Залучення до суспільно корисних робіт під час війни

Залучення до суспільно корисних робіт під час воєнного стану є важливим інструментом підтримання обороноздатності країни, який безпосередньо зачіпає права громадян. Багато хто помилково вважає це примусовою працею або плутає з волонтерством, проте законодавство чітко регулює цей процес та встановлює жорсткі обмеження й трудові гарантії для залучених осіб.

Незнання своїх прав може призвести до незаконного звільнення з основної роботи, заниження оплати або неправомірного залучення всупереч медичним протипоказанням. У цій статті ми розберемо, як саме працює трудова повинність, кого не мають права мобілізувати на роботи та які компенсації гарантує держава.

Що таке суспільно корисні роботи під час війни

Суспільно корисні роботи під час війни — це види тимчасової трудової діяльності працездатних осіб, які запроваджуються в умовах воєнного стану для виконання завдань оборонного характеру та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Такі роботи не потребують спеціальної професійної підготовки та не можуть бути спрямовані на отримання прибутку.

Важливо розуміти різницю між обов’язковою трудовою повинністю та іншими формами зайнятості. На практиці вкрай важливо розрізняти обов’язкову трудову повинність за розпорядженням військового командування та добровільну участь в урядовій програмі «Армія відновлення». Перша є імперативним заходом безпеки під час війни, тоді як друга — це добровільна ініціатива зайнятості для безробітних осіб.

Крім того, виконання таких робіт на необоронюваній місцевості суворо заборонено законом. Це означає, що залучення громадян допускається лише у безпечних зонах, де немає безпосередньої загрози бойових дій.

Загальні засади залучення до праці під час особливих правових режимів визначені на найвищому законодавчому рівні.

Згідно з ч. 3 ст. 43 Конституції України: «Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншою постановою суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.»

Це означає, що трудова повинність у воєнний час є конституційним винятком із загальної заборони примусової праці. Водночас, наявність воєнного стану не нівелює інші правові обов’язки громадян автоматично.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі №922/1116/22 від 17.04.2023 зазначив: «сам лише факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути автоматичною підставою для поновлення процесуальних строків чи звільнення від обов'язків в усіх абсолютно випадках. Необхідно доводити наявність конкретних обставин, які об'єктивно перешкоджали особі реалізувати свої права або виконувати обов'язки у визначений строк.»

Саме по собі введення воєнного стану не звільняє від обов’язків і не зупиняє строки автоматично.

Тому кожен випадок залучення або неможливості виконання обов’язків розглядається індивідуально, з урахуванням конкретних життєвих обставин та стану здоров’я особи.

Порядок залучення до суспільно корисних робіт

Порядок залучення до суспільно корисних робіт визначається рішенням військового командування разом із військовими адміністраціями, які можуть приймати його самостійно або із залученням органів місцевого самоврядування. Це рішення є офіційним документом, який обов’язково доводиться до відома населення через засоби масової інформації.

Таке рішення має містити вичерпний перелік відомостей, що визначають умови праці громадян. Зокрема, у документі обов’язково зазначаються такі пункти:

• Обґрунтування необхідності. Чітке пояснення, чому саме виникла потреба у запровадженні робіт.
• Критерії відбору осіб. Вимоги до віку, статі або професійної підготовки громадян.
• Перелік видів робіт. Конкретний опис завдань, які необхідно виконати.
• Межі території. Визначення конкретних об’єктів або географічних меж виконання робіт.
• Місце та час збору. Інформація про те, куди і коли мають з’явитися громадяни.
• Замовник робіт. Конкретне підприємство, установа чи організація, в інтересах якої виконуються роботи.

Важливо враховувати безпекові нюанси під час залучення. Згода самого громадянина на виконання суспільно корисних робіт за загальним правилом трудової повинності не потрібна, за винятком робіт на об’єктах критичної інфраструктури з підвищеною небезпекою або у місцях з вибухонебезпечними предметами, де вимагається письмова згода. Виконання робіт на радіаційно або хімічно забруднених територіях, а також у районах спалахів інфекційних хвороб допускається виключно за письмовою згодою особи.

Правовою основою для такого залучення є норми профільного законодавства про воєнний стан.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»: «запроваджувати трудову повинність для працездатних осіб, не залучених до роботи в оборонній сфері та сфері забезпечення життєдіяльності населення і не заброньованих за підприємствами, установами та організаціями на період дії воєнного стану з метою виконання робіт, що мають оборонний характер... За працездатними особами, залученими до виконання суспільно корисних робіт, на час виконання таких робіт зберігається попереднє місце роботи (посада).»

