Звернення до третейського суду правила та підвідомчість

Звернення до третейського суду є ефективним інструментом вирішення цивільних та господарських спорів поза державною судовою системою. Багато підприємців та громадян обирають цей шлях через швидкість процедури та конфіденційність, проте часто припускаються помилок при укладенні третейських угод.

Неправильно сформульоване застереження або передача непідвідомчого спору може призвести до того, що державний суд просто скасує винесене рішення. Тому важливо чітко розуміти правила підвідомчості та юридичні наслідки третейського розгляду.

Якщо ви шукаєте інші способи врегулювання конфліктів, варто розглянути альтернативні шляхи вирішення правових спорів, серед яких третейське судочинство посідає особливе місце.

Що передбачає звернення до третейського суду в Україні

Звернення до третейського суду передбачає передачу спору на розгляд недержавному незалежному органу, який створюється за угодою сторін. Він діє на підставі Закону України «Про третейські суди» та не належить до системи судів загальної юрисдикції, що визначено статтею 125 Конституції України. Тобто це правовий інструмент, який сторони обирають добровільно для швидкого розв’язання конфліктів.

В Україні можуть утворюватися два види таких судів: постійно діючі третейські суди та суди для вирішення конкретного спору (так звані суди ad hoc). Обидва види утворюються без статусу юридичної особи. Постійно діючий орган має свій регламент, положення та список суддів, з якого сторони обирають арбітрів, тоді як суд ad hoc створюється виключно для однієї справи та припиняє існування після винесення рішення.

Офіційний статус постійно діючих установ можна перевірити через державні реєстри. Наприклад, на порталі Дія є послуга Державна реєстрація третейського суду - Гід Дія, яка описує вимоги до їх легалізації. Також інформацію про зареєстровані суди містить Єдиний реєстр громадських формувань - Мін’юст, що дозволяє сторонам переконатися у легітимності органу перед підписанням угоди.

Підвідомчість справ та які спори розглядає третейський суд

Підвідомчість справ третейським судам визначає межі їхньої компетенції щодо розгляду правових спорів. Фізичні та юридичні особи мають право передати на вирішення третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних або господарських правовідносин, за умови, що між ними укладено чинну третейську угоду. Таке право існує до моменту, поки компетентний державний суд не ухвалив рішення у справі.

Проте законодавство встановлює жорсткі обмеження щодо категорій справ, які можуть вирішуватися недержавними арбітрами. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у справі №755/11648/15-ц від 12.12.2018 року чітко зазначила, що споживчі кредитні спори не можуть бути предметом третейського розгляду, навіть якщо у договорі є відповідне застереження. Це зроблено для захисту прав споживачів як слабшої сторони договору.

Водночас існують суміжні зобов’язання, які підлягають третейському розгляду. Наприклад, у практиці виникало питання щодо договорів поруки, які забезпечують споживчі кредити. Велика Палата Верховного Суду роз’яснила, що договір поруки є акцесорним комерційним зобов’язанням, а поручитель (навіть фізична особа) не є безпосереднім споживачем послуг банку, тому такий спір цілком підвідомчий третейському суду.

Які справи заборонено передавати на третейський розгляд

Закон України про третейські суди містить чіткий та вичерпний перелік винятків, які не можуть бути предметом недержавного судочинства. Передача таких спорів до третейського суду є грубим порушенням закону, що тягне за собою безумовне скасування винесеного рішення державним судом.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди», заборонено розгляд великого переліку справ:

• Нормативні акти. Спори про визнання недійсними нормативно-правових актів.
• Державні потреби. Справи, що виникають при укладенні чи виконанні господарських договорів для державних потерб.
• Державна таємниця. Справи, пов’язані з державною таємницею.
• Сімейні спори. Справи з сімейних правовідносин, крім спорів, що виникають із шлюбних контрактів.
• Банкрутство. Справи про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.
• Суб’єкти владних повноважень. Справи, де однією зі сторін є орган державної влади, місцевого самоврядування або державна установа.
• Нерухомість. Спори щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки.
• Юридичні факти. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
• Трудові та корпоративні спори. Справи, що виникають з трудових або корпоративних відносин.
• Іноземний елемент. Справи, де хоча б одна зі сторін є нерезидентом України.
• Захист споживачів. Спори щодо захисту прав споживачів, зокрема споживачів банківських послуг.

Давайте детально розглянемо, як ця норма застосовується на практиці:

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди»: «Третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: ... справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; справ у спорах, що виникають з трудових відносин...»

