребування доказів є обов’язковою для виконання всіма фізичними та юридичними особами. Ігнорування вимог суду тягне за собою серйозні процесуальні та матеріальні наслідки для порушника.

Особи, які не мають можливості подати витребуваний доказ або не можуть зробити це у встановлені строки, зобов’язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п’яти днів з дня отримання ухвали. Якщо цього не зробити, суд застосовує заходи процесуального примусу, зокрема накладає штраф на керівника підприємства чи посадову особу.

Проте найважливішим наслідком для самого судового процесу є правові наслідки приховування документів. Якщо сторона спору без поважних причин не подає витребуваний у неї доказ, суд має право визнати обставини, для підтвердження яких цей доказ витребовувався, повністю доведеними іншою стороною. Наприклад, якщо підприємство ігнорує вимогу надати бухгалтерські звіти для підтвердження збитків, суд може визнати факт збитків повністю доведеним позивачем.

На практиці вкрай важливо розрізняти судове витребування доказів та їх примусове вилучення. Витребування зобов’язує утримувача доказу самостійно надіслати його до суду. Якщо він цього не робить, суд може винести окрему ухвалу про тимчасове вилучення доказів, яку примусово виконує виконавець.

Заходи процесуального примусу за ігнорування ухвали

Накладення штрафу за неподання доказів не звільняє особу від обов’язку надати витребувані матеріали суду. Це означає, що штрафні санкції можуть застосовуватися повторно у разі подальшого невиконання законних вимог судді.

Залишення позову без розгляду

Якщо витребуваний доказ був необхідний для розгляду справи, а позивач без поважних причин не подає його та не сприяє його отриманню, суд має право залишити позовну заяву без розгляду. Це закриває поточне провадження та змушує починати процес спочатку.