Ця норма гарантує, що трудова повинність не позбавляє людину її постійного робочого місця, що є ключовою соціальною гарантією.

Які категорії громадян підлягають залученню до робіт

До суспільно корисних робіт залучаються працездатні особи, які за віком і станом здоров’я не мають медичних протипоказань та не залучені до роботи в оборонній сфері чи захисту критичної інфраструктури. Законодавство визначає чітке коло осіб, які можуть бути мобілізовані для виконання таких завдань.

До цього переліку належать:

• Зареєстровані безробітні. Особи, які перебувають на обліку в центрі зайнятості, а також інші незайняті громадяни, зокрема внутрішньо переміщені особи (ВПО).
• Працівники діючих підприємств. Працюючі особи за умови погодження з їхніми керівниками.
• Особи в сільському господарстві. Громадяни, зайняті в особистому селянському господарстві.
• Студенти та учні. Слухачі професійно-технічних закладів та студенти вищих навчальних закладів.
• Самозайняті особи. Фізичні особи-підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність.

Залучення працюючих громадян та самозайнятих осіб

Для офіційно працевлаштованих працівників діють особливі правила залучення. Уявімо ситуацію: клієнт працює інженером на діючому підприємстві, але місцева військова адміністрація ухвалила рішення про залучення працівників до будівництва захисних споруд. Виникає проблема, якщо роботодавець не хоче відпускати цінного спеціаліста. Юридичне вирішення полягає в тому, що залучення працівників діючих підприємств можливе виключно за погодженням з їхніми керівниками. Якщо підприємство виконує мобілізаційні завдання або є критично важливим для економіки, керівник має законне право відмовити у відрядженні працівника на такі роботи.

Щодо приватних підприємців, то тут ситуація інша. Наприклад, приватний підприємець (ФОП) отримав розпорядження про залучення до суспільно корисних робіт у межах трудової повинності. Він вважає, що оскільки сам забезпечує себе роботою, його не мають права примушувати. Проте закон говорить про протилежне: Порядок № 753 прямо визначає самозайнятих осіб як категорію, що підлягає залученню. Відмовитися без поважних медичних причин неможливо, але за період виконання робіт ФОП отримуватиме виплати не нижче мінімальної заробітної плати. До речі, для підприємців, які поєднують діяльність із найманою працею, існують інші важливі юридичні аспекти, такі як скасування боргу ЄСВ для ФОП-найманого працівника, що часто вимагає детального аналізу.

Особливості для студентів та осіб пенсійного віку

Студенти денної форми навчання також можуть бути залучені до виконання оборонних завдань. Розглянемо випадок, коли студент денної форми навчання отримав повістку-повідомлення про необхідність чергування в укриттях та пунктах незламності. Навчальний заклад погрожує відрахуванням за пропуски занять під час виконання робіт. Це є неправомірним: студенти вищих та професійно-технічних навчальних закладів підлягають залученню до суспільно корисних робіт, а навчальний заклад зобов’язаний сприяти цьому та надати студенту індивідуальний графік або академічну відпустку на період виконання державного обов’язку.

Щодо громадян старшого віку, то тут діють суворі територіальні та вікові обмеження. Залучення осіб пенсійного віку (до 70 років) до суспільно корисних робіт можливе виключно у прифронтових або деокупованих областях і лише за їхньої особистої письмової добровільної згоди та за відсутності медичних протипоказань. Тобто примусово змусити пенсіонера працювати ніхто не має права.

Кого заборонено залучати до суспільно корисних робіт

Законодавство України встановлює чіткі обмеження щодо категорій громадян, яких категорично заборонено залучати до суспільно корисних робіт навіть в умовах воєнного стану. Ці обмеження спрямовані на захист материнства, дитинства та осіб із особливими потребами чи станом здоров’я.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 753, залученню до таких робіт не підлягають:

• Малолітні діти. Діти, які не досягли 14 років.
• Неповнолітні віком від 14 до 15 років. Залучення дітей цієї вікової категорії заборонено за будь-ких умов.
• Жінки з маленькими дітьми. Жінки, які мають дітей віком до трьох років.
• Вагітні жінки. Жінки у стані вагітності, якщо роботи можуть негативно вплинути на їхнє здоров’я чи розвиток плоду.

На практиці часто виникають спірні ситуації. Наприклад, одинока мати з 2-річною дитиною отримала вимогу з’явитися для розвантаження гуманітарного вантажу у рамках місцевої трудової повинності. Жінка не має з ким залишити дитину і боїться відповідальності за неявку. У цій ситуації закон повністю на її боці: жінки, які мають дітей віком до 3 років, категорично не підлягають залученню. Їй достатньо надати свідоцтво про народження дитини для скасування вимоги.