Порушення цих обмежень є поширеною помилкою. Наприклад, у сфері оренди нерухомості сторони часто включають третейське застереження в договір. Якщо виникає спір про примусове виселення та стягнення боргу, і орендодавець звертається до третейського суду, державний суд згодом скасує таке рішення, оскільки будь-які спори щодо нерухомого майна законодавчо виключені з компетенції третейських судів.

Як правильно укласти третейську угоду та її застереження

Третейська угода — це правова основа для передачі спору на вирішення третейського суду. Вона є обов’язковою умовою для того, щоб недержавний орган отримав повноваження розглядати справу. Без такої угоди будь-які процесуальні дії третейського суду не матимуть юридичної сили.

Закон визначає, що третейська угода може бути укладена у формі окремого документа або як третейське застереження безпосередньо в тексті основного договору. Письмова форма є обов’язковою: угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами або зафіксована шляхом обміну листами, телеграмами чи електронними повідомленнями.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про третейські суди»: «Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.»

Важливим юридичним принципом є автономність третейського застереження. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі №876/7/19 від 12.08.2019 року роз’яснив, що закінчення строку дії договору або його припинення не скасовує чинності третейського застереження. Навіть якщо сторона заявляє про недійсність усього договору, третейське застереження зберігає силу, і саме третейський суд має право першочергово оцінити дійсність основного контракту.

Процесуальні наслідки наявності третейської угоди в суді

Наявність третейської угоди суттєво впливає на можливість розгляду справи в державних судах. Якщо один із контрагентів ігнорує домовленість і подає позов до звичайного суду, інша сторона має дієві процесуальні інструменти для захисту своєї позиції.

Для цього відповідач повинен подати заперечення проти вирішення спору в державному суді. Важливий процедурний нюанс: таке заперечення має бути подано виключно до моменту першої заяви по суті справи (тобто у відзиві на позов або окремим клопотанням до нього). Якщо ви почнете сперечатися по суті позову без згадки про третейську угоду, ви втратите право посилатися на неї надалі.

У разі своєчасного заперечення державний суд зобов’язаний залишити позов без розгляду. Це підтвердила Велика Палата Верховного Суду у справі №906/493/16 від 28.08.2018 року, зазначивши, що державний суд залишає позов без розгляду за наявності чинної угоди та відповідного клопотання відповідача.

У процесуальних кодексах України є важливі норми щодо цього:

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 257 Цивільного процесуального кодексу України: «Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо: ... між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду...»

Аналогічне правило міститься і в господарському процесі:

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України: «Суд залишає позов без розгляду, якщо: ... сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду...»

Проте існують процесуальні відмінності, якщо сторони вирішують передати спір до третейського суду вже під час розгляду справи державним судом. У господарському процесі (ГПК) суд у такому разі закриває провадження у справі. У цивільному процесі (ЦПК) подібної прямої норми про закриття немає, тому сторонам доведеться використовувати інші інструменти, наприклад, відкликання позову.

Хоча третейський розгляд є остаточним, у разі порушення процедур державні суди можуть втрутитися. Наші адвокати мають успішний досвід у подібних спорах, зокрема нам вдавалося отримати визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у спорах з банками, а також здійснити скасування виконавчих листів фінансових компаній, коли рішення третейських судів ухвалювалися з порушенням правил підвідомчості. Детальніше про процедури стягнення читайте у статті про примусове виконання рішення третейського суду.

Витрати на третейський розгляд та їх склад

Третейський розгляд є платною процедурою, і всі витрати, пов’язані з вирішенням спору, покладаються на сторони. Склад цих витрат чітко регламентований законом, а їх конкретний розмір визначається регламентом відповідного третейського суду.

До складу витрат входять:

• Гонорари арбітрів. Оплата праці третейських суддів та секретаря за розгляд справи.
• Третейський збір. Обов’язковий платіж, встановлений регламентом суду для покриття організаційних витрат.
• Транспортні витрати. Витрати на проїзд та проживання суддів, якщо розгляд відбувається в іншому місці.
• Експертизи та переклад. Оплата послуг залучених експертів, перекладачів та компенсації свідкам.
• Правова допомога. Витрати на оплату послуг представників (адвокатів) сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про третейські суди»: «До складу витрат, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом, належать: гонорари суддів; третейський збір... витрати, понесені третейськими суддями... суми, що підлягають виплаті експертам, перекладачам; витрати, понесені свідками...»

Зазвичай витрати розподіляються між сторонами пропорційно задоволеним вимогам, якщо інше не передбачено третейською угодою чи регламентом суду. Швидкість розгляду в третейському суді часто компенсує ці витрати, оскільки тривала тяганина в державних судах може коштувати значно дорожче.