Визнання рішення міжнародного комерційного арбітражу в суді

Процедура, яка забезпечує визнання рішення міжнародного комерційного арбітражу в суді, є ключовим етапом для примусового стягнення заборгованості з недобросовісного контрагента. Без проходження цього процесу рішення іноземного третейського суду залишається лише документом, який не має реальної примусової сили на території нашої держави.

Успішне завершення судового розгляду дозволяє кредитору отримати виконавчий лист і задіяти державні чи приватні органи виконання. Це відкриває шлях до реального повернення коштів, арешту рахунків та стягнення активів боржника.

Визнання рішення міжнародного комерційного арбітражу та загальні правила

Процес легалізації іноземних арбітражних рішень базується на міжнародних стандартах та національному законодавстві. Головним інструментом, який гарантує виконання таких рішень, є Конвенція про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень, підписана в Нью-Йорку у 1958 році. Цей міжнародний договір об’єднує понад 170 держав, які зобов’язалися визнавати арбітражні рішення як обов’язкові.

Згідно з нормами права, рішення третейського суду, винесене за межами нашої держави, визнається та виконується за умови, що це передбачено чинними міжнародними договорами або на основі принципу взаємності. Якщо взаємність не врегульована окремою угодою, закон встановлює презумпцію її існування, доки не буде доведено протилежне.

Важливо розуміти, що примусове виконання можливе лише тоді, коли рішення є остаточним і набрало чинності згідно з регламентом установи, яка розглядала спір. Для цього стягувачу необхідно ініціювати спеціальне судове провадження — екзекватуру.

Згідно зі Статтею III Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень: «Кожна Договірна Держава визнає арбітражні рішення як обов'язкові і виконує їх відповідно до процесуальних норм тієї території, де вимагається визнання і виконання цих рішень...»

Який суд розглядає справу та строки звернення

Процесуальний закон чітко визначає правила підсудності для цієї категорії справ. Стягувач не може звернутися до будь-якого місцевого суду за своїм вибором. Законодавство встановлює виключну підсудність, щоб забезпечити високу якість розгляду таких складних спорів.

Заява про визнання рішення міжнародного комерційного арбітражу подається до суду протягом трьох років з дня його прийняття. Цей строк є преклюзивним, проте в окремих випадках його можна поновити, якщо суд визнає причини пропуску поважними. Наша компанія часто супроводжує подібні справи, здійснюючи захист інтересів клієнтів у судах різних інстанцій.

Для перевірки стану розгляду аналогічних справ стягувачі можуть використовувати Єдиний державний реєстр судових рішень, де публікуються всі ухвали апеляційних судів та Верховного Суду.

Згідно з ч. 1 ст. 475 Цивільного процесуального кодексу України: «Заява про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу подається до апеляційного суду, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, протягом трьох років з дня прийняття рішення...»

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі №824/294/21 від 14.09.2022 зазначив: «Вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, суд не може оцінювати його правильність по суті чи вносити будь-які зміни до його змісту.»

Національний суд не має права переоцінювати правильність рішення міжнародного арбітражу по суті.

Визначення територіальної підсудності за майном боржника

Основним критерієм визначення суду є місце проживання або місцезнаходження боржника. Проте часто виникають ситуації, коли іноземна чи вітчизняна компанія не має офіційної реєстрації або її місцезнаходження невідоме. У такому разі закон дозволяє подавати заяву за місцезнаходженням майна боржника.

Для цього стягувачу необхідно надати суду докази наявності нерухомості, транспортних засобів чи відкритих банківських рахунків на відповідній території. Це дозволяє уникнути відмови у відкритті провадження через процесуальні формальності.

Поновлення пропущеного строку на подання заяви

Якщо трирічний строк для звернення за легалізацією було пропущено, це не означає автоматичну втрату права на стягнення. Кредитор може подати разом із заявою клопотання про поновлення процесуального строку.

Суд оцінює поважність причин пропуску індивідуально. До таких причин можуть належати тривалі переговори про добровільне врегулювання, форс-мажорні обставини чи військові дії. Проте причини мають бути підтверджені належними письмовими доказами.

Вимоги до документів та правила оформлення перекладу

Судовий процес легалізації є надзвичайно формалізованим. Найменша помилка в оформленні додатків може призвести до залишення заяви без руху або її повернення. Стягувач повинен підготувати повний пакет документів, який відповідає вимогам процесуального кодексу.

Окрім самої заяви, яка має містити реквізити сторін та суть вимог, закон вимагає надання документів, що підтверджують факт винесення рішення та наявність згоди сторін на розгляд спору саме в арбітражі. Також обов’язково сплачується судовий збір, який розраховується як фіксована ставка для юридичних або фізичних осіб, що робить процедуру фінансово доступною навіть для багатомільйонних спорів.