Аналогічно захищені й вагітні жінки. Уявімо, що вагітна жінка отримала розпорядження з’явитися для плетіння маскувальних сіток у неопалюваному приміщенні. Вона переживає за здоров’я дитини, але побоюється штрафів за відмову. У такому разі вона звільняється від виконання суспільно корисних робіт, оскільки такі роботи можуть негативно вплинути на стан її здоров’я. Необхідно надати довідку від лікаря про вагітність та наявність протипоказань до роботи в неналежних умовах.

Трудові гарантії та оплата праці залучених осіб

Трудові гарантії та оплата праці осіб, залучених до суспільно корисних робіт, суворо регламентуються законодавством про працю з урахуванням специфіки воєнного стану. З кожним громадянином обов’язково укладається строковий трудовий договір, а на самих працівників поширюються норми щодо охорони праці та соціального страхування.

Особливості регулювання цих відносин мають враховувати пріоритетність спеціального військового законодавства над загальним.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»: «У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють трудові відносин, у частині відносин, врегульованих цим Законом.»

Це означає, що під час дії воєнного стану застосовуються спеціальні норми, які, проте, зберігають базові соціальні та економічні права громадян.

Збереження робочого місця за основним працівником

Для офіційно працевлаштованих осіб найважливішою гарантією є збереження попереднього місця роботи та посади на весь період виконання робіт. Керівники підприємств, які залучають своїх працівників за погодженням, мають видати наказ про увільнення працівника від основної роботи на час виконання суспільно корисних робіт із чітким зазначенням збереження посади та умов оплати праці. Це дозволяє уникнути правової невизначеності щодо тимчасового переведення працівника під час війни на іншу роботу.

Проте на практиці роботодавці іноді порушують закон. Розглянемо випадок: офіційно працевлаштовану особу залучили до суспільно корисних робіт поза межами її основного підприємства. Після закінчення терміну робіт роботодавець відмовляється приймати працівника назад, мотивуючи це тим, що на його місце вже взяли іншу людину. Це є грубим порушенням закону. Залучення до суспільно корисних робіт гарантує збереження робочого місця і посади. Працівник має право вимагати поновлення через суд або Держпраці, і в таких випадках судова практика однозначно стоїть на захисті працівника, забезпечуючи поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.

Правила оплати праці та середній заробіток

Оплата праці залучених осіб залежить від їхнього попереднього статусу. Для працюючих громадян вона не може бути нижчою від середньої заробітної плати за основним місцем роботи. Наприклад, офіційно працевлаштований менеджер із зарплатою 25 000 грн був залучений до заготівлі дров для потреб ЗСУ. Роботодавець виплачує йому лише мінімальну заробітну плату за цей період. Це незаконно. Для працівників діючих підприємств, залучених до суспільно корисних робіт, оплата праці за час виконання таких робіт не може бути нижчою за їхню середню зарплату за основним місцем роботи.

Для інших категорій громадян (безробітних, самозайнятих) оплата за умови виконання норми праці не може бути нижчою від розміру мінімальної заробітної плати. Фінансування здійснюється за рахунок замовника, місцевих бюджетів або коштів Фонду соцстрахування. Варто також враховувати загальний контекст особливостей трудових відносин під час воєнного стану, які визначають рамки взаємодії між працівниками та роботодавцями в цей складний період.

Наслідки відмови від виконання суспільно корисних робіт

Відмова від виконання суспільно корисних робіт без поважних причин тягне за собою серйозні правові наслідки, особливо для осіб, які мають офіційний статус безробітних. Оскільки участь у таких роботах під час війни є частиною загальнодержавного обов’язку, держава жорстко контролює виконання цього правила.

Якщо особа, зареєстрована як безробітна, відмовляється від виконання суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, центр зайнятості припиняє її реєстрацію. Це автоматично веде до скасування виплат допомоги по безробіттю.

Розглянемо типовий приклад: безробітний, зареєстрований у центрі зайнятості, двічі відмовився від направлення на суспільно корисні роботи. Центр зайнятості припинив його реєстрацію та виплату допомоги. Дії центру зайнятості є абсолютно правомірними. Хоча участь у таких проєктах може здаватися добровільною, для зареєстрованих безробітних відмова від підходящої роботи (якою після 30 днів обліку вважаються суспільно корисні роботи) є законною підставою для зняття з обліку. Детальніше про специфіку громадських робіт для безробітних в Армії відновлення ви можете дізнатися у нашому окремому матеріалі.