Типова помилка при оформленні перекладу рішення арбітражу полягає в тому, що перекладають лише сам текст рішення, ігноруючи підписи арбітрів або апостиль на оригіналі. Суд вимагає повного текстуального перекладу всього документа, включаючи всі штампи, відмітки та супроводжувальні написи офіційних органів.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 477 Цивільного процесуального кодексу України: «До заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу додаються: 1) оригінал рішення міжнародного комерційного арбітражу або його належним чином завірена копія; 2) оригінал арбітражної угоди або її належним чином завірена копія; 3) документ, що підтверджує сплату судового збору; 4) копії заяви... відповідно до кількості учасників... [та] переклад українською мовою, якщо документи викладені іноземною мовою.»

Обов’язковість надання оригіналу арбітражної угоди

Наявність дійсної згоди сторін на передачу спору до арбітражу є фундаментальною умовою. Тому надання оригіналу угоди або її нотаріальної копії є критично важливим. Якщо цей документ відсутній, суд не зможе перевірити компетенцію арбітражу.

У нашій практиці був випадок, коли стягувач звернувся до суду із копією контракту, що містив арбітражне застереження, проте копія не була нотаріально завірена належним чином. Боржник заявив клопотання про залишення заяви без розгляду через недотримання формальних вимог процесуального закону. Верховний Суд підтвердив, що ненадання оригіналу арбітражної угоди або її належно завіреної нотаріальної копії є безумовною підставою для залишення заяви без розгляду, що змусило стягувача збирати документи заново та повторно сплачувати судовий збір. Щоб уникнути подібних проблем, варто заздалегідь перевірити, як оформлена арбітражна угода та застереження у вашому контракті.

Верховний Суд у справі №824/80/22 від 08.03.2023 підтвердив цей суворий підхід, зазначивши, що відсутність оригіналу чи нотаріальної копії угоди веде до залишення заяви без розгляду.

Особливості легалізації та апостилювання іноземних перекладів

Якщо рішення арбітражу винесене за кордоном іноземною мовою, усі документи мають бути належним чином легалізовані. Найпростішим способом є проставлення апостилю, якщо країна винесення є учасницею Гаазької конвенції. В інших випадках застосовується консульська легалізація.

Ми стикалися з ситуацією, коли рішення арбітражу було винесене англійською мовою, а переклад на українську мову виконав присяжний перекладач у Великій Британії. Проблема полягала в тому, що боржник вказав на відсутність засвідчення підпису іноземного перекладача та відсутність апостилю на його сертифікаті. Суд залишив заяву без руху, оскільки іноземні офіційні документи мають проходити процедуру апостилювання або консульської легалізації. Тому переклад найкраще засвідчувати у нотаріуса безпосередньо в Україні.

Процедура судового розгляду та строки прийняття рішень

Судовий розгляд заяви про надання дозволу на виконання рішення здійснюється за чітко визначеною процедурою. Після надходження заяви суддя у п’ятиденний строк повідомляє боржника та пропонує ему у місячний строк подати заперечення. Це гарантує дотримання принципу змагальності сторін.

Сама заява розглядається суддею одноособово протягом двох місяців з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін. Якщо боржник намагається затягнути процес, заявляючи про оскарження рішення в країні його винесення, суд може зупинити провадження. Наприклад, у практиці був випадок, коли боржник подав скаргу до суду Швеції про скасування арбітражного рішення за процедурними підставами та вимагав зупинити процес визнання в Україні. Суд зупинив провадження з визнання рішення до вирішення питання шведським судом, проте залишив у силі раніше накладений арешт на активи боржника як захід забезпечення.

Важливим є також аспект валютного регулювання: примусове стягнення коштів здійснюється в національній валюті (гривні), якщо у боржника відсутні рахунки в іноземній валюті. На етапі виконання виконавець здійснює конвертацію за ринковим курсом банку на день фактичного списання коштів, стягувачу вигідніше просити стягнення в оригінальній валюті рішення. Наші юристи неодноразово супроводжували процедури примусового стягнення, здійснюючи ефективне стягнення боргу з юридичної особи через органи виконавчої служби.

За результатами розгляду суд постановляє ухвалу про визнання і надання дозволу на виконання або про відмову у цьому. Якщо в рішенні арбітражу були присуджені триваючі відсотки (пеня) до дня фактичного розрахунку, суд за клопотанням стягувача прямо прописує в ухвалі механізм нарахування відсотків до моменту повного виконання рішення відповідно до закону, що дозволяє виконавцю стягнути повну суму санкцій.

Після того, як ухвала суду про надання дозволу на виконання набирає чинності, стягувач отримує виконавчий лист. Відомості про відкриття виконавчого провадження та статус боржника вносяться в Єдиний реєстр боржників, що суттєво обмежує його у здійсненні будь-яких майнових операцій.

Забезпечення позову та арешт активів боржника

Оскільки процес судового розгляду заяви може тривати кілька місяців, виникає серйозний ризик того, що недобросовісний боржник спробує вивести свої активи або переоформити майно на пов’язаних осіб. Щоб запобігти цьому, закон дозволяє стягувачу просити про вжиття заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду заяви, якщо невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення в майбутньому. Найбільш ефективним заходом є накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках боржника або його рухоме та нерухоме майно.

У нашій практиці був випадок, коли кредитор дізнався, що боржник почав масово виводити активи та переоформлювати нерухомість одразу після винесення рішення арбітражем у Лондоні. Адвокати кредитора подали заяву про забезпечення позову шляхом арешту рахунків боржника одночасно з ініціюванням провадження про визнання рішення. Суд оперативно задовольнив заяву, заблокувавши активи до фінального рішення про екзекватуру, що дозволило зберегти майно для подальшого стягнення.

Згідно з ч. 3 ст. 478 Цивільного процесуального кодексу України: «Суд за заявою особи, яка подає заяву про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду такої заяви, якщо невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення...»

На практиці вкрай важливо враховувати ризики: якщо стягувач є нерезидентом і не має активів чи зареєстрованого представництва в нашій державі, суд за заявою боржника зобов’язаний застосувати зустрічне забезпечення. Це вимагає від іноземного кредитора внесення значного грошового депозиту на рахунок суду перед накладенням арешту на активи боржника, що слід враховувати при плануванні бюджету процесу.

Підстави для відмови у примусовому виконанні

Законодавство встановлює вичерпний перелік підстав, за наявності яких суд може відмовити у визнанні та наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу. Ці підстави повністю відповідають положенням Нью-Йоркської конвенції 1958 року та спрямовані на захист фундаментальних прав сторін процесу.

Важливо підкреслити, що тягар доведення наявності цих підстав покладається на боржника, який заперечує проти виконання рішення. Суд самостійно не шукає цих порушень, за винятком випадків, коли спір не може бути предметом арбітражного розгляду за законом або коли виконання рішення суперечить публічному порядку держави. Якщо боржник намагається затягнути процес, він може паралельно розпочати скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу в компетентному суді країни, де воно було винесене.

Згідно з ч. 1, 2  ст. 479 Цивільного процесуального кодексу України: «Суд відмовляє у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо: 1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть суду доказ того, що... [або] якщо суд визнає, що спір не може бути предметом арбітражного розгляду за законами України або виконання рішення суперечить публічному порядку України.»

Процесуальні порушення як привід для відмови

Основними процесуальними підставами для відмови є недійсність арбітражної угоди, неналежне повідомлення сторони про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд, або неможливість подати свої пояснення з поважних причин.

Також відмова можлива, якщо рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або якщо склад арбітражу чи процедура не відповідали угоді сторін чи закону країни, де проходив арбітраж. Усі ці факти мають бути підтверджені беззаперечними письмовими доказами.

Вузьке тлумачення поняття порушення публічного порядку

Категорія публічного порядку часто використовується боржниками як остання спроба уникнути відповідальності. Проте судова практика демонструє дуже суворе та вузьке тлумачення цього поняття. Порушенням публічного порядку вважаються лише ті дії, які загрожують суверенітету, безпеці чи фундаментальним принципам правосуддя держави. Докладніше про визнання вироку іноземного суду та умови його виконання читайте у нашій іншій статті.

У нашій практиці був випадок, коли боржник намагався уникнути виконання рішення арбітражу, стверджуючи, що стягнення коштів призведе до його банкрутства та зупинки стратегічного підприємства. Він намагався трактувати фінансову неспроможність як порушення публічного порядку. Верховний Суд зазначив, що несприятливі фінансові наслідки для конкретного приватного чи навіть державного підприємства не є порушенням публічного порядку держави, оскільки цей інструмент захищає фундаментальні засади правопорядку, а не комерційні інтереси окремих суб’єктів.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі №824/143/23 від 17.07.2024 підтвердив цю позицію: «Порушення публічного порядку застосовується як виключна міра для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення. Особливість застосування категорії публічного порядку на цій стадії полягає в тому, що суперечити публічному порядку має саме визнання і виконання арбітражного рішення, а не правочин, щодо якого виник спір, чи застосована арбітражем норма іноземного права.»

Ми маємо успішний досвід у подібних транскордонних процесах, включаючи стягнення коштів за кордоном у складних сімейних та майнових спорах, тому чітко розуміємо межі застосування міжнародних правових норм.